Постанова

від 16.03.2015 по справі 906/1625/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа № 906/1625/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Тимошенко О.М. ,

судді Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" на рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.15 р.

у справі № 906/1625/14 (суддя Лозинська І.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна"

до Приватного підприємства "Сенс Принт"

про стягнення 23885,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Сенс Принт" 23885,51 грн, з яких: 12000,00 грн - основний борг за неналежне виконання відповідачем умов Договору № КВ-1333 від 15.03.2013 в частині оплати поставленого товару, 2413,79 грн. - пеня, 3115,96 грн 36% - річних, 745,51 грн втрат від інфляції та 5609,95 грн курсової різниці.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач не розрахувався своєчасно за поставлений згідно договору поставки №КВ-1333 товар.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Сенс Принт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс - Україна" : 3115,96 грн - 36 % річних; 2413,79 грн - пені, 745,51 грн - інфляційних втрат; 1244,89 грн - судового збору. У стягненні 2000,00 грн. основного боргу та 5609,95 грн. курсової різниці відмовлено. Припинено провадження в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 5609,95 грн. курсової різниці та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення в цій частині були невірно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, на думку апелянта, місцевий господарський суд не застосував до вказаних правовідносин приписи ч. 2 ст. 533 ЦУ України, якими сторонам надано можливість визначення у зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ПП "Сенс Принт" заперечує її доводи, вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Спростовуючи доводи апелянта, відповідач вказує, у спірному договорі поставки ціна не визначена у валютному еквіваленті в абсолютній величині, а тому відсутні підстави для стягнення курсової різниці.

Сторони не забезпечили явку представників в судове засідання, хоч були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 104).

При цьому колегія суддів враховує, що на момент розгляду справи апеляційним господарським судом вручення відповідачу рекомендованого поштового відправлення (ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження) не відбулося. Зазначене рекомендоване поштове відправлення повернулося до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, що свідчить про його обізнаність про час і місце розгляду справи.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, додаткові докази судом не витребовувалися, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Сенс Принт" (покупець/відповідач) було укладено Договір поставки № КВ-1333 з відстрочкою платежу (далі - Договір, а.с. 9-12).

Згідно з умовами договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця матеріали для реклами, поліграфії, будівництва, упаковки та аксесуари до них (далі - товар), в асортименті та кількості, відповідно до видаткових накладних, що є невід'ємним частинами цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його (п. 1.1).

Пунктом 5.2 Договору сторони встановили, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару є датою поставки товару постачальником. З цього моменту постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по передачі товару покупцю.

Таким чином, на підставі договору №КВ-1333 від 15.03.2013 року між сторонами склалися правовідносини з поставки.

Згідно з приписами статті 265 Господарського Кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору відповідно до рахунку-фактури № 52448 від 17.07.2014 (замовленням), позивач поставив, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 37454,48 грн, що підтверджується видатковою накладною №41257 від 18.07.2014 р. (а.с. 13).

Згідно приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 7.4 Договору поставки передбачено, що строк оплати кожної партії товару становить 14 календарних днів з моменту передачі товару покупцю та підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 7.5 Договору оплата здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

У п. 7.9 договору передбачено, що в разі виникнення заборгованості за поставлений товар, погашення здійснюється незалежно від призначення платежу в наступному порядку: спочатку сплачуються заборгованість за поставлений товар згідно конкретного замовлення (рахунок-фактура та видаткова накладна), починаючи з документів на відвантаження товару з найменшою датою поставки, далі курсові різниці згідно, штрафні санкції; потім оплачуються чергові поточні платежі за аналогічною послідовністю.

Враховуючи наведене, а також той факт, що поставлений товар було отримано відповідачем 18.07.2014 р., у відповідача виник обов'язок провести оплату поставленого товару до 01.08.2014 р. включно.

Відповідач зобов`язань щодо за оплати товару за договором поставки своєчасно не виконав.

Так, з платіжного доручення № 1352 від 11.09.2014 (а. с. 14) вбачається, що відповідач перерахував на рахунок позивача 20284,34 грн., які, враховуючи п. 7.9 Договору та призначення платежу, були зараховані позивачем в рахунок погашення боргу, який виник у відповідача згідно з рахунком-фактурою № 49355 від 05.07.2014 та частково в рахунок оплати матеріалів, поставлених згідно з рахунком-фактурою № 52448 від 17.07.2014 на підставі видаткової накладної № 41257 від 18.07.2014 на суму 7454,48 грн.

В подальшому відповідач погашав основну суму заборгованості перед позивачем шляхом перерахування на його рахунок грошових коштів у наступних розмірах:

- 2000,00 грн. згідно платіжного доручення №1364 від 22.09.2014 р. (а.с. 15);

- 5000,00 грн. згідно платіжного доручення №1411 від 24.10.2014 р. (а.с. 16);

- 4400,00 грн. згідно платіжного доручення №1441 від 13.11.2014 р. (а.с. 17);

- 2600,00 грн. згідно платіжного доручення №1442 від 14.11.2014 р. (а.с. 18);

- 3000,00 грн. згідно платіжного доручення №1449 від 18.11.2014 р. (а.с. 19);

- 1000,00 грн. згідно платіжного доручення №1453 від 24.11.2014 р. (а.с. 20);

- 2000,00 грн. згідно платіжного доручення №1471 від 01.12.2014 р. (а.с. 70).

