Ухвала

від 21.01.2015 по справі 825/3470/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3470/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Відповідач) у якому просив визнати протиправним в частині та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.08.2014р. №0012421701.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника відповідача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі п.п.20.1.4, п.20.1 ст.20, п.п.44.7 ст.44, п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78,ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту - ПК України) із змінами і доповненнями, відповідно до наказу Чернігівської ОДПІ від 23.06.2014 року № 246 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковим деклараціям з податку на додану вартість за І-ІІІ квартали 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки, складено акт перевірки від 03.07.2014 № 161/17/НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки).

В ході проведення перевірки, відповідачем встановлено порушення п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за І-ІІІ квартал 2012 року на загальну суму 22 087,79 грн., в результаті формування податкового кредиту з підприємствами, з якими не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності.

На підставі акта перевірки, контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.08.2014 № 0012421701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 33 132,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 22 088,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 044,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням в частині донарахування 8 006,70 грн. (з яких 5 337,79 грн. за основним платежем та 2 668,90 грн. за штрафними санкціями) позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, а твердження відповідача про відсутність факту поставки товарів спростовується наявними матеріалами справи, що в свою чергу, не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ФОП ОСОБА_2 та ПАТ «Ясен» у перевіряємий період був укладений договір перевезення вантажів від 04.01.2011 року № 1.

На виконання умов договору були виписані: податкова накладна від 19.01.2012 № 17 на суму 2 068,43 грн. у т.ч. 344,74 грн.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 19.01.2012 3 ОУ-17; податкова накладна від 31.01.2012 № 29 на суму 1 358,28 грн. у т.ч. 226,38 грн.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.01.2012 № ОУ-29.

Таким чином, вищезазначені первинні документи спростовують висновок податкового органу щодо заниження податкового зобов'язання по взаємовідносинах з ПАТ «Ясен» на суму 571,12 грн.

Між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Оберіг» у перевіряємий період був укладений договір на поставку запчастин для автомобілів від 15.03.2012 року № 1503.

На виконання умов договору були виписані: рахунок-фактура від 15.03.2012 № ОБ-61 на загальну суму 28 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 4 766,67 грн., видаткова накладна від 15.03.2012 № ОБ61 на загальну суму 28 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 4 766,67 грн., податкова накладна від 15.03.2012 № 61 на загальну суму 28 600,00 грн. у т.ч. ПДВ 4 766,67 грн.

Розрахунки між постачальником та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що підтверджується випискою по особовому рахунку у ПАТ «Кредитпромбанк» від 15.03.2012 (а.с.26 Т.1).

На підтвердження фізичних, технічних та технологічних можливостей позивачем були надані свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які використовуються останнім у господарській діяльності. Використання власного транспортного засобу в господарській діяльності підтверджується договорами на перевезення вантажу, актами здачі-прийняття робіт, договорами-заявками на перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем доведено факт правомірності придбання автозапчастин для ремонту автомобіля, який було використано в межах господарської діяльності, що відповідає вимогам ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Проте, право позивача на формування податкового кредиту поставлено у залежність від контрагентів.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.