Ухвала

від 22.01.2015 по справі 826/5576/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/800/53144/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Блажівської Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 у справі № 826/5576/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Ремточмеханіка"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Товариством до суду заявлений позов із вимогою визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 03.12.2013 № 0008322207 та № 0008332207, якими позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 125 957,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 1 104 774,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30.09.2014 судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким оспорювані Товариством податкові повідомлення - рішення визнав протиправними та скасував.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень були висновки, викладені у акті від 05.11.2013 про результати проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, у якому було зазначено про порушення позивачем пп. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 п. 201.6 п. 201.10 ст. 201, а також п.138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 934 974,00 грн. та з податку на прибуток на суму 952 407,00 грн.

Такі висновки державного податкового органу мотивовані тим, що Товариством задекларовано податковий кредит та валові витрати на підставі удаваних правочинів, оскільки провести зустрічні перевірки одних контрагентів не має можливості, а аналіз податкової звітності таких контрагентів свідчить на користь того, що останні не мають матеріально - технічні, трудові ресурси для здійснення відповідної господарської діяльності, а результати проведених перевірок інших контрагентів - про безтоварність господарських операцій у ланцюгу постачання цих контрагентів.

У цій справі, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшов висновку про те, що господарські операції, вчинені між позивачем та його контрагентами у спірний період часу, не мають реального характеру.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції визнав позицію суду першої інстанції помилковою, зазначивши, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками такої операції, за наслідками якої сформовані дані податкового обліку. Що визначення контролюючим органом недійсними правочини контрагентів позивача за результатами проведених перевірок таких контрагентів не є обов'язковою передмовою для висновку про безтоварність господарської операції платника податків. А податковим органом, з урахуванням сутності заперечень проти позову, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України належними доказами факту безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не доведено.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

На підставі доданих до матеріалів справи доказів, а саме копій належно оформлених документів, зокрема договорів, податкових накладних, видаткових та прибуткових накладних, актів здачі - прийняття робіт (послуг), платіжних документів, ТТН, актів списання придбаного товару та його технічного опису, витягів з журналу реєстрації видачі довіреностей на отримання товару, суд апеляційної інстанції встановив фактичну поставку позивачу товарів (послуг) його контрагентами. Оцінка доказів зроблена з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановивши в судовому процесі обставин щодо придбання позивачем товару (послуг), здійсненої сплати за придбаний товар (послуги), подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов юридично правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками господарських операцій із рядом контрагентів.

Посилання податкового органу на результати перевірок ряду підприємств є безпідставними, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету. Питання податкової дисципліни поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Також не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача.

За таких обставин судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 у справі № 826/5576/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Блажівська

А.О. Рибченко