Таким чином, станом на дату подачі позову до суду у відповідача залишилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар за видатковою накладною № 41257 від 18.07.2014, на суму 10000,00 грн.

Згідно приписів ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач погасив заборгованість у сумі 10000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1473 від 03.12.2015 р. (а.с. 71), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Також, оскільки до звернення в суд з позовом відповідач згідно платіжного доручення №1471 від 01.12.2014 р. частково погасив заборгованість на суму 2000 грн., у стягненні 2000 грн. боргу слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно приписів п. 8.4 Договору за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим Договором покупець сплачує постачальнику 36% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 745,51 грн. за період з серпня по жовтень 2014 року, а також 3115,96 грн. 36 % річних за період з 01.08.2014 по 01.12.2014 р.

Перевіривши правильність проведеного позивачем нарахування інфляційних та відсотків річних, суд встановив, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 745,51 грн. інфляційних та 3115,96 грн. 36% річних є підставною та підлягає до задоволення.

Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно вимог ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань, яка нараховується до повної сплати суми боргу.

Позивачем, на підставі п.п. 8.2 договору, заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 01.08.2014 р. по 01.12.2014 р. в сумі 2413,79 грн.

Колегія суддів перевірила правильність нарахування пені та дійшла висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним. При нарахуванні пені позивачем вірно визначено початок періоду її нарахування.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 2413,79 грн. пені є підставною та підлягає до задоволення.

На думку колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно, з урахуванням приписів п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення суми нарахованої позивачем пені на 90%, як безпідставного, оскільки відповідачем належних доказів винятковості саме даного випадку суду не надано.

Колегія суддів також приймає до уваги, що рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 в частині стягнення інфляційних, відсотків річних та пені відповідачем не оскаржується.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 5609,95 грн. курсової різниці обрахованої за період з 18.07.2014 по 01.12.2014 відповідно до п. 7.2 Договору.

У п. 7.2 Договору сторони погодили, що якщо на момент остаточних розрахунків сталося збільшення офіційного курсу НБУ гривні до EUR від 2% та вище, вартість несплаченої частини товару може бути перерахована відповідно до такої зміни.

Товар підлягає оплаті покупцем згідно з вартістю, визначеною у видаткових накладних, з урахуванням коефіцієнту перерахунку, за наступною формулою:

Ст = Сс х Кп, де:

Ст - вартість товару на день оплати,

Сс - вартість товару згідно з накладною,

Кп - коефіцієнт перерахунку, який визначається за формулою:

Кп = Се2/Се1, де:

Се1 - вартість одного EUR по курсу Національного банка України на дату підписання відповідної накладної.

Се2 - вартість одного EUR по курсу Національного банка України на дату платежу.

На думку колегії суддів, така позовна вимога є необґрунтованою та безпідставною, та не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Згідно з п. 4 Наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. При цьому, валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Право на стягнення курсової різниці зумовлене тим, що валютні розрахунки унеможливлюють урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, бо офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Приписами статті 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому, згідно вимог статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, встановлення у договорі положень щодо можливості стягнення курсової різниці не суперечить чинному законодавству, однак при цьому стосується виключно випадків коли купівля товару, визначеного умовами договору, здійснювалася за валютні розрахунки з подальшим вираженням у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою гривні до еквівалента в іноземній валюті.

З договору поставки вбачається, що сторонами не було визначено грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У наданій на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 37454,48 грн. видатковій накладній №41257 від 18.07.2013р. визначено ціну товару лише в гривнях, а матеріали справи не містять жодного іншого доказу, який би підтверджував узгодження сторонами ціни за поставлений товар в іноземній валюті.

На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 104 ГПК України, не вбачається.

Витрати по судовому збору за подання апеляційної скарги в силу приписів ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі, меншому, ніж встановлено законом.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір - 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати. За подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір - 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Враховуючи наведене та майновий характер спору, позивачу необхідно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн., тоді як відповідно до платіжного доручення №9848 від 04.02.2015 р., долученого до апеляційної скарги, позивачем було сплачено 609,00 грн. судового збору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 р. у справі №906/1625/14 зобов'язано позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Пластікс - Україна" надати суду докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 в сумі 304,50 грн.

Однак, позивач вимоги зазначеної ухвали не виконав, докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 в сумі 304,50 грн. суду не надав.

Відповідно до п. 2.23. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може:

зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК);

у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Враховуючи наведене, вбачається необхідність стягнення з позивача недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" на рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 29.01.2015 р. у справі №906/1625/14 залишити без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластікс-Україна" (вул. Межигірська, 82-а, м. Київ, код ЄДРПОУ 24587464) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 304,50 грн.

3. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити господарському суду Житомирської області.

4. Матеріали справи №906/1625/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Павлюк І. Ю.