Ухвала

від 20.01.2015 по справі 804/6990/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року м. Київ К/800/29669/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Пилипчук Н.Г. Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 у справі № 804/6990/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс» доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оазіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 за №0000911510 та №0000901520.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 скасовано та адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оазіс» задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що її було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Трансторг» за січень, березень, травень 2012 року та ПП «Пластпромбізнес» за березень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатом якої складено акт від 24.04.2013 № 423/150/30878290;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (в результаті чого позивачем занижено валові доходи, отримані від невстановленої юридичної та (або) фізичної особи за І квартал 2012 року на суму 459590,70 грн. та ІІ квартал 2012 року на суму 354672,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 170995,00 грн. в тому числі за І квартал 2012 року на суму 96514, 00 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 74481,00 грн.) та п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 263 210,00 грн.);

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000901520 від 14.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394 815,00 грн. (з яких: 263 210, 00 грн. - основний платіж та 131 605,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000911510 від 14.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 256 492,00 грн. (з яких: 170 995,00 грн. - основний платіж та 85 497,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає у тому, що господарські операції, які вчинені між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Трансторг», ПП «Пластпромбізнес»), не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, адже на підтвердження реальності здійснення господарських операцій підприємством не було надано документів, що підтверджують транспортування товару від ТОВ «Трансторг», а надані акти прийому виконаних будівельних робіт ПП «Пластпромбізнес» свідчать про неможливість їх виконання у зв'язку з відсутністю у вказаного підприємства основних фондів та складських приміщень для зберігання будівельної техніки. Крім того, відповідачем встановлено наявність розбіжностей між сумою податкового кредиту, сформованого платником податку за операціями з придбання товарів (послуг), та сумою зобов'язань контрагентів з постачання таких товарів (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з позицією податкового органу щодо наявності порушень позивачем податкового законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належними та достатніми первинними документами, які містяться в матеріалах справи, тоді як формальні порушення, допущені при оформленні товарно-транспортних накладних, не можуть вважатися беззаперечним фактом безтоварності вказаних господарських операцій за наявності інших первинних документів, які складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Дослідивши подані позивачем докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем підтверджено факт здійснення господарських операцій з його контрагентами, а первинні документи, в тому числі, податкові накладні, складені на підставі їх здійснення, оформлені з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з умовами договорів підряду ПП «Пластпромбізнес» зобов'язувалося виконати будівельні роботи по влаштуванню внутрішніх мереж водопроводу, каналізації, вентиляції, кондиціювання та систем опалення, а також енергозабезпечення на об'єкті будівництва, як власними силами і засобами, так і силами субпідрядників.

При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено невідповідності наданих позивачем первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковими органами на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції передчасно поклав в основу мотивувальної частини свого рішення про відмову в задоволені позову лише висновки попередніх перевірок контрагентів позивача, оскільки такі висновки помилково судом першої інстанції не були досліджені та перевірені на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Н.Г. Пилипчук

І.В. Приходько