Постанова

від 27.01.2015 по справі 910/19041/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа№ 910/19041/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Карпенко І.В. - представник за довіреністю б/н від 10.06.2014;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Муракамі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014

у справі № 910/19041/14 (суддя - Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Муракамі"

про стягнення 7485,26 грн.,

У судовому засіданні 27.01.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" (далі - ТОВ "Фірма "Дісна", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Муракамі" (далі - ТОВ "Майстер Муракамі", відповідач) про стягнення 7485,26 грн., з яких: 6503,23 грн. - основний борг, 444,85 грн. - пеня, 69,37 грн. - 3% річних та 467,81 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки № 131/13 від 25.04.2013 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що також зумовило нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 6503,23 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Майстер Муракамі" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняте нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що договір було розірвано відповідачем в односторонньому порядку, у зв'язку з чим, позивач повинен був самостійно вивезти раніше поставлену ним продукції. Однак позивач не вивіз товар, тому апелянт зі своєї доброї волі здійснив оплату заборгованості. Разом з цим вважає, що штрафні санкції та інфляційні нарахування в даному випадку не повинні застосовуватися, оскільки, на думку апелянта, прострочення виконання зобов'язання з його боку не виникло.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2014, апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.01.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 27.01.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд суду надав оригінали пов'язаних з предметом спору документів.

Представник відповідача у судове засідання 27.01.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, направленням на відповідну адресу сторони (зазначену в апеляційній скарзі та в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) рекомендованим листом копії ухвали від 19.12.2015. Вищезазначений рекомендований лист було повернуто до суду з приміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

Разом з цим, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) зазначає, що в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України (частина 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму).

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.04.2013 між ТОВ "Фірма "Дісна" (постачальник) та ТОВ "Майстер Муракамі" (покупець) укладено договір поставки № 131/13 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар, згідно накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Крім того, 25.04.2013 між покупцем та постачальником було укладено протокол розбіжностей до договору, в якому сторони уточнили відповідні положення договору.

Асортимент та вартість товару, що може бути поставлений згідно цього договору, визначається у специфікації (додаток до даного договору, п. 1.2 договору).

Моментом здійснення поставки товарів постачальником є підписання уповноваженою особою покупця супроводжувальної первинно обліково-видаткової документації і право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (товарно-транспортної) накладної (п.п. 2.6, 2.7 договору).

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.2 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) встановлено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар не пізніше 25 календарних днів з моменту набуття права власності на поставлений товар.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014 (п. 8.1 договору).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на виконання умов договору, позивач у період з 26.04.2013 по 04.03.2014 передав уповноваженому представнику відповідача узгоджений товар на загальну суму 156540,61 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженими особами сторін без заперечень, а саме: №РН-0012756 від 26.04.2013 на суму 11691,38 грн., № РН-0016779 від 30.05.2013 на суму 8889, 16 грн., № РН-0017034 від 31.05.2013 на суму 1293,73 грн., № РН-0018624 від 14.06.2013 на суму 27449, 35 грн., № РН-0019698 від 21.06.2013 на суму 2312, 50 грн., № РН-0020356 від 27.06.2013 на суму 850, 61 грн., № РН-0022076 від 12.07.2013 на суму 8898, 62 грн., №РН-0022753 від 18.07.2013 на суму 17861, 50 грн., №РН-0026828 від 22.08.2013 на суму 7496, 86 грн., № РН-0027682 від 30.08.2013 на суму 9020, 59 грн., №РН-0029571 від 16.09.2013 на суму 19291, 32 грн., № РН-0031054 від 27.09.2013 на суму 655,63 грн., №РН-0032570 від 10.10.2013 на суму 4806, 67 грн., № РН-0033715 від 21.10.2013 на суму 3695, 40 грн., №РН-0034490 від 25.10.2013 на суму 1311, 26 грн., № РН-0035929 від 06.11.2013 на суму 2135,81 грн., №РН-0037908 від 20.11.2013 на суму 10660,68 грн., №РН-0039133 від 22.11.2013 на суму 2602,02 грн., №РН-0038807 від 27.11.2013 на суму 5820, 84 грн., №РН-0005658 від 28.02.2014 на суму 9796, 68 грн., №РН-0006056 від 04.03.2014 на суму 655,63 грн. та товарно-транспортними документами.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів або якості поставленої продукції.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, оплату належним чином не здійснив, внаслідок чого на момент звернення позивача до суду існувала заборгованість за поставлений товар в сумі 6503,23 грн. (з урахуванням часткового повернення товару на суму 2765,13 грн., згідно накладної № 17/2, а.с. 20).

