Постанова

від 14.01.2015 по справі 911/3282/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2015 р. Справа№ 911/3282/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

Представників сторін:

від позивача - Потапов Є.П., дов. б/н від 28.07.2014 року;

від відповідача - Мельник М.А., дов. № 20 від 12.01.2015 року.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан

Плюс /Україна/»

на рішення Господарського суду Київської області

від 26.09.2014 року

у справі № 911/3282/14 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан

Плюс /Україна/»

про стягнення 323 104, 80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум» 240 763,64 грн. основної заборгованості, 53 449,53 грн. інфляційних збитків, 28 891,64 грн. 3 % річних та 6 462,10 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.12.2014 року.

09.12.2014 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 року розгляд справи № 911/3282/14 було відкладено на 14.01.2015 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, в судовому засіданні 14.01.2015 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» звернувся до суду з клопотанням про призначення судової експертизи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум» проти вказаного клопотання заперечив, з огляду на недоцільність проведення експертизи.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідачем не доведено суду таку необхідність у відповідності до приписів ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Актум» (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» (далі - відповідач, замовник) укладено Договір про надання послуг № 02/04-09 (далі - договір).

На умовах даного договору, замовник дає завдання, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надати йому за плату послуги в галузі комп'ютерних технологій та баз даних.

Згідно з п. 1.2 договору на підтвердження факту надання виконавцем послуг складається акт в строк до 3-х робочих дів з моменту повного фактичного надання послуг.

Відповідно до п. 4.1 договору ціна послуг в галузі комп'ютерних технологій та баз даних, наданих виконавцем, є договірною, формується за тарифами виконавця, діючими на момент надання послуг та визначається сторонами в залежності від обсягу фактично наданих послуг в акті передачі-приймання робіт (надання послуг), який є невід'ємною частиною договору.

Замовник сплачує виконавцю суму зазначену в акті, в тому числі ПДВ, шляхом перерахування на рахунок виконавця в строк 90 днів з дня підписання акту.

Пунктом 7.2 договору (з урахуванням підписаної сторонами додаткової угоди від 25.12.2009 року № 1 до договору) визначено, що строк дії договору закінчується 31.12.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору позивачем у період з вересня 2009 року по квітень 2010 року було надано відповідачу послуги на загальну суму 460 920,00 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийому робіт (надання послуг), а саме: № 1 від 04.09.2009 року на суму 18 000,00 грн., № 2 від 11.09.2009 року на суму 20 000,00 грн., № 3 від 18.09.2009 року на суму 20 000,00 грн., № 4 від 25.09.2009 року на суму 20 000,00 грн., № 5 від 30.09.2009 року на суму 12 000,00 грн., № 6 від 09.10.2009 року на суму 22 500,00 грн., № 7 від 16.10.2009 року на суму 22 500,00 грн., № 8 від 23.10.2009 року на суму 22 500,00 грн., № 9 від 31.10.2009 року на суму 22 500,00 грн., № 10 від 06.11.2009 року на суму 15 480, 00 грн., № 11 від 13.11.2009 року на суму 15 480,00 грн., № 12 від 20.11.2009 року на суму 15 480,00 грн., № 13 від 30.11.2009 року на суму 15 480,00 грн., № 14 від 16.12.2009 року на суму 12 000,00 грн., № 15 від 31.12.2009 року на суму 12 000,00 грн., № 8 від 15.01.2010 року на суму 20 000,00 грн., № 2 від 22.01.2010 року на суму 20 000,00 грн., № 3 від 29.01.2010 року на суму 20 000, 00 грн., № 9 від 12.03.2010 року на суму 10 000,00 грн., № 11 від 26.03.2010 року на суму 15 000,00 грн., № 12 від 15.04.2010 року на суму 55 000,00 грн., № 13 від 30.04.2010 року на суму 55 000,00 грн. (а.с. 17-38).

З матеріалів також вбачається, що відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості наданих послуг на суму 220 156,36 грн., що підтверджується відповідними виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 61-81) та актом звірки взаєморозрахунків від 01.01.2014 року (а.с. 16).

Зважаючи на вищенаведене, позивач, звертаючись до суду першої інстанції, просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 240 763,64 грн. та 28 891,64 грн. 3 % та 53 449,53 грн. інфляції.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вже зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» звертаючись до суду апеляційної інстанції, просило суд рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» в апеляційній скарзі зазначає, що акти приймання-передачі робіт (надання послуг), надані позивачем в обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення заборгованості не відповідають вимогам, що встановлені чинним законодавством України, а саме законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки в них не визначено зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, невідомо посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, скаржник зазначає, що в нього відсутні вищезазначені документи, що ставить під сумнів їх достовірність та унеможливлює їх ідентифікацію.

Зважаючи на вищевикладене, апелянт вважає, що вищезазначені акти приймання-передачі робіт (надання послуг) не можуть прийматися як належні докази надання позивачем послуг.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджуються з доводами апелянта та зазначає наступне.

Відповідно до норм законодавства, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вже зазначалося вище, надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Актум» Товариству з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» підтверджується відповідними актами здачі-прийому робіт (надання послуг). Колегія суддів зазначає, що вони підписані представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками.

Також слід зазначити, що в матеріалах справи міститься акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.01.2014 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін, який свідчить про явне погодження відповідача з заборгованістю у розмірі 240 763, 64 грн.

Колегія суддів зазначає, що неправильне оформлення первинних документів, про що зазначає в апеляційній скарзі відповідач, не звільняє останнього від покладених на нього обов'язків щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги, оскільки це не свідчить про те, що послуги не надавалися.

Крім того, судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідачем було частково виконано свій обов'язок по оплаті наданих послуг та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 220 156,36 грн., що підтверджує визнання ним обов'язку щодо своєчасного розрахунку за послуги за договором № 02/04-09 від 03.09.2009 року та спростовує заперечення відповідача щодо того, що акти здачі-прийому робіт (надання послуг) до договору не містять усіх необхідних реквізитів.

Стосовно твердження апелянта про неправомірність акту звіряння взаємних розрахунків, що підписаний 30.09.2011 року, в той час коли директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Актум» Щиголь А.Б. у період з 11.01.2011 року по 25.10.2013 року являвся також і директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/», колегія суддів зазначає на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2009 року по 30.09.2011 року підписаний та скріплений печатками сторін 01.01.2014 року, в той час, коли директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» вже не був Щиголь А.Б., а тому твердження апелянта про неправомірність акту звіряння взаємних розрахунків колегією суддів до уваги не береться.

Крім того, колегія суддів вважає правомірною відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» про призначення судової технічної експертизи, оскільки відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів щодо неналежності відповідачу відтисків печатки на договорі та актах прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та інших документах, або доказів що свідчили б про викрадення печатки з підприємства.

Як зазначалося вище, відповідачем, на виконання умов договору, було частково виконано свій обов'язок по оплаті наданих послуг та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 220 156,36 грн., що також підтверджує недоцільність призначення експертизи.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 28 891,64 грн. 3 % річних та 54 449,53 грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок нарахування 3 % річних та інфляційних втрат суду першої інстанції та провівши повторний свій арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача 28 891,64 грн. 3 % річних та 53 449,53 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 240 763,64 грн. заборгованості, 28 891,64 грн. 3 % річних та 53 449,53 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс /Україна/» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2014 року по справі № 911/3282/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/3282/14 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 19.01.2015 року.