Рішення

від 26.01.2015 по справі 910/27398/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2015Справа № 910/27398/14

Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомУправління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві доНаціонального художнього музею України простягнення 677904 грн. 00 коп. Представники сторін:

від позивача: Терещенко В.М. - представник за довіреністю № 24/14-238/Ан від 07.02.2014;

від відповідача: Задорожна М.М. - генеральний директор відповідно до наказу про призначення № 869/0/17-13 від 05.12.2013.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.12.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві з вимогами до Національного художнього музею України про стягнення 677904 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були надані послуги з охорони Національного художнього музею України за період з 17.03.2013 по 31.12.2013 в розмірі 677904 грн. 00 коп., які відповідач не сплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 порушено провадження у справі № 910/27398/14 та справу призначено до розгляду на 12.01.2015.

26.12.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.01.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач оплатив за надані позивачем послуги з охорони в межах бюджетного фінансування. Крім того, відповідач зазначив, що надання послуг з охорони є обов'язком Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві навіть у випадку відсутності бюджетного фінансування.

При цьому, у відзиві на позовну заяву, відповідач просив суд залучити до участі у справі Міністерство культури України та Міністерство фінансів України.

У судовому засіданні 12.01.2015, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд не знайшов підстав для залучення до участі у справі заявлених відповідачем третіх осіб.

У судовому засіданні 12.01.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26.01.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 26.01.2015 надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача не заперечував проти факту організації та надання позивачем послуг із охорони Національного художнього музею України у 2013 році, надав усні пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 26.01.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

22.03.2013 між Управлінням державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві (охорона) та Національним художнім музеєм України (замовник) укладено Договір на закупівлю послуг охорони об'єктів за державні кошти № 82-д/2013/Пч (Договір), відповідно до умов якого охорона зобов'язується у 2013 році надати замовнику послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Пунктом 1 розділом 3 Договору сторони погодили, що ціна Договору становить 175320 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 29220 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 розділу 4 Договору, сума оплати за одну годину охорони за цим Договором визначається на підставі узгодженої протоколом сторін договірної ціни охорони.

Згідно з п. 2 розділу 4 Договору, оплата за охорону здійснюється замовником щомісячно в сумі, визначеній відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок охорони.

До рахунку на оплату послуг охорони додається акт приймання-передачі наданих послуг (п. 3 розділу 4 Договору).

Акт приймання-передачі наданих послуг підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця а також по закінченні терміну дії Договору за рахунок коштів загального фонду кошторису. Замовник зобов'язаний підписати акт або надати мотивовану відмову від його підписання протягом 3 днів з моменту його отримання. У разі не підписання та не надання мотивованої відмови причин не підписання акту, акт вважається таким, що підписаний сторонами без зауважень (п. 4. розділу 4 Договору).

Відповідно до п. 1 розділу 5 Договору, послуги охорони за цим Договором надаються з 01.01.2013 по 16.03.2013 у дні і години, вказані в дислокації.

Пунктом 6 розділу 6 Договору, приймання об'єкту закріплюється підписами відповідальної особи замовника та уповноваженого працівника охорони в Журналі приймання-здавання об'єкта.

Згідно з п. 1 розділу 11 Договору, договір набуває чинності з 01.01.2013 та діє до 31.12.2013.

Відповідно до Додатку №1 до Договору (Дислокація з охорони Національного художнього музею України) вбачається, що охорона здійснюється на двох постах, а саме: пост № 1625 знаходиться на 1-му поверсі та пост № 1625/1 знаходиться біля службового входу.

Додатком № 2 до Договору (Протокол узгодження ціни до договору на охорону Національного художнього музею України) сторони погодили вартість послуг з охорони, визначивши її на рівні 48 грн. 70 коп. за одну годину охорони, в т.ч. ПДВ 20%.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивач за період з 17.03.2013 по 31.12.2013 фактично надав відповідачу послуги з охорони на суму 677904 грн. 00 коп., які залишились відповідачем несплаченими.

У відзиві на позовну заяву та судовому засіданні 26.01.2015 представник відповідача не заперечив щодо факту та обсягу наданих позивачем послуг з охорони за спірний період, однак зазначив, що відповідач оплатив за надані позивачем послуги з охорони в межах бюджетного фінансування. Крім того, відповідач зазначив, що надання послуг з охорони є обов'язком Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві навіть у випадку відсутності бюджетного фінансування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з нормами статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Судом встановлено, що позивачем були надані послуги з охорони Національного художнього музею України за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 на загальну суму 853224 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів прийому-здачі виконаних робіт/послуг.

