Рішення

від 26.01.2015 по справі 910/25671/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25671/14 26.01.15 За позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Поларіс"

про стягнення 6 043 986,27 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ :

Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Поларіс" (далі-відповідач) про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2014 року порушено провадження по справі № 910/25671/14, розгляд справи призначено на 15.12.2014 року.

Ухвалою суду від 15.12.2014 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 26.01.2015.

В судове засідання 26.01.2015 представник позивача з'явився та надав заяву про зменшення розміру позовних вимог на суму сплачених коштів в розмірі 501769,48 грн.

Враховуючи норми ст. 22 ГПК України, а також те, що дана дія не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів суд приймає до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Представник відповідача в судове засідання 26.01.2015 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 26.01.2015 від останнього до суду не надходило.

В матеріалах справи міститься докази направлення на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, яка збігається з адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ухвали суду про порушення провадження у справі від 20.11.2014, яка повернулася на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

З огляду на зазначене, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином.

Оскільки відповідач не з'явився у судове засідання, не надав суду відзиву та документів, витребуваних судом, суд на підставі ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 26.01.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

15.12.2008 між Акціонерним банком "Старокиївський банк", (кредитор) та ТОВ "Скай Лайн" (позичальник) було укладено кредитний договір №125-2008 (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору кредитор надає позичальнику кредит в національній валюті для ведення статутної діяльності, а позичальник зобов'язується повернути кредитору кредит на умовах та в строк, передбачений цим договором.

За змістом п. 2.1 Договору кредитор надає позичальнику кредит в сумі 5832000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит в строк, установлений цим договором, а також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі, що встановлений цим договором.

Відповідно до п. 2.4 Договору плата за користування кредитом встановлюється у розмірі 12% річних.

На виконання умов Договору позивачем було надано ТОВ "Скай Лайн" кредит на суму 5832000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку.

18.07.2014 позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Лайн" (надалі - "Товариство") про стягнення 6043986,27 грн. заборгованості за кредитним Договором №125-2008 від 15.12.2008.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.09.2014 № 910/14845/14 задоволені позовні вимоги про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Лайн" заборгованість по кредиту у розмірі 4 684 404,51 грн., заборгованість по сплаті процентів у розмірі 496 675,22 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 497 188,58 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 24 943,47 грн., штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 234 220,23 грн. та штраф за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 106554,16 грн.

Позивач зазначає, що ним було пред'явлено до виконавчої служби наказ на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.2014 № 910/14845/14.

Постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу № 910/14845/14 від 29.09.2014, проте рішення виконано частково на суму в розмірі 501769,48 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, для забезпечення виконання в тому числі кредитного договору, між позивачем та відповідачем 14.01.2010 було укладено договір застави товарів в обороті № 125/63-3.

Згідно п. 2.1 договору застави предметом застави є товар в обороті, згідно переліку, загальною балансовою вартість 10257048,67 грн., що підтверджується випискою з балансу, завіреною печаткою та підписами посадових осіб заставодавця. Стан майна: товар новий, якість товарів добра.

Пунктом 3.3.3 Договору застави передбачено, що заставодавець має право звернути стягнення на заставлене майно у разі невиконання у встановлений строк або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та/або неналежного виконання заставодавцем умов цього договору.

Заставодавець має право задовольнити за рахунок вартості заставленого майна свої вимоги в повному обсязі, і визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи суму основного боргу по кредиту, відсоткам, можливо штрафні санкції та пені, необхідні на утримання та реалізацію заставленого майна (п. 3.3.4 договору).

Позивач, мотивуючи позовні вимоги, зазначає, що заборгованість ТОВ «Скай Лайн» за Кредитним договором становить 5542216,79 грн.

Враховуючи заборгованість позичальника за Кредитним договором позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення суми заборгованості шляхом звернення такого стягнення на предмет застави згідно Договору застави, а саме: комп'ютерні комплектуючі (в кількості 890122 штук), комп'ютери (в кількості 368 штук) шляхом проведення публічних торгів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

З наданих позивачем доказів, вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, перерахувавши грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "Міжнародний розрахунковий центр", тоді як відповідач свої зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за Кредитним договором не виконав. У зв'язку з чим. Позивач набув право дострокового повернення кредитних коштів.

Відповідно до рішення Господарського суду м. Києва № 910/14845/14 від 03.09.2014, заборгованість ТОВ «Скай Лайн» за Кредитним договором становить заборгованість по кредиту у розмірі 4684404,51 грн., заборгованість по сплаті процентів у розмірі 496675,22 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 497 188,58 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 24 943,47 грн., штраф за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 234 220,23 грн. та штраф за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 106554,16 грн.

Рішення виконано частково на суму в розмірі 501769,48 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру № 100 від 19.01.2015.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Для забезпечення виконання в тому числі кредитного договору, між позивачем та відповідачем 14.01.2010 було укладено договір застави товарів в обороті № 125/63-3., згідно з яким, заставодавець надав в заставу позивачу товар в обороті, згідно переліку, загальною балансовою вартість 10257048,67 грн., в тому числі комп'ютерні комплектуючі в кількості 890122 штук, комп'ютери в кількості 368 штук.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель, набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 20 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992р. № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Отже, слід виходити з того, що позивач, у зв'язку з порушенням зобов'язання за Кредитним договором, має право вимагати сплати заборгованості за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Реєстрація обтяження предмету застави за Договором застави підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №25948949 від 19.01.2010.

Під час розгляду справи, від відповідача не надходило заперечень щодо вартості предмету застави згідно Договором застави, що погоджена сторонами у даному договорі.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" № 1255-IV від 18.11.2003р., у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються:

1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження;

2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача;

3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону;

5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження;

6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

У відповідності до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суд в резолютивній частині рішення може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем, в порядку статей 33, 34 ГПК України не спростовано, факт наявності заборгованості позичальника за Кредитним договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави згідно Договору застави підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 року за подання позовних заяв майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Оскільки, ціна позову становить 5542216,79 грн., тому судовий збір повинен становити 73080,00 грн.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Враховуючи, те що позивач звільнений, від сплати судового збору згідно статті 5 Закону України "Про судовий збір", то у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в доход Державного бюджету України.

За таких обставин, витрати з оплати судового збору в розмірі 73080,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. В рахунок погашення кредитної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Лайн" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40; ідентифікаційний код 30677047) за кредитним договором № 125-2008 від 15.12.2008р. перед Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8, ідентифікаційний код 19024948) в розмірі 5542216 (п'ять мільйонів п'ятсот сорок дві тисячі двісті шістнадцять) грн. 79 коп. звернути стягнення на предмет застави, майно належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Лабораторія Поларіс» (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, 8а, ідентифікаційний код 30371914), а саме комп'ютерні комплектуючі в кількості 890122 (вісімсот дев'яносто тисяч сто двадцять дві) штук, комп'ютери в кількості 368 (триста шістдесят вісім) штук шляхом проведення публічних торгів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабораторія Поларіс» (01042, м. Київ, вул. Дружби Народів, 8а, ідентифікаційний код 30371914) в доход Державного бюджету України 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 29.01.2015

Суддя О.А.Грєхова