Рішення

від 27.01.2015 по справі 917/2372/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

27.01.2015р. Справа №917/2372/14

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України ", бул. Б. Хмельницького буд.№6,м. Київ, 01001

до Комунального підприємства теплового господарства ''Лохвицятеплоенерго'', 37200, Полтавська область, м. Лохвиця, вул. Сулицька,3

про стягнення 193 671, 62 грн.

суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Олефір О.І.

представники сторін:

від позивача: Демчук О.В. - дов. № 14-94 від 18.04.2014 року

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ: стягнення заборгованості 193 671, 62 грн. із яких: сума основного боргу 156 162,68 грн.; пеня - 11 130,23 грн.; інфляційні втрати - 19 397,98 грн.; 3% річних - 6 980, 72 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 13,3093-ТЕ-24.

Ухвалою господарського суду у справі від 16.12.2014 року було задоволено клопотання позивача про продовження строку вирішення господарського спору на 15 днів до 02.02.2015 року - а.с. 39.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю та прохає його задовольнити.

Відповідач вимог ухвал господарського суду від 19.11.2014 року/п.4/, та 16.12.2014 року /п.3/ не виконав відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не подав, явку свого представника не забезпечив, поважності причин його неявки суд не повідомив. Ухвали направлені відповідачем повернулись до господарського суду з відміткою поштового відділення м. Лохвиця '' закінчення терміну зберігання''.

У відповідності до приписів статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, та за результатами оцінки доказів які були витребувані господарським судому нарадчій кімнаті, суд, встановив наступне:

28.12.12 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі -Позивач) та Комунальним підприємством теплового господарства «Лохвицятеплоенерго» (далі - Відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/3093-ТЕ-24 (далі - Договір).

Згідно з цим договором Позивач передав у власність Відповідача протягом січня-квітня 2013 року природний газ на загальну суму 156 162,68 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.01.13 на об'єм 37,268 тис. куб. м, від 28.02.13 на об'єм 32,560 тис. куб. м., від 31.03.13 на об'єм 37,420 тис. куб. м., від 30.04.13 на об'єм 12,033 тис. куб. м.- а.с. 17-20.

Постачання газу підтверджено також, довідками щодо кінцевого сальдо та операцій із відповідачем - а.с. 21-22.

Відповідно до п. 1.1 Договору покупець /відповідач у справі/ зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору - а.с. 11. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ - див. п. 3.1.

Пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, покупець свої зобов'язання належним чином не виконав, за отриманий природний газ не розрахувався.

Пунктами 7.1-7.4 сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань.

Статтями 509 - 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтю 526 Цивільного кодексу України визначено, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений договором строк

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем (Відповідачем) п. 6.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Вказані обставини стали наслідком звернення позивача досуду з даним позовом про стягнення 156 162,68 грн. основного боргу, 11 130, 23грн. пені,інфляційних збитків 19 397,98 грн. та 3% 6 980,72 грн.,всього 193 671,62 грн.

Судом встановлено, що сторони в розділі 9Договору купівлі-продажу природного газу №13/3093-ТЕ-24 від 28.12.2012р. ''порядок вирішення спорів '' пунктом 9.3 передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років - а.с. 11.

Пеня за період з 14.02.2013р. по 13.08.14р.нарахована в розмірі 3 541,04 грн.; з 14.03.2013р. по 13.09.2013р. нарахована в розмірі 3073,86 грн.; з 14.04.2013р. по 13.10.2013р.нарахована в розмірі 3 432,00 грн .; з 14.05.2013р. по 13.11.2013р. в розмірі

1083,33 грн. - всього в сумі 11 130,23 грн., що суперечить приписам ст. 258 ЦК України якою передбачена спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені ).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України предписано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України приреалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управненна сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч.2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.12.2012р. (справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП"Фастівтепло-мережа" про стягнення коштів), а також у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена до господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013.

У частині 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях , прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Позовна заява подана позивачем до канцелярії суду 17.11.2014 року за вхід. № 2663/14 - див. а.с. 3.

Поняття позовної давності містяться в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України, встановлено, що недійсність окремої частини не має наслідком інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першою статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Здійснивши правовий аналіз пункту 9.3 договору, суд дійшов висновку про його невідповідність вимогам статей 260,261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України щодо строків нарахування неустойки, що відповідно до приписів п.1ч.1 ст. 203,ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного пункту договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд встановив що, вимоги Позивача є обґрунтованими, доведеними наданими по справі матеріалами і доказами та такими, що підлягають часткому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтями 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до приписів ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку виконання її обов'язку.

Згідно із приписами статей 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним

грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ч.2 статті 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом .

Вирішуючи господарський спір суди зобов'язані достеменно встановити сам факт виконання договірних зобов'язань оскільки з'ясування вказаних питань має істотне значення для вирішення спору на впливає на правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 '' Про судове рішення '' рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи,що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно до ч.1 статті 4-7 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч.1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідже- ними в судовому засіданні.

Згідно до приписів статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду. .

У нарадчій кімнаті суд дійшов висновку, що Позивачем у відповідності до приписів статей 32-34, 36, 38 ГПК України у встановленому порядку подано належні докази ( у матеріалах справи ) на підставі яких він довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень, і підтвердив обґрунтованість заявлених позовних вимог. Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, доведеними наданими по справі доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідач відповідно до статей 21-22, 32-34, 36, 38 ГПК України не виконав вимог господарського суду, відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача на підставі яких останній доводив обставини заявлених вимог не спростував. Явку свого представника в судовий процес не забезпечив, поважності причин його неявки суд не повідомив. Відсутності вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання відповідно до приписів статті 614 ЦК України не довив.

Після виходу з нарадчої кімнати 27.01.2015 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення яким позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано пункт 9.3 договору № 13/3093-ТЕ-24 від 28 грудня 2012року.Відмовлено в стягнені пені за період з 14.02.2013р. по 13.08.14р.в розмірі 3 541,04 грн.; з 14.03.2013р. по 13.09.2013р. в розмірі 3073,86 грн.; з 14.04.2013р. по 13.10.2013р.в розмірі 3 432,00 грн .; з 14.05.2013р. по 13.11.2013р. в розмірі 1083,33 грн. , всього в сумі 11 130,23 грн. Стягнуто заборгованість грн.; заборгованість за простроченим кредитом - 23 800,00 грн.; інфляційні втрати - 2 571.01грн.;З (три) відсотки річних - 257,87грн.;суму простроченої заборгованості за відсотками - 3 623,87 грн.; поточна заборгованість за відсотками - 629,88 грн.; пеня - 2 020,67 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд приходить до висновку про стягнення витрат по сплаті судового збору з відповідача в розмірі 36 50,82 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 4 ,4-3, 4-5, 4-7,21, 22, 28, 32 - 34, 36, 38, 43, 44, 49, 69,75,77, 81 1 , 82, 82 1 , ч.1 ст.83, 83- 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -

В И Р І Ш И В :

1 . Позов задовольнити частково.

2. Визнано недійсним та скасовано пункт 9.3 договору № 13/3093-ТЕ-24 від 28 грудня 2012року.

3. Відмовити в стягненні пені за період з 14.02.2013р. по 13.08.14р.в розмірі 3 541,04 грн.; з 14.03.2013р. по 13.09.2013р. в розмірі 3073,86 грн.; з 14.04.2013р. по 13.10.2013р.в розмірі 3 432,00 грн .; з 14.05.2013р. по 13.11.2013р. в розмірі 1083,33 грн. , всього в сумі 11 130,23 грн.

4.Стягнути з Комунального підприємства теплового господарства ''Лохвицятеплоенерго'' (код ЄДРПОУ 34587330, 37200, Полтавська область, м. Лохвиця, вул. Сулицька,3) на користь Публічного акціонерного товариства ''Національна акціонерна компанія ''Нафтогаз України'' (код ЄДРПОУ 20077720, /01001, вул. Б. Хмельницького,6) заборгованість в сумі 156 162, 68 грн., інфляційні втрати 19 397,98 грн., З (три) відсотки річних - 6 980, 72 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 650,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Іваницький О.Т.

Повне рішення складено 02.02.2015р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.