Рішення

від 28.01.2015 по справі 916/3492/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р.Справа № 916/3492/14

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвій К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: Юрченко Є.С. за довіреністю № 9 від 24.10.2014р.

Від відповідача: Ногай Д.С. за довіреністю № 04/28 від 12.01.2015р.

Від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" до публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Порто-Франко", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті", про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення безпідставно списаних грошових коштів в сумі 12 000 000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Фінростбанк" (далі по тексту - АТ „Фінростбанк") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Порто-Франко" (далі по тексту - АТ АБ „Порто-Франко") про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти в сумі 12 000 000 грн., що знаходяться на рахунку № 1613204184003, відкритого в АБ „Порто-Франко" на ім'я АТ „Фінростбанк", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014р., а також про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в сумі 12 000 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом протиправного звернення стягнення відповідачем на грошові кошти позивача в 12 000 000 грн., що були розміщені на депозитному рахунку та передані в заставу АТ „АБ „Порто-Франко", після введення в АТ „Фінростбанк" тимчасової адміністрації.

Ухвалою від 26.09.2014р. господарським судом на підставі ст. 27 ГПК України було залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті" (далі по тексту - ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті") до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Відповідач повністю заперечує проти позову, посилаючись на неможливість стягнення із нього будь-якої суми грошових коштів через введення в АТ АБ „Порто-Франко" тимчасової адміністрації.

Третьою особою не було наведено суду власної правової позиції по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

17.01.2014р. між АТ „Фінростбанк" (Вкладник) та АТ АБ „Порто-Франко" (Банк) було укладено договір міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД, у відповідності до п.п. 1.1 - 1.5 якого Вкладник передає Банку, а Банк приймає грошові кошти (далі по тексту договору - вклад) на умовах та в порядку, визначених цим договором. Сума вкладу становить 12 000 000 грн. Сума вкладу складається з суми первинного внеску і збільшується на суму всіх .додаткових внесків. Вклад розміщується на строк з 17.01.2014р. по 17.07.2015р. включно. Проценти нараховується на суму вкладу з розрахунку 6 (шість цілих відсотків) річних. Нарахування Банком відсотків здійснюється щомісяця (у останній робочий день місяця) на суму вкладу, фактично передану Вкладником Банку, по методу „факт/365" згідно із затвердженими Національним банком України Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України. Проценти по вкладу нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в Банк, до дня, що передує дню повернення вкладу або розірванню договору або списанню коштів з рахунку Вкладника з інших підстав.

Виходячи з п.п. 2.1, 2.2 договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р. Вкладник зобов'язався перерахувати Банку на рахунок № 1613204184003, відкритий в АБ „Порто-Франко", а Банк зобов'язався нараховувати та сплачувати Вкладнику відсотки за погодженим сторонами графіком.

Відповідно до ст.ст. 1058, 1059 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Таким чином, за умовами договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р. позивачем було розміщено в АТ АБ „Порто-Франко" депозит в сумі 12 000 000 грн. в обмін на зобов'язання останнього сплачувати відсотки на суму вкладу та повернути його в порядку та на умовах, визначених вказаним договором.

17.01.2014р. між АТ АБ „Порто-Франко" (Банк) та ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті" (Позичальник) було укладено кредитний договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) № 33/1-14, у відповідності до умов якого Банк на умовах даного договору надає Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії з лімітом в сумі 12 000 000 грн. на строк з 17.01.2014р. по 16.07.2015р. зі сплатою 7% річних на поповнення оборотних засобів. Позичальник зобов'язується належним чином використовувати та повернути Банку кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії у відповідності до умов договору та тарифами Банку, а також виконати всі інші зобов'язання в порядку та в строки, визначені договором. Протягом періоду дії даного договору максимальна заборгованість Позичальника перед Банком не може перевищувати розміру максимального ліміту, визначеного в п. 1.1 даного договору.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті", що випливають із кредитного договору № 33/1-14 від 17.01.2014р. щодо повернення отриманої суми кредиту, сплати відсотків, комісій, неустойок у повному обсязі, відшкодування можливих збитків, завданих неналежним виконання Позичальником своїх зобов'язань та відшкодування можливих витрат Банку по здійсненню його вимог, в тому числі витрат по зверненню стягнення на заставлене майно, між АТ АБ „Порто-Франко" (Заставодержатель) та АТ „Фінростбанк" (Заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 1464/14-ЮР від 17.01.2014р., за умовами якого Заставодавець передав Заставодержателю в заставу майнові права за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р., укладеним між Заставодержателем та Заставодавцем, з метою забезпечення вищезазначених зобов'язань ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті". Під майновими правами за договором міжбанківського вкладу слід розуміти права вимоги повернення суми вкладу та сплати нарахованих і невиплачених на вклад відсотків за договором банківського вкладу на дату невиконання Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором (предмет застави). На день укладення цього договору розмір вкладу за договором банківського вкладу складає 12 000 000 грн. У випадку збільшення розміру вкладу, майнові права передані в заставу поширюються на всю суму вкладу за договором банківського вкладу.

