Постанова

від 21.01.2015 по справі 826/10824/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10824/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Аграрна Трейдингова Компанія» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженої відповідальністю «Аграрна Трейдингова Компанія» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.03.2014р. №0000131501 та №0000121501.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Аграрна Трейдингова Компанія» зареєстроване 14.11.2011 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 16.11.2011 року взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

На підставі направлення від 25.02.2014 року №198 та наказу від 25.02.2014 року № 203, виданих ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) та п.3 постанови КМУ від 27.12.2010 р. №1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» у період з 25.02.2014 року по 03.03.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивача від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, відображеного у податкових деклараціях з ПДВ, поданих за січень 2013 року у сумі 863 063,00 грн. та за березень 2013 року у сумі 902 248,00 грн., бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів у сумі 1 079 161,00 грн., відображеного у податковій декларації з ПДВ, поданій за вересень 2013 року.

За результатами зазначеної перевірки, відповідачем складено акт від 11.03.2014 року №843/26-56-15-01-15/37974095 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Аграрна Трейдингова Компанія» (код ЄДРОПУ 37974095) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2013 року та березень 2013 року та бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за вересень 2013 року» (далі по тексту - Акт перевірки).

В акті перевірки зазначені виявлені порушення законодавства, зокрема:

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 та п.188.1 ст.188 ПК України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду згідно податкової декларації за січень 2013 року на суму у розмірі 366 050,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.200.1, п.200.2, п.200.3 та п.200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів згідно податкової декларації за вересень 2013 року на суму у розмірі 629 115,00 грн.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом 25.03.2014 року були прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- за формою «В1» №0000131501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ відповідно до податкової декларації за вересень 2013 року у розмірі 629 115,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 157 278,75 грн.;

- за формою «В4» №0000121501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень 2013 року у розмірі 366 050,00 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте, підлягає зміні пункт 4 та 5 постанови суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період виникнення від'ємного значення позивач здійснював господарські операції з придбання сої для подальшого експорту у ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія» на підставі укладених тотожних Договорів поставки.

Відповідно до зазначених договорів, ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія» (Постачальник) зобов'язується передати товар (соя, українського походження врожаю 2012р.) в кількості та асортименті, визначеними цими Договорами, а ТОВ «Аграрна Трейдингова Компанія» (Покупець) зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, а саме:

- за Договором №АТК13-2901/61 від 29.01.2013 року (далі по тексту - Договір №АТК13-2901/61) загальна кількість товару становить 1000 т, загальною вартістю - 4 550 004, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 758 334,00 грн.);

- за Договором №АТК13-1601/62 від 16.01.2013 року (далі по тексту - Договір №АТК13-1601/62) загальна кількість товару становить 1000 т, загальною вартістю - 4 520 004, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 753 334,00 грн.).

На підтвердження виконання сторонами вимог укладених Договорів поставки позивачем надано первинні документи, а саме: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні за січень 2013 року, банківські виписки, які посвідчують факт здійснення позивачем оплати за придбаний у ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія» товар. Зазначені первинні документи містяться в матеріалах справи та досліджені судом апеляційної інстанції в повному обсязі.

Крім того, на підтвердження виконання сторонами встановлених Договорами поставки вимог, позивачем надані суду першої інстанції товарно-транспортні накладні, засвідчені постачальником, з відмітками зерноскладу ПрАТ «Укрелеваторпром» про прийняття товару із зазначенням залікової ваги поставленої партії товару.

В матеріалах справи наявні витяги з електронного реєстру зерноскладу, в яких відображені всі транспортні засоби, якими здійснювались постачання товару на зерносклад ПрАТ «Укрелеваторпром», та які посвідчують факт транспортування постачальником товару до вказаного у Договорах поставки пункту призначення.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем, на підтвердження виконання сторонами своїх обов'язків з поставки товару за укладеними договорами поставки, були надані всі належні та встановлені умовами цих договорів докази.

Підставою для висновку податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту у січні 2013 року на суму 955 165,00 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за вересень 2013 року на 629 115,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення з ПДВ за січень 2013 року на 366 050,00 грн., стало отримання від ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Акту від 31.10.2013 року №2133/26-58-22-06-15/33945034 «Про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія», яким встановлено завищення контрагентом Позивача податкового зобов'язання за січень 2013 року, а також інформація з АІС «Податковий блок», згідно якої встановлено розбіжності на спірну суму ПДВ.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року, по справі № 826/5396/14, задоволено позовні вимоги ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія» до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Таким чином, вищезазначені рішення спростовують висновок податкового органу щодо неправомірно відображеної позивачем суми податкового кредиту з ПДВ пo взаємовідносинах з ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія», оскільки господарські операції з поставки товарів мали реальний характер, факти поставки оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними Договорами поставки №АТК13-1601/62 та №АТК13-2901/61 за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності матеріально-технічних ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагент платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо останнього.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між ТОВ «Аграрна Трейдингова Компанія» та ТОВ «Агропромислова торгівельна компанія».

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613, для вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства оспорюваної суми бюджетного відшкодування з ПДВ судам слід безпосередньо дослідити усі обставини щодо виникнення у платника від'ємного значення ПДВ у відповідних сумах, встановивши, за якими саме операціями позивачем було сформовано податковий кредит, перевіривши дотримання Товариством законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту, правильність здійсненого Позивачем розрахунку від'ємного значення ПДВ, заявленого до відшкодування у поданих деклараціях.

При цьому, судам слід взяти до уваги, що за правилами ст.198 ПК України обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Проте, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про стягнення решти суми судового збору в розмірі 4 384,80 грн. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за розгляд даної справи направлених на асигнування діяльності відповідача.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення, але із помилковим застосуванням матеріального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення судового збору з ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у місті Києві та викласти в новій редакції.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року - змінити.

Абзац четвертий та п'ятий викласти в наступній редакції: «Стягнути на користь Товариства з обмеженої відповідальністю «Аграрна Трейдингова Компанія» судовий збір в розмірі 487,20 грн. з Державного бюджету України».

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.