Рішення

від 29.01.2015 по справі 906/1625/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" січня 2015 р. Справа № 906/1625/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі: Поливко М.С.

за участю представників сторін:

- від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. від 27.01.2015 р. №27-01/15

- від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. від 30.09.2014

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (м. Київ)

до Приватного підприємства "Сенс Принт" (м. Житомир)

про стягнення 23885,31 грн

Товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (м. Київ) подано до господарського суду Житомирської області позов про стягнення з Приватного підприємства "Сенс Принт" (м. Житомир) 23885,51 грн, з яких: 12000,00 грн - основний борг за неналежне виконання відповідачем умов Договору № КВ-1333 від 15.03.2013 в частині оплати поставленого товару, 2413,79 грн. - пеня, 3115,96 грн 36% - річних, 745,51 грн втрат від інфляції та 5609,95 грн курсової різниці.

Під час розгляду справи судом встановлено, що при визначенні суми позовних вимог, позивачем була допущена арифметична помилка, оскільки при складанні 12000,00 грн основного боргу, 2413,79 грн пені, 3115,96 грн 36% річних, 745,51 грн втрат від інфляції та 5609,95 грн курсової різниці, сума позовних вимог складає 23885,31 грн.

Ухвалою від 10.12.2014 господарський суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі та призначив засідання суду.

У зв'язку з неявкою сторін спору в судове засідання, ухвалою від 23.12.2014 господарський суд розгляд справи відклав; зобов'язав учасників процесу виконати вимоги резолютивної частини ухвали.

Ухвалою від 20.01.2015 господарський суд розгляд справи відклав, зобов'язав сторін надати необхідні документи.

До початку судового засідання на адресу господарського суду надійшли:

- від позивача - заперечення на відзив на позовну заяву з додатками, згідно з яким позивач підтверджує факт погашення відповідачем основної суми боргу у розмірі 12000,00 грн, у зв'язку з чим в цій частині провадження у справі просить призупинити; стягнення курсової різниці, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору, вважає правомірним з викладених у запереченні на відзив відповідача мотивів та з посиланням на норми ЦК України, постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013 № 14 та висновки судів вищих інстанцій за результатами перегляду судових справ (а. с. 61 - 68);

- від відповідача - клопотання від 29.01.2015 про долучення до матеріалів справи платіжних доручень № 1471 від 01.12.2014 та № 1473 від 03.12.2014 на загальну суму погашеного основного боргу у розмірі 12000,00 грн, а також копію постанови ВГС України від 01.02.2011 у справі № 12/226 (1/19) (а. с. 69 - 78).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та запереченнях на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача в засідання суду проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 20.01.2015, згідно з яким провадження у справі в частині вимог про стягнення 12000,00 грн просить припинити за відсутністю предмета спору; доводи позивача про стягнення курсової різниці вважає необґрунтованими зважаючи на те, що при відсутності у Договорі поставки № КВ-1333 від 15.03.2013 ціни (вартості товару), визначеної у валютному еквіваленті в абсолютній величині, застосування передбаченої в п. 7.2 Договору формули перерахунку ціни з використанням курсу Євро, суперечить ч. 2 ст. 533 ЦК України; крім того, враховуючи факт сплати відповідачем основного боргу та те, що до стягнення позивачем заявлено також 36 % річних та інфляційні втрати, при цьому позивачем не було доведено факту спричинення йому чи іншим учасникам господарських відносин збитки. внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем заборгованості, останній просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 % з 2413,79 грн до 241,38 грн (а. с. 47 - 49).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного 15.03.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (постачальник/позивач) та приватним підприємством "Сенс Принт" (покупець/відповідач) Договору поставки № КВ-1333 з відстрочкою платежу (далі - Договір, а. с. 9 - 12), постачальник зобов'язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємним частинами цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його (п. 1.1).

Пунктом 5.2 Договору сторони встановили, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару є датою поставки товару постачальником. З цього моменту постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору згідно з виставленим на оплату рахунком - фактурою № 52448 від 17.07.2014 (замовленням), позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 37454,48 грн, що підтверджується видатковою накладною №41257 від 18.07.2014 (а. с. 13).

З приписів статті 692 ЦК України випливає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 7.4 Договору поставки передбачено, що строк оплати кожної партії товару становить 14 календарних днів з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 7.5 Договору оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Враховуючи, що товар було отримано позивачем 18.07.2014, у відповідача виник обов'язок розрахуватися за нього згідно з підписаною видатковою накладною № 41257 до 01.08.2014 включно (18.07.2014 + 14 днів).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, всупереч пп. 6.2.2 п. 6.2 Договору № КВ-1333 від 15.03.2013, порушив зобов'язання щодо своєчасної оплати товару поставленого позивачем.

Так, з платіжного доручення № 1352 від 11.09.2014 (а. с. 14) вбачається, що відповідач перерахував на рахунок позивача 20284,34 грн, які враховуючи п. 7.9 Договору та призначення платежу, були зараховані позивачем в рахунок погашення боргу, який виник у відповідача згідно з рахунком-фактурою № 49355 від 05.07.2014 та частково в рахунок оплати матеріалів, поставлених згідно з рахунком-фактурою № 52448 від 17.07.2014 на підставі видаткової накладної № 41257 від 18.07.2014 на суму 7454,48 грн.

