Рішення

від 26.01.2015 по справі 911/5056/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2015 р. справа № 911/5056/14

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВКМ», Чернігівська обл., с. Павлівка

до Приватного підприємства «Круп-Транс», Київська обл., м. Обухів

про стягнення 25 707,44 гривень

за участю представників:

від позивача: не прибув

від відповідача: Страшко В.М. (довіреність №1 від 06.12.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.11.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «АВКМ» (далі-ТОВ «АВКМ»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Круп-Транс» (далі-ПП «Круп-Транс»/відповідач) про стягнення 25 707,44 грн., з яких: 24 570,37 грн. збитків, що полягають у вартості втраченого вантажу, в порядку регресу та 1 137,08 грн. 5% річних, нарахованих станом на 19.11.2014.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, в судовому засіданні 09.12.2014 представником останнього було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної даності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.11.2014 порушено провадження у справі №911/5056/14 та призначено справу до розгляду на 09.12.2014.

В судових засіданнях 09.12.2014, 16.12.2014 та 13.01.2015 оголошувалась перерва до 16.12.2014, 13.01.2015 та 26.01.2015 відповідно.

15.12.2014 та 26.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надходили клопотання про витребування документів, у задоволенні яких судом відмовлено з огляду на їх необґрунтованість.

12.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 5% річних до 1 295,27 грн., розрахованих станом на 05.01.2015.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативних приписів, суд дійшов висновку, що збільшення розміру позовних вимог слід розуміти, як збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а тому позивач вправі збільшити розмір вимоги, зокрема, про стягнення відсотків річних в межах первісно заявленого періоду (з 31.12.2013 по 19.11.2014), у зв'язку з чим вимога про стягнення 1 295,27 грн. 5% річних, нарахованих за період з 31.12.2013 по 05.01.2015 за своєю правовою природою є зміною предмету спору.

Водночас, розгляд даної справи по суті було розпочато в судовому засіданні 09.12.2014, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.12.2014.

Таким чином, позивачем, в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України, було змінено предмет даного позову шляхом зміни (збільшення) періоду розрахунку процентів річних після початку розгляду даної справи по суті.

З огляду наведеного, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог від 12.01.2015 судом не приймається в силу її невідповідності вимогам ст. 22 ГПК України

12.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Крім того, 26.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ «ТРІАЛТРАНС».

Приписами ст. 27 ГПК України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Відповідно до п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

З огляду наведеного, а також враховуючи ненадання відповідачем обґрунтувань в чому саме рішення суду у даній справі може вплинути на права та/або обов'язки ТОВ «ТРІАЛТРАНС» судом, у відповідності до ст. 27 ГПК України, у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

13.08.2013 між ТОВ «ТРІАЛТРАНС» (далі-експедитор) та ТОВ «АВКМ» (далі-перевізник) було укладено заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом шин у кількості 10 тон у сполученні Всеволожськ (Росія)-Мартусівка (Україна).

На виконання зазначеної заявки, 12.08.2013 між позивачем (далі-експедитор) та відповідачем (далі-виконавець) було укладено заявку-договір №1064, за умовами якого сторони погодили перевезення вантажу (шин) автотранспортом по маршруту Всеволожськ-Київ.

Відповідно до міжнародної вантажної накладної А №0541941 та інвойсу №Т20130000276 від 12.08.2013 відповідач, як перевізник, прийняв від ТОВ «Нокіан шина», як вантажовідправника, шини у кількості 1 511 шт. загальною вартістю 57 887,30 євро.

Водночас, в ніч з 13 на 14 серпня 2013 року відбулось пограбування автомобіля державний номер АІ0762ЕС, що здійснював перевезення вантажу згідно наведених документів та перебував на майданчику митного посту «Лобок» (Росія), в результаті чого було частково викрадено переданий перевізнику вантаж у кількості 120 шт. вартістю 26,69 євро кожна.

Листом №13 від 15.08.2013 відповідач повідомив позивача про даний випадок.

30.12.2013 позивачем, як перевізником за заявкою б/н від 13.08.2013, було задоволено претензію ТОВ «ТРІАЛТРАНС», як експедитора, №143 від 07.11.2013 про відшкодування вартості втраченого вантажу у розмірі 34 570,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням першого №1931043519.

03.12.2013 позивачем було направлено відповідачу, як перевізнику, претензію №2 про компенсацію 34 570,37 грн. збитків, що полягають у вартості втраченого при перевезенні вантажу.

Посилаючись на те, що відповідач означену претензію задовольнив частково, сплативши лише 10 000,00 грн. 05.02.2014, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 24 707,44 грн. решти компенсованої ТОВ «ТРІАЛТРАНС» вартості втраченого вантажу, як збитків з підстав ст.ст. 22, 924, 1191 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилається на його необґрунтованість з огляду на те, що втрата вантажу сталась внаслідок заволодіння вантажем третіми особами, що свідчить про відсутність як протиправної поведінки відповідача, так і вини останнього.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приписами статей ст. 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статей 9, 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Таким чином, збитки, що можуть бути завдані клієнтові невиконанням або неналежним виконанням обов'язків експедитора іншими, залученими ним особами (безпосередніми виконавцями), підлягають стягненню з експедитора, а він, в свою чергу, може звернутись з відповідними вимогами про відшкодування до осіб, на яких було покладено виконання обов'язків, в порядку регресу.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, після відшкодування позивачем ТОВ «ТРІАЛТРАНС» 34 570,37 грн. збитків, що полягають у вартості втраченого при перевезенні відповідачем вантажу, до позивача, в силу приписів ст. 1191 ЦК України, перейшло право зворотної вимоги (регресу) до особи, відповідальної за завдані збитки, якою в даному випадку є відповідач, як перевізник.

