Постанова

від 12.12.2014 по справі 804/17827/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2014 р. Справа № 804/17827/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняПанченко Я.І. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Кузнєцова Р.В., Савруцький С.С. Карпова Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТСО (УКРАЇНА)» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000435103 від 11.09.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТСО (Україна)» звернулося з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів та просить визнати протиправним та скасувати винесене позивачеві податкове повідомлення-рішення №0000435103 від 11.09.2014р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 31935,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 7983,75 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято податковою інспекцією на підставі акту перевірки від 27.08.2014р. за висновками якого було встановлено, що позивачем завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014р. на загальну суму 21753,79 грн. та занижено позитивне значення податку на додану вартість за червень 2014р. на загальну суму 10180,92 грн., що призвело до завищення суми заявленого бюджетного відшкодування у червні 2014р. на загальну суму 31934,71 грн. внаслідок продажу позивачем товару за ціною, нижчою ніж собівартість. Позивач не погоджується з такими висновками та оспорюваним податковим повідомленням-рішенням посилаючись на те, що відповідач розглянув лише часткову поставку товару за договором, а саме: поставку за Додатком №7 від 03.01.2014р. до договору №МВL/2013-30/UA від 13.03.2013р. ПАТ «Ігнулецький ГЗК» на суму 1226553,38 грн., в т.ч. ПДВ -204422,23 грн., яка була оформлена видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, податковими накладними з реєстрацією в ЄДР, рахунками, з оплатою даних поставок та право на нарахування податкового кредиту виникає у позивача з дати списання коштів з банківського рахунку платника податків на оплату товарів/послуг або з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Окрім того, позивач посилається і на те, що реалізував товар на рівні звичайних цін, тобто за договірними цінами, а, відтак, продаж товару за ціною, нижчою собівартості, але за договірними цінами не може розглядатися як операцією поза межами господарської діяльності позивача, так як Податковий кодекс України не ставить право позивача на нарахування податкового кредиту в залежність від отримання прибутку або збитку внаслідок реалізації товару, при цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. Відносно порушень п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України внаслідок віднесення до складу податкового кредиту витрат по сплаті послуг за договором №335/20 від 30.03.2011р. транспортно-експедиційного обслуговування та не підтвердження витрат експедитора, не надання до перевірки розрахунку експедиторської винагороди, транспортно-експедиційного обслуговування на території України, то згідно до вимог ст.ст.929,931 ЦК України та ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» плата експедитора - це є по суті вартістю транспортно-експедиційних послуг та позивачем до перевірки були надані всі документи, що підтверджують надання експедиторських послуг, а саме: договір, вантажні-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні за формою СМR, акти здачі-приймання робіт, звіти транспортування та експедирування вантажів, рахунок-фактури, податкові накладні, заявки на транспортування, платіжні документи на оплату послуг. У зв'язку з наведеним, представники позивача вважають, що позивачем не було порушено вимог Податкового кодексу України по взаємовідносинах із ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ ЕЙДЖЕНСІ» та ПАТ «Інгулецький ГЗК».

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у ході судового розгляду справи та у наданих письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що висновки за результатами перевірки зроблено на підставі даних податкової звітності позивача з урахуванням норм діючого законодавства та висновки стосовно порушень, допущених відповідачем, відповідають нормам чинного законодавства та є правомірними з огляду на те, що позивачем здійснено реалізацію товару ПАТ «Інгулецький ГЗК» нижче собівартості в травні 2014р., яка склала 76460,53 грн. (1098571,68 - 1022111,15) сума ПДВ - 15292,11 грн., а також позивачем не надано до перевірки документів на підтвердження витрат експедитора, не надано розрахунок експедиторської винагороди, транспортно-експедиційного обслуговування на території України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.12.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТСО (УКРАЇНА)» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Криворізької міської ради 07.08.2008р. за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Центрально-Міський район, вул.Леніна,буд.60Б, перебуває на обліку у СДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією довідки статистики від 19.10.2012р., копією виписки з ЄДРПОУ від 17.10.2012р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 27.08.2014р.(а.с.9-15).

У період з 30.07.2014р. по 19.08.2014р. податковою інспекцією згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014р. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2014р. за результатами якої було складено акт №33/28-01-51-04/35921921 від 27.08.2014р. за висновками якого встановлені наступні порушення, а саме:

- пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, 198.3, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014р. на загальну суму 21753,79 грн. та заниження позитивного значення податку на додану вартість за червень 2014р. на загальну суму 10180,92 грн.;

-пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.44.1 с.44,п.198.1,п.198.2, 198.3,п.200.1,п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України, що призвело до завищення суми заявленого бюджетного відшкодування у червні 2014р. на загальну суму 31934,71 грн. (а.с.9-31).

