Постанова
від 27.01.2015 по справі 910/11921/14
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа№ 910/11921/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Міненко Ю.А. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 15.09.2014р.

у справі № 910/11921/14 (суддя А.В. Митрохіна)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ЛМЦ"

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

про стягнення 193 649, 81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ЛМЦ" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про стягнення 193 649, 81 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.09.2014р. у справі № 910/11921/14 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ЛМЦ" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "ЛМЦ" штрафні санкції за договором поставки №ЦХП-01-00813-01 від 08.02.2013 з яких: 28 754,41 грн. - пені, 56 449,57 грн. - інфляційних втрат, 11 620,93 грн. - 3% річних та 3 873,00 грн. - судового збору.В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апеллянт наголошує, що приймаючи рішення суд задовольнив позовні вимоги позивача, в частині стягнення пені в сумі 28 754,41 грн. Однак, судом не було взято до уваги той факт, що штрафні санкції розраховані позивачем з порушенням, оскільки відповідно до пункту 5 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.93 № 01-6/1205 у разі поставки товарів за вільними (договірними) цінами штрафи слід стягувати, виходячи з ціни без врахування будь-яких надбавок та суми податку на добавлену вартість.

Апелянт зазначає, що позивачем було розраховано пеню з ПДВ, що підтверджено копіями видаткових накладних. На думку апелянта, станом на 23.10.2014 заборгованість ДП «Укрзалізничпостач» перед ПАТ «ЛМЦ» по договору поставки від 08.02.2013 № ЦХП-01-00813-01 відсутня.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/11921/14 та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Ухвалою від 23.12.2014 року розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача.

27.01.2015 року представник позивача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, про розгляд справи у відсутності представника позивача, оскільки позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 08.02.2013 між Приватним акціонерним товариством "ЛМЦ" (постачальник) та Державним підприємствома матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (замовник) було укладено договір поставки №ЦПХ-01-00813-01.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно п. 6.1. договору оплата за кожну партію поставлено продукції по даному договору проводиться замовником протягом 90 (дев'яносто) банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію.

Пунктом 6. 2 договору зазначено, що датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

Як свідчать матеріали справи, замовник порушував порядок оплати поставленої позивачем у відповідності до умов договору продукції, і на підставі цього відповідачу були нараховані штрафні санкції.

Крім того, у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленої згідно договору продукції, позивачем 12.05.2014 була направлена претензія відповідачу з вимогою сплати 190 252,86 грн. - пені, інфляційних витрат та 3 % річних за порушення строків оплати продукції поставленої в період з 18.06.2013 по 17.10.2013, однак, як зазначав позивач, відповідач вказану претензію залишив без належної відповіді, вимогу не виконав, кошти не перерахував.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем поставлена, а відповідачем прийнята продукція за період з 18.06.2013 по 17.10.2013 на загальну суму 2 580 844,80 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №198 від 18.06.2013 на суму 1 434 060,00 грн.; №230 від 02.07.2013 на суму 101 538,00 грн.; №241 від 11.07.2013 на суму 783 918,00 грн.; №311 від 28.08.2013 на суму 91 536,00 грн.; №363 від 17.10.2013 на суму 169 792,80 грн.

Відповідачем зазначено, що останній свої зобов'язання з оплати поставленої продукції виконав частково, у судовому засіданні зазначав, що станом на 31.07.2014 заборгованість перед позивачем становить 768 460,58 грн. на підтвердження викладеного долучив акт звірки поставок та розрахунків між ДП "Укрзалізничпостач" та ПрАТ "ЛМЦ" по Договору №ЦПХ-01-00813-01 від 08.02.2013.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п.6.1. договору розрахунок за продукції здійснюється покупцем протягом 90 (дев'яносто) банківських днів після дати поставки партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію.

Таким чином, після спливу указаного п. 6.1. договору строку оплати за продукцію замовник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по оплаті поставленої позивачем у відповідності до умов договору продукції.

Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Позивач просить стягнути з відповідача суму штрафних санкцій за прострочення оплати отриманої за договором в період з 18.06.2013 по 17.10.2013 з яких: пені - 57 508,82 грн.; 3% річних - 23 241,86 грн.; інфляційних витрат - 112 899,13 грн.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми заборгованості стосовно індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Відповідно до п. 10.6. договору в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої Продукції за кожен день прострочення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що суми пені, інфляційного відшкодування, 3% річних є законними та обґрунтованими.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що Господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 233 ГК України надає суду право зменшувати розмір штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" норми ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Враховующи вищеперелічене, з метою недопущення дестабілізації безперебійного процесу забезпечення залізниць України, судом першої інстанції задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір штрафних санкцій на 50 %.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення частково з урахуванням зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %, пені в сумі 28 754,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 56 449,57 грн. та 3% річних у розмірі 11 620,93 грн.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2014р. у справі № 910/119215/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 15.09.2014р. у справі № 910/119215/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/119215/14 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення27.01.2015
Оприлюднено29.01.2015
Номер документу42461486
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/11921/14

Постанова від 27.01.2015

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Тищенко А.І.

Ухвала від 28.11.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Тищенко А.І.

Рішення від 15.09.2014

Господарське

Господарський суд міста Києва

Митрохіна А.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні