Ухвала

від 27.01.2015 по справі 806/4143/14

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Літвин О.Т.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

УХВАЛА

іменем України

"27" січня 2015 р. Справа № 806/4143/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

Шевчук С.М.,

при секретарі Витрикузі В.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Кирилюк В.Л..,

від відповідача: Забродська Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" листопада 2014 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Сенс Принт" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Приватне підприємство "Сенс Принт" ( далі - ПП "Сенс Принт") звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000482202, винесене Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області ( далі - Житомирська ОДПІ) 19.08.2014 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що висновки відповідача за актом перевірки про порушення ним вимог п. 198.1, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, спростовуються нормами податкового законодавства. Відповідачем не враховані наявні на підприємстві первинні документи, якими спростовуються факти порушень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0000482202 від 19 серпня 2014 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Позивач надав суду письмові заперечення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Представник позивача в засіданні суду заперечив проти доводів апеляційної скарги. Вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що посадовими особами Житомирської ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП "Сенс Принт", код ЄДРПОУ 37072023 з питань дотримання вимог під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Ярмак Трейд" (код ЄДРПОК 38517816) та ТОВ "Ланготрейд" (код ЄДРПОУ 38824295) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

Під час проведення перевірки встановлено порушення підприємством вимог п. 198.1, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 103786,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало невизнання відповідачем витрат позивача за господарськими операціями з ТОВ "Ярмак Трейд" за травень-вересень 2013 року та з ТОВ "Ланготрейд" за жовтень-листопад 2013 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000482202 від 19 серпня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 129733 грн., з яких 103786 грн. - основний платіж, а 25947 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 24).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2013 року між ПП "Сенс Принт" (Покупець), позивачем та ТОВ "Ладгортейд" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №23/10/1.

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язаний продати з передачею у власність Покупцю товар, а саме: матеріали для друку, а Покупець зобов'язується прийняти у власність товар та своєчасно оплатити його вартість. П.1.2 Договору найменування, асортимент, кількість і ціна товару погоджується сторонами та вказується у рахунках-фактурі. Пунктом 4.3 Договору передбачено, що разом з товаром Продавець передає Покупцеві наступні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна. Відповідно до п.4.4 Договору доставка, завантаження та розвантаження товару здійснюється Покупцем своїми силами та за свій рахунок зі складу Продавця ( а. с. 53).

На виконання умов вказаного договору ПП "Сенс Принт" отримано товар від Продавця ТОВ "Ладгортейд".

Зокрема, матеріали справи містять копії первинних документів, відповідно до яких позивачем було отримано товар, а саме: податкові накладні (а.с. 41-52), видаткові накладні (а.с.30-40).

Тобто, дані документи підтверджують факт отримання ПП "Сенс Принт" товарів від ТОВ "Ладгортейд".

Оплату за отримані товари ПП "Сенс Принт" було здійснено в повному обсязі, а в ціні послуг позивачем було сплачено ПДВ.

Крім того, 31 травня 2013 року між ПП "Сенс Принт" (Покупець), позивачем та ТОВ "Ярмак Трейд" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №31/1.

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язаний продати з передачею у власність Покупцю товар, а саме: матеріали для друку, а Покупець зобов'язується прийняти у власність товар та своєчасно оплатити його вартість. П.1.2 Договору найменування, асортимент, кількість і ціна товару погоджується сторонами та вказується у рахунках-фактурі. Згідно п.4.1 Договору зі складу Продавця товар завантажується, доставляється та розвантажується за рахунок Продавця. Пунктом 4.4 Договору передбачено, що разом з товаром Продавець передає Покупцеві наступні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна ( а. с. 79).

На виконання умов вказаного договору ПП "Сенс Принт" отримано товар від Продавця ТОВ "Ярмак Трейд".

Матеріали справи містять копії первинних документів, відповідно до яких позивачем було отримано товар, а саме: податкові накладні (а.с. 91-102), видаткові накладні (а.с.80-90, 103).

Тобто, дані документи підтверджують факт отримання ПП "Сенс Принт" товарів від ТОВ "Ярмак Трейд".

Оплату за отримані товари ПП "Сенс Принт" було здійснено в повному обсязі, а в ціні послуг позивачем було сплачено ПДВ.

Позивач зазначив, що весь товар придбаний ПП "Сенс Принт" у ТОВ "Ладгортейд" та ТОВ "Ярмак Трейд" директор підприємства Богатирчук О.О. вивозив самостійно та власним транспортним засобом - автомобілем VOLKSWAGEN Caddy, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу на його ім'я. В подальшому автомобіль був переданий в оренду підприємству для використання у виробничих цілях.

З урахуванням самовивозу товару покупцем, факт передачі товару таким способом підтверджується видатковими накладними, які належним чином оформлені та підписані уповноваженими особами.

Перевезення вантажів власним транспортом засобом не передбачає обов'язковості оформлення товарно-транспортних накладних.

Придбаний ПП "Сенс Принт" у ТОВ "Ладгортейд" та ТОВ "Ярмак Трейд"товар (плівка для друку, папір, полікарбонат чорнила та інші матеріали), зберігався в складських та виробничих приміщеннях ПП "Сенс Принт" та в подальшому був використаний у власній виробничій діяльності для виробництва рекламної продукції (банери, постери, брендування транспортних засобів з нанесенням рекламної плівки, тощо), що підтверджується, зокрема, балансовою довідкою №5/22/2014 від 22.10.2014 року ( а.с.129) та договором оренди нежитлових приміщень від 01.11.2011 року ( а.с.126-127).

Ці доводи позивача відповідачем не спростовані належними та допустими доказами.

Основними видами діяльності ПП "Сенс Принт" є друкування рекламної продукції, виготовлення друкарських форм, надання поліграфічних послуг, брошувально-палітурна діяльність.

Отже, придбані позивачем у контрагентів товари необхідні для здійснення ним господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Отже, будь - які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи убачається, що первинні документи надані позивачем до матеріалів справи, відповідають вимогам ст. 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/704.

Судом не встановлено невідповідності податкових накладних фактичним обставинам справи. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій підтверджується документально.

Щодо посилання Житомирської ОДПІ на відсутність товарно - транспортних накладних, то відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.07.2014 року по справі № К/9991/15656/11.

Спірні правовідносини щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, формування податкового кредиту, тощо, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010, № 2755-VI (далі - ПК України ).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого І використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми з податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.8 ст. 201 ПК право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в Порядку, передбаченою статтею 183 цього Кодексу.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Тобто, згідно з п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, треба здійснити операції з придбання товарів та мати належним чином оформлені податкові накладні, видані платником податку на додану вартість.

Відповідно до вимог п.201.4 ст.201 ПК податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є податковим документом.

Підпунктом 201.10 ст.201 ПК передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що в даному випадку єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач правомірно включив суми ПДВ (включені в ціну товару/послуг) до складу податкового кредиту у відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України за податковими накладними, виписаними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Висновки контролюючого органу про те, що документи на товарно-матеріальні цінності, податкові накладні по взаємовідносинах з контрагентом позивача не мають юридичної сили і не дають права платнику податків на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, як і не доведено порушень позивачем вимог вище перелічених норм законодавства.

Щодо посилання відповідача на акт ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.06.2014 року №255/22-12/38824295 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ладготрейд" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року", в зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою, суд зазначає таке.

Акти про неможливість проведення зустрічної звірки є джерелом отримання податкової інформації, яка положеннями ст.83 Податкового кодексу України визначена як підстава для висновків під час проведення перевірки. Тому сама по собі неможливість реалізації податковими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок контрагенту не може вважатися доказом вчинення певним платником податку порушень податкового законодавства.

Також, слід відмітити, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Суд критично відноситься до наданого відповідачем протоколу допиту свідка ОСОБА_7 (а.с.111-117), про непричетність його до реєстрації та фінансово-господарської діяльності ТОВ "Ярмак Трейд", та не приймає його до уваги, оскільки ТОВ "Ярмак Трейд" було зареєстровано у встановленому порядку на момент укладення договору з позивачем. На момент розгляду справи, вказане підприємство не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно із ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат, до суми податку на додану вартість та до податкового кредиту.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Крім того, суд звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підтвердження викладених в акті перевірки обставин щодо непричетності директора контрагента до його діяльності, відповідачем в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України ("Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання"), яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/перереєстрації цих підприємств на підставних осіб, на чому фактично ґрунтуються доводи ОДПІ в Акті перевірки.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність донарахування позивачу грошового зобов'язання за спірними податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення №0000482202 від 19 серпня 2014 року.

З огляду на вище викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" листопада 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик

С.М. Шевчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "30" січня 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Приватне підприємство "Сенс Принт" пров. 2-й Транзитний,71,м.Житомир,10000

3- відповідачу/відповідачам: Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014

4-представник позивача Кирилюк В.Л.АДРЕСА_1 - ,