Постанова

від 20.01.2015 по справі 925/1585/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 925/1585/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімонової І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кит - 3"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014року (повний текст підписано - 16.10.2014р.)

у справі №925/1585/14 (суддя -Дорошенко М.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком"

до Приватного підприємства "Кит-3"

про стягнення 31952 грн. 88 коп.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Черкаської області передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Торгівельно-промисловий консорціум "Юніком" до Приватного підприємства «Кит-3» про стягнення 31 952,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бухгалтерія позивача, помилково вважаючи укладеним договір поворотної фінансової допомоги, перерахувала відповідачу за платіжними дорученнями від 26.06.2012р. №18 і від 05.07.2012р. №35 30000 грн. Договір поворотної фінансової допомоги між сторонами не укладався, тому у відповідача підстав для одержання та збереження у себе вказаної суми коштів не було.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014р. у справі №925/1585/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Кит-3" на користь Приватного акціонерного товариства "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком" - 30000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 1715,34 грн. витрат на сплату судового збору та 1877,77 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано доведеністю факту використання відповідачем безпідставно отриманих коштів, що у свою чергу свідчить про можливість застосування до спірних відносин правового механізму їх повернення передбаченого положеннями ст.ст. 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Кит - 3" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Приватного підприємства "Кит - 3" на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 04.11.2014р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 02.12.14

Судове засідання призначене на 02.12.14р. не відбулося, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.14р. розгляд апеляційної скарги призначено на 23.12.14р.

В судове засідання 23.12.2014р. представники сторін не з'явилися.

23.12.14р. до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла телефонограма про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою представника та відрядженням керівника.

На адресу Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять календарних днів, відповідно до ст.69 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року було продовжено розгляд справи на 15 календарних днів, та у зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи було відкладено на 20.01.2014 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014 р. у справі № 925/1585/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014 р. у справі № 925/1585/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Приватним акціонерним товариством "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком" було перераховано Приватному підприємству "Кит-3" 30 000 грн., відповідно до платіжного доручення від 26.06.2012р. №18 було перераховано 20000 грн. та платіжного доручення від 05.07.2012р. №35 10000 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та письмових пояснень представника позивача, вказані в платіжних дорученнях від 26.06.2012р. №18 і від 05.07.2012р. №35 договори б/н від 26.06.2012р. і від 05.07.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком" та Приватним підприємством "Кит-3" не укладалися.

Матеріали справи свідчать, що з метою повернення помилково перерахованих коштів позивач 08.09.2013р. та 13.09.2013р. надсилав на адресу відповідача листи з вимогою повернути помилково перераховані кошти. Проте, Приватне підприємство "Кит-3" отримані ним за вищевказаними платіжними дорученнями кошти у сумі 30000 грн. Приватному акціонерному товариству "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком" не повернув.

Місцевим судом встановлено, що між сторонами не було укладено договір, у зв'язку з чим, у позивача не виникло зобов'язань з оплати.

Враховуючи те, що відповідач фактично безпідставно використовував набуті ним кошти у сумі 30000,00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про захист власних прав шляхом стягнення безпідставно набутих коштів на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Кит-3" про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 30 000,00 грн. та 3 % річних у розмірі 1 952,00 грн. (за користування грошовими коштами), посилаючись на те, що бухгалтерія підприємства позивача помилково вважаючи укладеним договір поворотної фінансової допомоги, перерахувала відповідачу кошти у розмірі 30 000,00 грн.

Судом першої інстанцій було встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення йому безпідставно отриманих коштів, однак, доказів реагування відповідачем на зазначені, звернення в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Наведена стаття широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без додаткової правової підстави. Такими можуть бути дії набувача майна, потерпілого, інших осіб. Підставою таких зобов'язань можуть бути події, але це не означає, що в усіх випадках безпідставного отримання чи збереження майна внаслідок зазначених дій (подій) виникають зобов'язання, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отримання чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Як було встановлено судом першої інстанції, грошові кошти у розмірі 30 000, 00 грн. були перераховані відповідачу згідно платіжних доручень, призначення платежу яких було «поворотня фінансова допомога згідно договору від 26.06.12р. та 05.07.12р».