Виходячи з положень ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України „Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону України „Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Статтею 16 Закону України „Про заставу" передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

При цьому, виходячи з положень ст. 11 Закону України „Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Таким чином, АТ „Фінростбанк" виступило майновим поручителем за виконання зобов'язань ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті" за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014р. перед АТ АБ „Порто-Франко" шляхом передачі останньому в заставу майнових прав на депозит в сумі 12 000 000 грн., розміщений відповідно до умов укладеного між сторонами договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р.

Відповідно до ст. 20 Закону України „Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Положеннями п.п. 2.4, 2.5 договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р. передбачено, що у разі надання суми вкладу під заставу (обтяження) Банку, Банк має право задовольнити забезпечену обтяженням (заставою) вимог на свою користь шляхом договірного списання суми Вкладу та нарахованих процентів зі згаданих у цьому договорі рахунків Вкладника на відповідні рахунки Банку. Сторони дійшли згоди, що в разі передачі Банку в заставку вкладу/прав на вклад за цим договором, Вкладник доручає Банку з урахуванням ризику перерахунку однієї валюти в іншу задовольнити свої вимоги, забезпечені заставою шляхом договірного списання з депозитного рахунку Вкладника, зазначеного у п. 2.1.1 цього договору при невиконанні/порушенні будь-яких зобов'язань/умов за кредитним договором, який забезпечений цією заставою коштів на користь Банку (отримувача) без надання додаткових документів. У разі передання вкладу під заставу (обтяження) Вкладник передає Вклад в управління Банку без права його дострокового вилучення на весь строк дії кредитного договору, який забезпечений цією заставою та надає Банку право безперечного контролю та доступу до Вкладу у разі невиконання боржником/Позичальником зобов'язань/умов за кредитним договором на наступний день після настання такої події. На строк перебування вкладу під заставою Банку, положення цього договору щодо права Вкладника на дострокове отримання вкладу не діють.

При цьому, згідно з п.п. 5.1, 5.3 договору застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014р. передбачено, що Заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави, в тому числі і достроково: 5.1.1 якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні суми кредиту та (або) при повній або частковій несплаті відсотків, у встановлені кредитним договором строки; 5.1.2 у випадку прийняття рішення про реорганізацію Заставодавця та (або) Позичальника, порушення справи про банкрутство або відкриття ліквідаційної процедури відносно Заставодавця та (або) Позичальника, при цьому строки виконання зобов'язань за кредитним договором вважаються такими, що настали з наступного дня, наступного за днем, коли Заставодержатель дізнався про реорганізацію, порушення справи про банкрутство або відкритті ліквідаційної процедури відносно Заставодавця та (або) Позичальника; 5.1.3 якщо до настання строку виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту та (або) процентів за кредитним договором Заставодавець та (або) Позичальник надасть Заставодержателю письмову заяву про повну або часткову неспроможність виконати їх; 5.1.4 у випадку пред'явлення Заставодержателем вимоги до Позичальника про дострокове погашення кредиту та процентів в порядку, передбаченому кредитним договором; 5.1.5 в інших випадках, передбачених Законом України „Про заставу" та іншими нормативними актами законодавства України. При зверненні стягнення на предмет застави і переході до Заставодержателя майнових прав за договором банківського вкладу, Заставодержатель, використовуючи надане йому Заставодавцем право, самостійно списує вклад та нараховані і невиплачені на вклад проценти за договором банківського вкладу на дату невиконання Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором з рахунків Заставодавця, відкритих в АБ „Порто-Франко", на виконання договору банківського вкладу, для погашення заборгованості Позичальника за кредитним договором.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення, викладене у листі від 17.07.2014р. за вих. № 04/1862, про звернення стягнення на грошові кошти, що містяться на рахунку № 1613204184003, який був відкритий для розміщення вкладу позивача за умовами договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р. В якості підстави для звернення стягнення на грошові кошти відповідачем було визначено погіршення фінансово-господарського стану ТОВ „Компанія з управління активами „Прайвєд Еквіті", а також порушення зобов'язань останнього, що випливають із кредитного договору № 33/1-14 від 17.01.2014р., тобто забезпеченого зобов'язання.