В подальшому відповідач періодично погашав основну суму заборгованості перед позивачем шляхом перерахування на його рахунок грошових коштів у розмірах, відповідно, 22.09.2014 - 2000,00 грн, 24.10.2014 - 5000,00 грн, 13.11.2014 - 4400,00 грн, 14.11.2014 - 2600,00 грн, 18.11.2014 - 3000,00 грн, 24.11.2014 - 1000,00 грн та 01.12.2014 - 2000,00 грн (а. с. 15 - 20, 70).

Таким чином, станом на дату подачі позову до суду у відповідача залишився неоплаченим товар, поставлений згідно з видатковою накладною № 41257 від 18.07.2014, на суму 10000,00 грн (37454,48 (сума поставки) - 27454,48 (сума проплат)).

Однак, враховуючи, що під час розгляду справи в суді, платіжним дорученням № 1473 від 03.12.2015 (а. с. 71), відповідач погасив залишок заборгованості у розмірі 10000,00 грн, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 36 % річних, господарський суд враховує, що за частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.4 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику 36 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку ціни позову (а. с. 5, 6), позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 745,51 грн за період з серпня по жовтень 2014 року, а також 3115,96 грн 36 % річних за період з 01.08.2014 по 01.12.2014.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що їх суми обґрунтовані та вірні.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 2413,79 грн пені, нарахованої за період з 01.08.2014 по 01.12.2014 включно, слід зазначити таке.

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань, яка нараховується до повної сплати суми боргу.

Здійснивши перерахунок пені по видатковій накладній за період з моменту виникнення заборгованості по визначену позивачем дату - 01.12.2014, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, суд дійшов висновку, що при нарахуванні пені позивачем вірно визначено початок періоду її нарахування.

Відповідач погодився з розміром нарахованої позивачем пені.

Водночас відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення суми нарахованої позивачем пені на 90 %, суд зазначає, що з огляду на приписи п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшення неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, є правом суду та може здійснюватися лише у виняткових випадках.

Оскільки відповідачем належних доказів винятковості саме даного випадку суду не надано, зменшення стягнення пені є безпідставним.

Крім того,, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 5609,95 грн курсової різниці обрахованої за період з 18.07.2014 по 01.12.2014 відповідно до п. 7.2 Договору.

Так, п. 7.2 Договору сторони погодили, що якщо на момент остаточних розрахунків сталося збільшення офіційного курсу НБУ гривні до EUR від 2% та вище, вартість несплаченої частини товару може бути перерахована відповідно до такої зміни.

Товар підлягає оплаті покупцем згідно з вартістю, визначеною у видаткових накладних, з урахуванням коефіцієнту перерахунку, за наступною формулою:

Ст = Сс х Кп, де:

Ст - вартість товару на день оплати,

Сс - вартість товару згідно з накладною,

Кп - коефіцієнт перерахунку, який визначається за формулою:

Кп = Се2/Се1, де:

Се1 - вартість одного EUR по курсу Національного банка України на дату підписання відповідної накладної.

Се2 - вартість одного EUR по курсу Національного банка України на дату платежу.

Тобто з огляду на викладене вбачається, що сторони передбачили можливість визначення суми оплати товару за формулою в залежності від курсу EUR до гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Слід зазначити, що згідно з п. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

При цьому, валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, встановлення у договорі положень щодо можливості стягнення курсової різниці не суперечить чинному законодавству, однак при цьому стосується виключно випадків коли купівля товару, визначеного умовами договору, здійснювалася за валютні розрахунки з подальшим вираженням у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою гривні до еквівалента в іноземній валюті.

Право на стягнення курсової різниці зумовлене тим, що валютні розрахунки унеможливлюють урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, бо офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Як уже було зазначено судом вище, приписами пункту 7.5 Договору сторони визначили, що оплата поставленого товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Тобто сторони погодили, що взяті ними згідно з умовами Договору № КВ-1333 від 15.03.2013 зобов'язання виражені у грошовій одиниці України - гривні.

Також згідно з п. 7.2 Договору сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Закріплення у Договорі поставки умови, що перерахунок вартості товару в залежності від зміни курсу гривні до Євро від 2 % і вище здійснюється за формулою, погодженою сторонами, не суперечить його змісту, вказаний пункт Договору не визнаний судом недійсним.

Однак враховуючи правову природу такого відшкодування втрат від знецінення саме іноземної валюти, а не національної грошової одиниці та зважаючи на задоволення судом вимог позивача про стягнення з відповідача 745,51 грн інфляційних втрат, 3115,96 грн 36 % річних та 2377,80 грн пені, повне погашення відповідачем основної суми боргу, виходячи із принципів розумності і справедливості, рівності у захисті прав боржника і кредитора у зобов'язанні, суд вважає, що позовна вимога про стягнення 5609,95 грн курсової різниці не підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають задоволенню частково на суму 6239,27 грн, з яких: 3115,96 грн 36 % річних, 2377,80 грн пені та 745,51 грн інфляційних втрат.

У стягненні 2000,00 грн основного боргу та 5609,95 грн курсової різниці суд відмовляє.

Провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Сенс Принт" (10007, м. Житомир, провул. 2-й Транзитний, буд. 71, код ЄДРПОУ 37072023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс - Україна" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82-А, код ЄДРПОУ 24587464):

- 3115,96 грн - 36 % річних;

- 2413,79 грн - пені,

- 745,51 грн - інфляційних втрат;

- 1244,89 грн - судового збору.

3. У стягненні 2000,00 грн основного боргу та 5609,95 грн курсової різниці відмовити.

4. Припинити провадження в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "30" січня 2015 року

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам