Ухвала

від 29.01.2015 по справі 818/8996/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 року м. Київ К/800/15684/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Охтирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року,

встановив:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Охтирського міського відділу УМВС України в Сумській області з вимогами про:

- визнання неправомірними дій начальника Охтирського МВ;

- зобов'язання начальника Охтирського МВ та СФЗБО Охтирського МВ нарахувати і виплатити йому премію за період служби з червня 2011 року по червень 2013 року в розмірі 100% за кожний місяць;

- зобов'язання начальника Охтирського МВ та СФЗБО Охтирського МВ зробити розрахунок робочого часу і виплатити гроші за роботу в нічні зміни, у вихідні та святкові дні, за часи понад установлені законодавством в період з червня 2011 року по червень 2013 року згідно з журналом нарядів та отримання зброї в черговій частині;

- зобов'язання СФЗБО Охтирського МВ після нарахування коштів зробити перерахунок вихідної допомоги та надати йому грошовий атестат і довідку про додаткові види грошового забезпечення;

- зобов'язання СФЗБО Охтирського МВ направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області грошовий атестат і довідку про додаткові види грошового забезпечення.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, позовну заяву залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем без поважних причин місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті. Вважає, що заявлені ним вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що наказом УМВС України в Сумській області від 27.06.2013 р. № 144 о/с капітана міліції ОСОБА_4, дільничного інспектора міліції СДІМ Охтирського МВ, звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за віком з 30 червня 2013 року.

Після звільнення позивач отримав грошовий атестат від 08.07.2013 р. та довідку про додаткові види грошового забезпечення від 15.07.2013 р.

Не погодившись з розрахунком грошового забезпечення, ОСОБА_4 звернувся до УМВС України в Сумській області із заявою від 20.07.2013 р., на яку отримав письмову відповідь від 23.08.2013 р.

Після цього ОСОБА_4, 23.09.2013 р., звернувся з даним позовом до суду.

Виходячи з положень частин першої і третьої статті 99 КАС України, строки звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод чи інтересів встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

Частиною третьою статті 99 КАС України передбачено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Водночас, згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Спеціального нормативно-правового акта, який регулює оплату праці працівників міліції, немає, тому до таких правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на викладене звернення до суду особи, яка перебувала або перебуває на публічній служби, з вимогами про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежується будь-яким строком.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, про залишення позовної заяви без розгляду не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.