Проте, відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 55 від 15.07.2014р., що було прийняте на підставі постанови Правління Національного банку України від 15.07.2014р. № 409 „Про віднесення публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних", було розпочато з 16.07.2014р. процедуру виведення АТ „Фінростбанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 16.07.2014р. по 16.10.2014р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ „Фінростбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкова Олександра Юрійовича.

Відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Частиною 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Як свідчать матеріали справи, після введення у АТ „Фінростбанк" тимчасової адміністрації відповідачем було здійснено звернення стягнення на предмет застави, обтяжений на підставі договору застави майнових прав № 1464/14-ЮР від 17.01.2014р., а саме на вклад позивача в сумі 12 000 000 грн. та нараховані щодо нього відсотки в сумі 61 150,68 грн., про що свідчать меморіальні ордери № 562 від 31.07.2014р., № 567 від 31.07.2014р., що є порушенням п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", приписами якої встановлено заборону здійснення звернення стягнення на майно банку після введення у ньому тимчасової адміністрації. Викладене свідчить про протиправність поведінки АТ АБ „Порто-Франко" у спірних правовідносинах.

При цьому, твердження відповідача на правомірність своїх дій з посиланням на приписи ч. 3 ст. 52 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є хибними з огляду на наступне. Так, відповідно до зазначеної норми Закону, майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна . У разі якщо обсяг коштів від реалізації заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.

Тобто, можливість позачергового звернення стягнення на майно банку, яке є предметом застави, під час введення у такому банку тимчасової адміністрації допускається виключно за погодженням із уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що призначена на здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку. В даному випадку, таке погодження з боку уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію в АТ „Фінростбанк" на звернення стягнення на грошові кошти позивача, що є предметом застави, відповідачу не надавалось, що свідчить про порушення останнім вимог ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Звертаючись до суду із даним позовом, АТ „Фінростбанк" було обрано вимогу про визнання незаконним звернення стягнення відповідачем на грошові кошти в сумі 12 000 000 грн., що знаходяться на рахунку № 1613204184003, відкритого в АБ „Порто-Франко" на ім'я позивача, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014р., в якості способу захисту своїх порушених прав у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

При цьому, слід зазначити, що ані Законом України „Про банки і банківську діяльність, ані Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані будь-яким іншим законодавчим актом не визначено такого способу захисту прав особи як визнання незаконними дій банку щодо звернення стягнення на грошові кошти шляхом їх списання.

Господарський суд зауважує, що реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 р. у справі № 10/732, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові. Аналогічна правова позиція висловлена в п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями).

Таким чином, приймаючи до уваги, що в частині позовних вимог про визнання незаконним звернення стягнення відповідачем на грошові кошти в сумі 12 000 000 грн., що знаходяться на рахунку № 1613204184003, відкритого в АБ „Порто-Франко" на ім'я позивача, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014р., позивачем було обрано спосіб захисту своїх порушених прав, що не передбачений законом, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог АТ „Фінростбанк" у названій частині.

В той же час, під час розгляду даної справи судом було встановлено факт протиправного та безпідставного списання відповідачем грошових коштів в сумі 12 000 000 грн., що належали позивачу та були розміщені на депозитному рахунку в АТ АБ „Порто-Франко", відкритого на виконання умов договору міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014р., у зв'язку з чим, господарський суд вважає за необхідне звернутись до приписів глави 83 ЦК України, якою врегульовані правовідносини, що виникають внаслідок або безпідставного набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого).

Так, приписами ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Аналізуючи наведені законодавчі положення, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному. Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, повинно мати місце набуття або збереження майна; по-друге, таке набуття або збереження майна повинно бути за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язковою умовою виникнення даного виду зобов'язань є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

В даному випадку, шляхом звернення стягнення на належні позивачу грошові кошти в сумі 12 000 000 грн., що були розміщені на депозитному рахунку в АТ АБ „Порто-Франко", відповідач діяв в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто збагатився за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Викладене відповідно до ст.ст. 509, 1213 ЦК України покладає на АТ АБ „Порто-Франко" обов'язок повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 12 000 000 грн., з метою отримання яких позивачем було направлено на адресу АТ АБ „Порто-Франко" претензію, викладену у листі від 11.08.2014р.

Оскільки зобов'язанням відповідно до ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, в даному випадку внаслідок протиправної поведінки відповідача у спірних правовідносинах позивач набув статусу кредитора відносно відповідача щодо виконання грошового зобов'язання із повернення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 12 000 000 грн.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, у зв'язку з чим, у спірних правовідносинах позивач є кредитором АТ АБ „Порто-Франко" з сумою кредиторських вимог в розмірі 12 000 000 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 103 від 26.09.2014р., що було прийняте на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.09.2014р. № 610 „Про віднесення публічного акціонерного товариства акціонерного банку „Порто-Франко" до категорії неплатоспроможних", з 29.09.2014р. було розпочато процедуру виведення АТ АБ „Порто-Франко" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.09.2014р. по 29.12.2014р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ „Порто-Франко" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Красюка Ігоря Івановича.

Таким чином, у зв'язку із введенням в АТ АБ „Порто-Франко" тимчасової адміністрації, щодо вказаного банку застосовуються визначені законом обмеження, зокрема встановлена п. 5 ч. 1 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: 1) виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті; 1-1) сплати регулярного збору до Фонду; 2) витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті; 3) виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку; 4) виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо; 5) здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації; 6) здійснення купівлі-продажу валюти фізичними та юридичними особами для погашення ними зобов'язань за кредитними договорами, виконання вимог, встановлених законодавством, для обов'язкового продажу валюти .

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону, а можуть бути виключно кредиторами банку у випадку документального підтвердження їх вимог. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач не є вкладником по відношенню до АТ АБ „Порто-Франко" в розумінні положень ст. 2 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також враховуючи, що на задоволення вимог АТ „Фінростбанк" до відповідача щодо стягнення спірної суми грошових коштів розповсюджується визначені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження щодо задоволення вказаних вимог, господарський суд доходить висновку про неможливість стягнення із АТ АБ „Порто-Франко" на користь позивача суми безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 12 000 000 грн., що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог АТ „Фінростбанк" у названій частині.

Правова позиція щодо неможливості стягнення в судовому порядку заборгованості неплатоспроможного банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, на задоволення якої поширюються визначені п. 5 ч. 1 ст. 36 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, підтверджується також судовою практикою, що знайшло своє відображення в постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2014р. по справі № 910/7157/14.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, відповідно до ст.ст. 34, 35, 36, 52 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 16, 509, 1212 - 1214 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" позов АТ „Фінростбанк" про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти в сумі 12 000 000 грн., що знаходяться на рахунку № 1613204184003, відкритого в АБ „Порто-Франко" на ім'я АТ „Фінростбанк", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014р., а також про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в сумі 12 000 000 грн. задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач по справі є неплатоспроможним банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка при здійсненні повноважень щодо тимчасової адміністрації банку є звільненою від сплати судового збору згідно з п. 22 ст. 5 Закону України „Про судовий збір", відповідно до ст. 49 ГПК України та 4.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями) внаслідок відмови у задоволенні позову судовий збір із сторін по справі не стягується.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 02.02.2015р.

Суддя С.П. Желєзна