Як встановлено судом, деякі акти прийому-здачі робіт/послуг не підписані представниками відповідача та них відсутня печатка Національного художнього музею України, однак зважаючи на те, що факт надання послуг з охорони на вказану суму відповідачем не заперечувався, а також беручи до уваги, що пунктом 4 розділу 4 Договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний підписати акт або надати мотивовану відмову від його підписання протягом 3 днів з моменту його отримання; у разі не підписання та не надання мотивованої відмови причин не підписання акту, акт вважається таким, що підписаний сторонами без зауважень, доказів вмотивованої відмови від підписання актів відповідачем суду не надано, суд приходить до висновку, що надані позивачем акти прийому-здачі виконаних робіт/послуг за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 є належним та допустимим доказом надання позивачем послуг з охорони в загальному розмірі 853224 грн. 00 коп.

Крім того, факт надання послуг з охорони за спірний період з 17.03.2013 по 31.12.2013, відповідно до п. 6 розділу 6 Договору (приймання об'єкту закріплюється підписами відповідальної особи замовника та уповноваженого працівника охорони в Журналі приймання-здавання об'єкта) підтверджується наданими позивачем копіями журналів приймання (здачі) та перевірок несення служби поста № 1625 та поста № 1625/1.

Судом встановлено, та це не заперечувалось відповідачем, що відповідач здійснив оплату за надані позивачем послуги з охорони на суму 175320 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 150 від 23.04.2013 на суму 65000 грн. 00 коп., № 211 від 28.05.2013 на суму 10000 грн. 00 коп., № 264 від 25.06.2013 на суму 50000 грн. 00 коп. та № 428 від 08.10.2013 на суму 50320 грн. 00 коп.

Таким чином, заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з охорони Національного художнього музею України становить 677904 грн. 00 коп.

Заборгованість в розмірі 677904 грн. 00 коп. є боргом за фактично надані позивачем послуги з 17.03.2013 по 31.12.2013.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що надання послуг з охорони є обов'язком Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві навіть у випадку відсутності бюджетного фінансування.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про музеї та музейну справу», держава гарантує захист майнових прав музеїв усіх форм власності. Вилучення державою у музеїв їх фондів та іншого закріпленого за ними майна може здійснюватися лише у випадках, передбачених законами України. Музеї, що є у державній чи комунальній власності, не підлягають приватизації. Держава гарантує забезпечення охорони музеїв державної та комунальної форм власності.

Згідно з п. 3 Положення про Державну службу охорони при міністерстві внутрішніх справ, основними завданнями Державної служби охорони є здійснення за договорами заходів щодо охорони особливо важливих об'єктів згідно з переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством;

Відповідно до Переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ за договорами, до вказаного переліку входять Державні музеї, картинні галереї, історико-культурні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.

Згідно з п. 4.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян (втрата чинності з 07.06.2013), діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів, перелік яких визначається в установленому чинним законодавством порядку, може здійснюватися тільки юридичними особами державної форми власності.

Пунктом 1 Наказу Президента України «Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України» від 22.03.2000 визначено, що заборонено зняття охорони з музеїв, де зберігаються історичні та культурні цінності загальнодержавного значення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що чинним законодавством України дійсно покладений обов'язок на позивача здійснювати охорону Національного художнього музею України. Однак суд наголошує на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачений обов'язок позивача надавати послуги з охорони Національного художнього музею України на безоплатній основі.

При цьому, суд зазначає, що свій обов'язок, покладений на нього договором та законом, позивач виконав належним чином, та відповідачем були прийняті відповідні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не заперечувалось, тоді як відповідач оплату за отримані послуги з охорони в повному обсязі не здійснив.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Суд зазначає, що факт відсутності бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції, оскільки така обставина не визначена законодавчо як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Крім того, згідно зі статтею 13 Закону України «Про музеї та музейну справу», сума витрат на забезпечення охорони музеїв обов'язково визначається в державному та місцевих бюджетах і вноситься до переліку захищених статей видатків загального фонду бюджетів. Додатковими джерелами фінансування музеїв є: плата за відвідування музеїв і виставок; кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та громадян; прибутки від реалізації сувенірної продукції, предметів народних художніх промислів, видавничої діяльності; плата за кіно- і фотозйомки; інші джерела, в тому числі валютні надходження, відповідно до законодавства України.

Тобто, відповідач, маючи додаткові джерела фінансування, міг сплатити заборгованість позивачу за надані ним послуги з охорони власними (не бюджетними) коштами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наявність та обсяг заборгованості Національного художнього музею України перед Управлінням державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві за послуги з охорони в розмірі 677904 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати 677904 грн. 00 коп., та відповідачем не заперечувався факт організації та надання послуг відповідачем охорони Національного художнього музею України у 2013 році, зокрема за спірний період, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві до Національного художнього музею України про стягнення 677904 грн. 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національного художнього музею України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 6; ідентифікаційний код: 02224330) на користь Управління державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві (04050, м. Київ, вул. Студентська, буд. 9; ідентифікаційний код: 08596920) грошові кошти в розмірі 677904 (шістсот сімдесят сім тисяч дев'ятсот чотири) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 13558 (тринадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 08 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 31.01.2015

Суддя І.М. Отрош