Разом з цим, під час вирішення спору у суді першої інстанції відповідачем було здійснено погашення основної заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями: №75 від 11.09.2014 на суму 500,00 грн., № 80 від 18.09.2014 на суму 500,00 грн., № 82 від 18.09.2014 на суму 200,00 грн. та №90 від 23.09.2014 на суму 5303,23 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За умовами п. 4.4 Постанови Пленуму господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що погашення вказаної заборгованості було здійснено відповідачем вже після подання позову ТОВ "Фірма "Дісна", судом першої інстанції правомірно було припинено провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 6503,23 грн. на підставі ст. 80 ГПК України.

Задовольняючи позов в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначені позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.2 договору, позивачем було нараховано за період з 26.03.2014 по 04.08.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 444,85 грн.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що при обчисленні розміру пені позивач врахував положення ст. ст. 231-232 ГК України, а також приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та обґрунтовано і арифметично вірно визначив розмір пені, у зв'язку з чим, позов правомірно було задоволено в цій частині.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення оплати поставленого товару - 3% річних в сумі 69,37 грн. та інфляційні втрати в розмірі 467,81 грн. за період з 30.03.2014 по 04.08.2014.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наданий позивачем і взятий до уваги судом першої інстанції та дійшов висновку, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак суд першої інстанції правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача саме зазначені суми.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що позов було неправомірно задоволено в частині стягнення вищезазначених сум, оскільки, на думку апелянта, він не прострочив оплату товару, а розірвав договір в односторонньому порядку у квітні 2014 року. При цьому добровільне погашення заборгованості у розмірі 6503,23 грн. під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона не вважає фактом визнання боргу та зазначає, що сплата вказаних коштів відбулася з доброї волі, а не на виконання вимог договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість наведених доводів апелянта, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 05.05.2014 відповідач надіслав на адресу позивача лист № 22-04/14 від 22.04.2014 про дострокове розірвання договору поставки № 131/13 з 25.04.2014.

Частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що договором поставки № 131/13 від 25.04.2013 право на односторонню відмову від договору не встановлено, втім визначено, що у випадку встановлення недоцільності або неможливості подальшого співробітництва або встановлення неминучого настання негативних результатів, зацікавлена сторона вносить пропозицію про дострокове розірвання договору (п. 9.2 договору).

При цьому, договір відповідно до п.п. 9.5, 9.6 вважається достроково розірваним за умови взаємної згоди сторін, про що складається відповідна угода, а також, за умови, якщо між сторонами відсутні грошові зобов'язання і дотримано умови подання заяви (повідомлення про розірвання договору), хоча й відповіді (заперечень, зауважень) на неї в зазначені строки надано не було.

Враховуючи викладене, застосування вказаних пунктів договору та ініціювання дострокового розірвання договору в односторонньому порядку (без письмової згоди іншої сторони та укладання додаткової угоди) можливе лише за відсутності грошових зобов'язань між сторонами, тоді як матеріалами справи підтверджується, що остаточний розрахунок за поставлений товар (який було прийнято покупцем ще у лютому - березні 2014) було здійснено відповідачем тільки 23.09.2014, що свідчить про існування грошових зобов'язань між сторонами у зазначений період, а відтак про неможливість застосування п. 9.6. та розірвання договору в односторонньому порядку за відсутності згоди іншої сторони. Разом з цим, жодного доказу погодження позивача з достроковим розірванням договору матеріали справи не містять. Також відсутні докази укладання між сторонами додаткової угоди про розірвання договору, передбаченої п. 9.5. договору.

З огляду на те, що договір не було розірвано в установленому законом порядку, необґрунтованою є вимога відповідача (яка була викладена в тому самому листі № 22-04/14 від 22.04.2014) про повернення поставленого товару, з посиланням на п. 4.2. договору, як на підставу такого повернення, зокрема, у зв'язку з розірванням договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи позивача про те, що зазначений лист, в якому відповідач просив розірвати договір з 25.04.2014 було направлено на адресу постачальника лише 05.05.2014. В свою чергу, доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується часткова оплата заборгованості відповідачем, з посиланням на умови договору, вже після надсилання вказаного листа, зокрема, 22.05.2014 (платіжне доручення № 484, а.с. 107), що окремо свідчить про наявність грошових зобов'язань між сторонами, а також підтверджує факт часткового виконання покупцем умов договору (після ініціювання ним самим розірвання вказаного договору та неприйняття такої пропозиції постачальником).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт часткового вивезення вже поставленого товару позивачем (зі згоди відповідача) не спростовує існування заборгованості за товар, який було фактично поставлено та прийнято відповідачем, і за який апелянт розрахувався вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, тим самим визнавши заявлену заборгованість за договором в повному обсязі.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Муракамі" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 у справі № 910/19041/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 у справі № 910/19041/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/19041/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 28.01.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич