Ухвала

від 28.01.2015 по справі 810/4801/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4801/14 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

28 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Чайка О.С. Бойчун Н.Д. Ющенка С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче налагоджувальне підприємство «Електропівденмонтаж» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче налагоджувальне підприємство «Електропівденмонтаж» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0001232201 та від 27.05.2014 № 003632201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.02.2014 № 0001232201 та від 27.05.2014 № 003632201.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 09.12.2013 по 27.12.2013 Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ВНП «Електропівденмонтаж» (код ЄДРПОУ 33061531) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 95 178,00 грн., у тому числі по періодах: за ІV квартал 2010 року - на суму 3 267,00 грн.; за І квартал 2011 року - на суму 11 772,00 грн.; за ІІ квартал 2011 року - на суму 22 759,00 грн.; за ІІІ квартал 2011 року - на суму 37 832,00 грн.; за ІV квартал 2011 року - на суму 19 548,00 грн.;

п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 166 044,00 грн., у тому числі по періодам: за жовтень 2010 року - на суму 18 037,00 грн.; за листопад 2010 року - на суму 11 384,00 грн.; за лютий 2011 року - на суму 3 887,00 грн.; за березень 2011 року - на суму 6 350,00 грн.; за квітень 2011 року - на суму 11 253,00 грн.; за травень 2011 року - на суму 4 350,00 грн.; за червень 2011 року - на суму 4 187,00 грн.; за липень 2011 року - на суму 6 070,00 грн.; за серпень 2011 року - на суму 8 770,00 грн.; за вересень 2011 року - на суму 19 664,00 грн.; за жовтень 2011 року - на суму 5 298,00 грн.; за листопад 2011 року - на суму 35 152,00 грн.; за грудень 2011 року - на суму 14 999,00 грн.; за січень 2012 року - на суму 2 825,00 грн.; за лютий 2012 року - на суму 2 656,00 грн.; за березень 2012 року - на суму 5 412,00 грн.; за квітень 2012 року - на суму 5 750,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено Акт перевірки від 10.01.2014 № 11/10-07-22-01-12 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 25.02.2014 № 0001232201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств» на 91 912,00 грн., з яких: 91 911,00 грн. - за основним платежем; 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

від 25.02.2014 № 0001222201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 234 055,00 грн., з яких: 166 044,00 грн. - за основним платежем; 68 011,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до вищестоящих податкових органів у порядку адміністративного оскарження.

За результатами адміністративного оскарження, скаргу було задоволено частково: податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0001232201 було залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0001222201 - скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83 465,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 41 733,50,00 грн.

У зв'язку з частковим скасуванням податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 0001222201, Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято нове податкового повідомлення-рішення від 27.05.2014 № 003632201, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на загальну суму 123 829,00 грн., з яких: 82 579,00 грн. - за основним платежем; 26 278,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.02.2014 № 0001232201 та від 27.05.2014 № 003632201 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг».

Так, в жовтні та листопаді 2010 року позивач на підставі усної домовленості, придбав у ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» чотири партії спецодягу для забезпечення працівників підприємства засобами індивідуального захисту на загальну суму 15 680,00 грн., у тому числі ПДВ - 2 613,33 грн.

На підтвердження факту реальності придбання спецодягу позивачем надано: копії видаткових накладних, складених уповноваженими представниками постачальника та позивача; витяг з книги обліку довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей; штатний розклад, що містить дані про наявність у позивача працівників відповідних робочих професій; затверджені по підприємству норми використання спецодягу, спецвзуття та засобів індивідуального захисту.

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі. В оплату за товар позивач перерахував на рахунок ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» кошти в загальній сумі 15 680,00 грн., у тому числі ПДВ - 2 613,33 грн.. Факт перерахування коштів підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» чотири податкові накладні на загальну суму 15 680,00 грн., у т.ч. ПДВ - 2 613,33 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за жовтень та листопад 2010 року, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних, а понесені витрати за виключенням сплачених сум податку на додану вартість - врахував при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010 рік.

Крім цього, в лютому 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Центр 1000 доріг» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 03.02.2011 № 11, згідно з яким, виконавець зобов'язується за заявкою замовника надавати послуги спецтехніки (екскаваторів, самоскидів, гідро молота та автокрану) та послуги з вивозу будівельного сміття.

В період з лютого по листопад 2011 року ТОВ «Центр 1000 доріг» надало позивачу послуги на загальну суму 248 364,48 грн., у т.ч. ПДВ - 78 056,24 грн.

Факт виконання робіт (надання послуг) за вказаним договором підтверджується актами приймання виконаних робіт (надання послуг) на загальну 248 364,48 грн., у тому числі ПДВ - 78 056,24 грн., акти містять деталізовану інформацію про перелік робіт, їх обсяг, кількість витраченого часу та вартість наданих послуг.

Оплата за надані послуги здійснювалась позивачем у безготівковій формі. В оплату надані послуги (виконані роботи) позивач перерахував на рахунок ТОВ «Центр 1000 доріг» кошти в загальній сумі 248 364,48 грн., у тому числі ПДВ - 78 056,24 грн., факт перерахування коштів підтверджується оглянутими в судовому засіданні оригіналами платіжних доручень.

На підтвердження права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями, позивач отримав від Приватного підприємства «Центр 1000 доріг» сорок чотири податкові накладні на загальну суму 248 364,48 грн., у тому числі ПДВ - 78 056,24 грн.

Вказану суму податку на додану вартість, позивач включив до складу податкового кредиту за відповідні податкові (звітні) періоди, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних, а понесені витрати за виключенням сплачених сум податку на додану вартість - врахував при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за відповідні звітні (податкові) періоди 2011 року.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на обставини, виявлені в ході перевірок (звірок) контрагентів позивача.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, у ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг» відсутні основні засоби, транспорт, співробітники, тобто відсутня можливість здійснення фінансово-господарських операцій.

Діяльність перелічених суб'єктів господарювання не направлена на настання реальних правових наслідків та отримання прибутку.

За цих обставин, відповідач відносить укладені позивачем з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг» договори, податкові накладні та інші первинні документи до тих, що не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг», останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» та ТОВ «Центр 1000 доріг».

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.02.2014 № 0001232201 та від 27.05.2014 № 003632201.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 30.01.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.