На підставі вищевказаного акту, податковим органом 11.09.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0000435103 за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2014р. у розмірі 31935 грн. (а.с.48).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення та просить його визнати протиправним і скасувати посилаючись на те, що відповідач безпідставно зробив висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування та незаконно виніс податкове повідомлення-рішення №0000435103 від 11.09.2014р., так як позивач не порушував вимог податкового законодавства.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 27.08.2014р. та пояснень наданих представником відповідача в ході судового розгляду справи, судом було встановлено, що підставою для прийняття вищевказаного оспорюваного податкового повідомлення-рішення були ті обставини, що позивачем було здійснено реалізацію товару ПАТ «Інгулецький ГЗК» нижче собівартості в травні 2014р., яка склала 76460,53 грн. (1098571,68 - 1022111,15), сума ПДВ - 15292,11 грн. у зв'язку з чим податковим органом у акті перевірки зроблено висновок про те, що витрати на придбання товарів, які реалізовані ПАТ «Інгулецький ГЗК» нижче собівартості не можуть бути визнані такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача та в порушення вимог п.198.3 ст.198 ПК України позивачем завищено податковий кредит у травні 2014р. на суму ПДВ - 15292,11 грн. Також на підтвердження витрат експедитора за договором №335/20 від 30.03.2011р. на транспортно-експедиційне обслуговування ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ ЕЙДЖЕНСІ» не надано до перевірки розрахунок експедиторської винагороди, транспортно-експедиторського обслуговування на території України у зв'язку з чим податковим органом зроблено висновок про те, що до складу податкового кредиту за травень, червень 2014р. віднесено витрати не підтверджені документально суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування на суму 16642,60 грн. в результаті чого завищено суму податкового кредиту та суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 16642,60 грн.(а.с.24,28, 30).

Однак, така позиція посадових осіб податкового органу не узгоджується з нормами ПК України, виходячи з наступного.

Згідно п.п.14.1.36,14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

У відповідності до вимог п.п.135.4.1 п.135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Крім того, відповідно до п.п.14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу Ш цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

За приписами п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до п.п.139.1.9 пункту 139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Статтею 14 вищевказаного Закону встановлено, що під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України без врахування ПДВ, при цьому, не можуть бути віднесені до податкового кредиту сума податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Так, із матеріалів справи судом встановлено, а також і підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, під час проведення перевірки перевіряючими не було виявлено відсутність у позивача податкових накладних або оформлення їх з порушенням вимог ст. 201 ПК України.

Як видно із довідки статистики від 19.10.2012р., до видів господарської діяльності позивача за КВЕД-2010 відносяться: оптова торгівля машинами і устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками; оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; оптова торгівля іншими машинами і устаткуванням; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (а.с.9).

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у перевіряємому періоду позивач мав взаємовідносини з ПАТ «Інгулецький ГЗК» з приводу реалізації товару та ТОВ «ЛАМАН ШИПІНГ ЕЙДЖЕНСІ» щодо надання послуг позивачеві з транспортно-експедиційного обслуговування.

Так, між позивачем (постачальником) та ПАТ «Інгулецький ГЗК» (покупцем) був укладений договір поставки №МВL/2013-30/UA від 13.03.2013р., при цьому, умовами договору передбачено, що вартість товару, що поставляється постачальником погоджується сторонами у відповідних додатках, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с.79-86).

Як видно з акту перевірки, податковою інспекцією при проведенні перевірки було здійснено розрахунок поставленого товару за вказаним договором частково лише по Додатку 7 від 03.01.2014р. до договору поставки №МВL/2013-30/UA від 13.03.2013р., а також з урахуванням часткової поставки вказаного товару на адресу позивача за Додатком №13 від 13.02.2014р. до контракту МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27.12.2013р. на суму 1226533,38 грн., у т.ч. ПДВ - 204442,23 грн., що підтверджено видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, копіями рахунків, доказами про оплату товару, податковими накладними оформленими у відповідності до вимог ст. 201 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с.87-102).

За викладеного, з урахуванням вище встановлених у ході судового розгляду обставин щодо часткової перевірки поставки товару позивачем на ПАТ «Інгулецький ГЗК» лише по Додатку №7 до договору поставки №МВL/2013-30/UA від 13.03.2013р. та порівняння ціни товару з частковою поставкою на адресу позивача товару за Додатком №13 до контракту МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27.12.2013р. не може свідчити про здійснення реалізації товару нижче собівартості з огляду на те, що податковим органом не перевірено поставку вказаного товару та порівняння ціни придбання та реалізації всієї партії товару за вищевказаними договорами.

При цьому, слід зазначити, що статтею 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. визначено, що митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Отже, при визначенні бази оподаткування ПДВ придбаних товарів, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до Митного кодексу України і застосовується при переміщенні через митний кордон не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.2010р. та 12.03.2012р. №21-9а10, № 21-380а11, від 28.05.2013р. №21-152а13.

Згідно ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. Прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Також, твердження представника відповідача про те, що за вказаною операцією придбання та реалізації товару відбулося без отримання доходу,у збиток, не узгоджується з фактично встановленими обставинами у справі та нормами Податкового кодексу, які не передбачають обов'язковість отримання доходу підприємством від окремо взятої господарської операції з урахуванням того, що порівняння ціни придбання товару та ціни реалізації цього товару було здійснено перевіряючими частково лише за Додатком №13 до контракту №МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27.12.2013р. та Додатком №7 до договору поставки№МВL/2013-30/UA від 13.03.2013р., а не порівняння ціни придбаного товару з ціною реалізації всієї партії цього поставленого товару за вказаними правочинами.

При цьому, слід зазначити, що господарська операція, в свою чергу, розуміється як факт підприємницької чи іншої діяльності, який викликає зміни в структурі усіх ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті вчинення якого очікується отримання економічних вигод, збільшення чи зменшення зобов'язань, одержання фінансових результатів.

Між тим, окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Таким чином, поняття «господарська діяльність» та «господарська операція» не є тотожними.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Окрім того, і приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності, а також від продажу усієї партії товару, який надійшов на адресу позивача за контрактом №МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27.12.2013р. та був реалізований не лише ПАТ «Інгулецький ГЗК», що також підтверджено і іншими договорами поставки, зокрема із ТОВ «Бехівський гранітний кар'єр»(а.с.199-227).

Податковий кодекс України також не пов'язує право на формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

За викладеного, суд приходить до висновку, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Також не може бути підставою для позбавлення платника податків на формування витрат, податкового кредиту та податкових зобов'язань і реалізація платником податку товару нижче собівартості, оскільки норми податкового законодавства таких підстав та обмежень не містять.

При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача відносно того, що витрати на придбання товарів, які реалізовані ПАТ «Інгулецький ГЗК» нижче собівартості не є господарською діяльністю позивача з огляду на те, що вказані доводи спростовуються відомостями щодо видів діяльності позивача за КВЕД-2010, визначеними у довідці статистики від 19.10.2012р. (а.с.9).

Також є неспроможними доводи податкового органу і про те, що позивачем не надано для перевірки на підтвердження витрат експедитора розрахунок експедиторської винагороди, транспортно-експедиторського обслуговування на території України за договором №335/20 на транспортно-експедиторське обслуговування від 30.03.2011р. з огляду на те, що вказане не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи, виходячи з того, що як до перевірки, так і в судове засідання позивачем були надані копії актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) та копії звітів транспортування та експедирування вантажів у яких наведені і розрахунки сум як транспортно-експедиторського обслуговування на території України, так і відповідні суми експедиторської винагороди (а.с. 111-112,135-136).

Зазначене залишилося поза увагою перевіряючих під час проведення перевірки.

Факт підтвердження здійснення господарської операції за вказаним договором також підтверджено і первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), копіями звітів транспортування та експедирування вантажів, копіями рахунків-фактури, копіями ВМД, копіями заявок на транспортування та експедирування вантажів, а також податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог ст. 201 ПК України та копіями виписок банку зі змісту яких видно, що позивачем проведено оплату за отримані послуги у складі яких сплачено у т.ч. і відповідні суми податку на додану вартість (а.с.111-166,251-253).

З огляду на наведене, підтвердження позивачем фактичного виконання сторонами умов договору належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, наявність у позивача під час перевірки належно оформлених податкових накладних, сплати позивачем у складі виконаних робіт суми податку на додану вартість, з урахуванням вище досліджених обставин у справі та норм чинного податкового законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту у травні, червні 2014р. за отриманими послугами за договором транспортно-експедиторського обслуговування 16642,60 грн. у відповідності до вимог ст.ст. 198 ПК України.

Щодо посилань податкового органу на заниження позивачем бюджетного відшкодування у червні 2014р. на загальну суму 31934,71 грн., слід зазначити наступне.

Згідно пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду - п.200.1 ст.200 ПК України.

За приписами п.200.3 ст.200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розрахованого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п.200.4 ст.200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З аналізу наведених вище норм та обставин, встановлених у ході судового розгляду справи щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 31934,71 грн., яка підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача у травні, червні 2014р. по вищевказаних правовідносинах вимог п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятого податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням наведених вище встановлених судом обставин та норм чинного податкового законодавства України у відповідності до вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 11.09.2014р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції №66 від 21.10.2014р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп. (а.с. 2), а тому з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена сума судових витрат підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТСО (УКРАЇНА)» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000435103 від 11.09.2014р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000435103 від 11.09.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТСО (УКРАЇНА)» (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леніна,60 Б, код ЄДРПОУ 35921921) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 17.12.2014р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 17.12.2014р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді С.О. Конєва С.О.Конєва Ю.В.Горобець