Згідно п. 14.1.257. Податкового кодексу України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Тобто за своєю правовою природою поворотна фінансова допомога не може вважатися як платіж за виконання певних робіт, оскільки за спливом певних часових проміжків підлягає поверненню особі котра її надала.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Враховуючи вищевикладене, платіжні доручення від № 18 від 26.06.12р. та №35 від 05.07.12р. призначення платежу яких «поворотня фінансова допомога згідно договору від 26.06.12р. та від 05.07.12р.» можуть розцінюватись, як перерахування коштів лише за вказаним платежем.

Щодо посилання апелянта на те, що між позивачем та відповідачем виникли усні договірні відносини з приводу виконання підрядних робіт, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актом приймання виконаних робіт та рахунком - фактури, які додані до апеляційної скарги та не були подані до місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Форма договору підряду може бути як усною так і письмовою, і визначається відповідно до положень ст. ст. 205, 207 - 209 ЦК України. Положення ст. 206 ЦК України стосовно можливості вчинення в усній формі договору, який повністю виконується в момент його укладення до договору підряду застосувати неможливо. Це обумовлено характером підрядних робіт, де об'єктивно між виникненням правовідносин і виконанням зобов'язань підрядником проходить певний час.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Оскільки відповідач стверджує, що договір був укладений в усній формі, а позивач запереречує існування даного договору, то факт виконання будівельних робіт повинен підтверджуватися фактичними доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як стверджує відповідач в апеляційній скарзі, ним на виконання усної домовленості виконано підрядні роботи на загальну суму 30000,00 грн.

На підтвердження викладеного відповідачем до матеріалів справи долучено довідку про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/ за грудень 2012., акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012р., які підписані та скріплені печаткою лише зі сторони відповідача.

Колегія суддів проаналізувавши дані докази зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Типова форма первинних облікових документів у будівництві - «Акт приймання виконаних будівельних робіт» (типова форма №КБ-2в) та «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (типова форма №КБ-3), затверджена наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 року №554.

Пунктом 96 Постанови КМУ №668 визначено, що підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду (п. 98 Постанови КМУ №668).

При цьому, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору, а з акту приймання виконаних будівельних робіт не вбачається дати складання акту, кому саме надавалися будівельні послуги, підпису уповноваженої особи представника позивача та печатки підприємства позивача, тобто зазначений акт не містить необхідних реквізитів передбачених законодавством, а отже не може прийматися судом у якості належного доказу на підтвердження існування договірних відносин між сторонами.

Враховуючи викладене, та те що договір між позивачем та відповідачем не укладався та будь-яких договірних або зобов'язальних відносин між сторонами не виникало, посилання відповідача на підписаний лише зі сторони останнього акт приймання виконаних підрядних робіт, як доказ виконання робіт, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з тексту апеляційної скарги, відповідачем не було обґрунтовано неможливість подання документів, які долучені до апеляційної скарги, суду першої інстанції.

Проте апелянтом наведені вище обставини справи належними та допустимими доказами спростовано не було.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що підстави для перерахування позивачем за платіжними дорученнями №18 від 26.06.12р. та №35 від 05.07.12р. відповідачу коштів у розмірі 30 000,00 грн. не встановлені, а тому для відповідача ці кошти є безпідставними, а відтак відповідач в силу ст.1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути вказану суму позивачу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за користування грошовими коштами в розмірі 1 952,88 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленум Вищого господарського суду України у ч. 5 п. 5.2 своєї постанови від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснив, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Ні законом ні договором між сторонами не встановлений розмір передбачених ст.536, ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України процентів, які відповідач має сплатити позивачу за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі 1 952,88 грн., враховуючи те, що на помилково перераховані кошти не можуть нараховуватись 3 % річних, оскільки відповідні дії вчинені сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2000,00 грн. витрат на послуги адвоката, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, оплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про адвокатуру» передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

В 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.13р. зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

В підтвердження понесених позивачем витрат на послуги адвоката, останнім долучено до матеріалів справи докази, а саме: договір б/н від 01.08.14р., укладений між адвокатом та Приватним акціонерним товариством "Торгівельно - промисловий консорціум "Юніком", копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 415 від 11.04.11р. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 10 від 07.08.14р. за послуги адвоката на суму 2000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанції, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог було стягнуто з відповідача на користь позивача 1 877,77 грн. витрати на оплату послуг адвоката.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість необхідності здійснення відшкодування позивачеві за рахунок відповідача витрат по сплаті адвокатських послуг у розмірі 1 877,77 грн.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду першої інстанції повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кит - 3" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.10.2014 року у справі № 925/1585/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/1585/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко