Ухвала

від 20.01.2015 по справі 804/5538/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року м. Київ К/800/19004/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Пилипчук Н.Г. Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 у справі № 804/5538/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «М'ясна фабрика «Фаворит» доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мясна фабрика «Фаворит» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.02.2013 за №0001931541, № 0001961542.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «М'ясна фабрика «Фаворит» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ ТПП «Брік» за період лютий, березень 2011 року, ПП «Приматех» за лютий 2011 року, ТОВ «Латипак» за червень, липень 2010 року, за результатами якої складено акт № 620/15-0/13451782 від 16.11.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.662, 655 та 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 157 473 грн., пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1, пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 433 054 грн.;

- на підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0001931541 від 12.02.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 462 354,5 грн. (з яких: 433 054 грн. - основний платіж та 29 300,5 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0001961542 від 12.02.2013, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 168 128 грн. (з яких: 157 473 грн. - основний платіж та 10 655 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що в ході проведення перевірки, з урахуванням висновків актів перевірок контрагентів позивача, платником податку не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами за період, що підлягав перевірці, та встановлено юридичну дефектність первинних документів.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що висновки акту перевірки щодо наявності факту порушень позивачем вимог податкового законодавства та щодо нікчемності укладених позивачем угод не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що несплата контрагентом позивача податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену контрагенту в ціні придбаного товару (послуги).

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі, податкові накладні) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентом, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено невідповідності наданих позивачем первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентом.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про нікчемність укладеного позивачем договору з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних даних податкового обліку, у той час як відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Н.Г. Пилипчук

І.В. Приходько