Приписами статей 224, 225 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Наведені норми кореспондують з приписами статті 22 ЦК України.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.ст. 224 ГК України, 22 ЦК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 у справі № 2/121-30/118.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Так, положеннями ч. 1 ст.ст. 307, 313, ГК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами.

Приписами статей 924, 627, 629 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 1, 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві, до якої Україна приєдналась у відповідності до Закону України від 01.08.2066 №57-V «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

З огляду наведеного, підписання відповідачем, як перевізником, заявки-договору №1064 від 12.08.2013, як і вчинення в подальшому дій на його виконання, що полягають у здійсненні перевезення отриманих згідно міжнародної вантажної накладної А №0541941 та інвойсу №Т20130000276 від 12.08.2013 шин у кількості 1 511 без будь-яких зауважень щодо положень означеного правочину, за своїм правовим наслідком породжує для останнього обов'язок належного виконання своїх договірних зобов'язань, зокрема, в частині своєчасної доставки ввіреного йому вантажу у повному обсязі.

Натомість, доставка відповідачем переданого для перевезення вантажу з недостачею у кількості 120 шт., внаслідок заволодіння означеною кількістю вантажу третіми особами, що підтверджується актом митного переогляду №10225040/190813/001383 від 19.08.2013, а також постановою слідчого СВ МВ МВС Росії «Невельський» №120131100217 від 26.09.2013 про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 158 КК РФ, свідчить про обґрунтованість посилань позивача як на протиправність поведінки відповідача, що полягає у незабезпеченні схоронність товару під час його перевезення, так і наявність вини останнього.

При цьому, належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, що підтверджують посилання відповідача на те, що втрата переданого для перевезення вантажу (недостача) сталась не з вини останнього суду не надано, свідчить про необґрунтованість наведених посилань відповідача, у той час, як тягар доказування відсутності вини у наведених діях, в силу вимог ч. 1 ст. 18 Конвенції, лежить саме на перевізнику (відповідачу). До того ж, часткове задоволення відповідачем претензії позивача №2 від 03.12.2013 про компенсацію 34 570,37 грн. збитків, свідчить про визнання останнім своєї вини у втраті вантажу.

Посилання ж відповідача на відсутність його вини у втраті вантажу, оскільки по факту його крадіжки було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 158 КК РФ, спростовуються положеннями ч. 1 ст. 17 Конвенції, згідно якої перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

До того ж, судом враховані положення п. 5 ст. 314 ГК України, відповідно до яких у разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

У відповідності до ст. 611 ЦК України та ч. 3 ст. 314 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

З огляду наведеного, виплата позивачем на користь ТОВ «ТРІАЛТРАНС» вартості втраченого вантажу у розмірі 34 570,37 грн., як і часткове задоволення відповідачем регресної вимоги про відшкодування понесених витрат у розмірі 10 000,00 грн., свідчить про підставність посилань позивача на завдання останньому збитків у розмірі 24 570,37 грн., а також на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленими до стягнення збитками.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи доведеність позивачем, як експедитором, наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст.ст. 1191, 22 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 24 570,37 грн. збитків, що полягають у відшкодованій вартості втраченого вантажу в порядку регресу підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Що ж до клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 267, 925 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Статтею 32 Конвенції унормовано, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору.

Таким чином, встановлений ч. 1 наведеної норми річний строк позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, відновлюється у разі часткового визнання перевізником претензії на ту частини претензії, яка залишається предметом спору.

З огляду на наведені нормативні приписи, а також враховуючи, що 05.02.2014 відповідач частково визнав претензію позивача про відшкодування завданих втратою вантажу збитків в порядку регресу, сплативши 10 000,00 грн., у той час, як з позовом у даній справі позивач звернувся до господарського суду Київської області 22.11.2014, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для захисту порушеного права, встановленого ст. 32 Конвенції та про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, що призвело до часткової втрати вантажу та компенсації позивачем його вартості на користь ТОВ «Триалтранс», позивач просить суд стягнути з першого 1 137,08 грн. 5% річних, нарахованих за період:

з 31.12.2013 по 02.02.2014 на 34 570,37 грн.,

з 03.02.2014 по 19.11.2014 на 24 570,37 грн., з підстав ст. 27 Конвенції.

У відповідності до ч. 1 ст. 27 Конвенції, позивач має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті. Такі відсотки, обраховані із розрахунку п'яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії або, якщо така претензія не пред'являлась, з дня початку розгляду позову.

Враховуючи надіслання позивачем 03.12.2013 претензії №2 про компенсацію відшкодованої вартості втраченого вантажу, а також те, що розмір заявлених до стягнення відсотків відповідає вимогам наведених нормативним приписами та є арифметично вірним, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 137,08 грн. 5% річних.

Правова позиція про правомірність заявлених до стягнення відсотків річних, нарахованих на суму компенсованої вартості втраченого вантажу на підставі ст. 27 Конвенції, викладена також і у постанові Вищого господарського суду України від 11.09.2014 у справі №924/1365/13.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 22, 27, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 22, 611, 624, 627, 629, 924, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 224, 225, 307, 313, 314 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Круп-Транс» (08703, Київська обл., Обухівський р-н, м. Обухів, вул. Піщана, 62, ідентифікаційний код 32724685) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВКМ» (15503, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Павлівка, вул. 30-років Перемоги, 2Б, ідентифікаційний код 37943837) 24 570 (двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят) грн. 37 коп. збитків, 1 137 (одну тисячу сто тридцять сім) грн. 08 коп. відсотків річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 29.01.2015.

Суддя В.А. Ярема