Ухвала

від 26.05.2015 по справі 804/17827/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 травня 2015 рокусправа № 804/17827/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТСО (УКРАЇНА)" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТСО (УКРАЇНА)" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000435103 від 11 вересня 2014 року.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 30 липня 2014 року по 19 серпня 2014 року податковою інспекцією згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2014 року, за результатами якої складено акт №33/28-01-51-04/35921921 від 27 серпня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущені позивачем порушення: пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2014 року на загальну суму 21753,79 грн. та заниження позитивного значення податку на додану вартість за червень 2014 року на загальну суму 10180,92 грн.; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми заявленого бюджетного відшкодування у червні 2014 року на загальну суму 31934,71 грн. (а.с.9-31).

На підставі вищевказаного акту перевірки, 11 вересня 2014 року податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "В1" №0000435103 за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 31935 грн. (а.с.48).

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2014 року не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, судом встановлено, що підставою для прийняття вищевказаного оспорюваного податкового повідомлення-рішення були ті обставини, що позивачем було здійснено реалізацію товару ПАТ "Інгулецький ГЗК" нижче собівартості в травні 2014 року, яка склала 76460,53 грн. (1098571,68 - 1022111,15), сума ПДВ - 15292,11 грн. у зв'язку з чим податковим органом у акті перевірки зроблено висновок про те, що витрати на придбання товарів, які реалізовані ПАТ "Інгулецький ГЗК" нижче собівартості не можуть бути визнані такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача та в порушення вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України позивачем завищено податковий кредит у травні 2014 року на суму ПДВ - 15292,11 грн.. Також на підтвердження витрат експедитора за договором №335/20 від 30 березня 2011 року на транспортно-експедиційне обслуговування ТОВ "ЛАМАН ШИПІНГ ЕЙДЖЕНСІ" не надано до перевірки розрахунок експедиторської винагороди, транспортно-експедиторського обслуговування на території України у зв'язку з чим податковим органом зроблено висновок про те, що до складу податкового кредиту за травень, червень 2014 року віднесено витрати не підтверджені документально суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування на суму 16642,60 грн. в результаті чого завищено суму податкового кредиту та суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 16642,60 грн. (а.с.24,28, 30).

Проте, з даною позицією податкового органу колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до визначення пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно до положень пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України, дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

У відповідності до вимог п. 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

Надаючи аналіз вказаним нормам податкового законодавства, судом першої інстанції було вірно зазначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України без врахування ПДВ.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 року (далі - Закон України №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно до ст. 9 Закону України №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту вказаних норм матеріального права, колегія суддів робить висновок про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ПАТ "Інгулецький ГЗК" з приводу реалізації товару та ТОВ "ЛАМАН ШИПІНГ ЕЙДЖЕНСІ" щодо надання послуг позивачеві з транспортно-експедиційного обслуговування.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (постачальником) та ПАТ "Інгулецький ГЗК" (покупцем) був укладений договір поставки №МВL/2013-30/UA від 13 березня 2013 року, за умовами якого передбачено, що вартість товару, що поставляється постачальником погоджується сторонами у відповідних додатках, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с.79-86).

Відповідно до змісту акту перевірки позивача, судом встановлено, що податковою інспекцією при проведенні перевірки було здійснено розрахунок поставленого товару за вказаним договором частково лише по Додатку 7 від 03 січня 2014 року до договору поставки №МВL/2013-30/UA від 13 березня 2013 року, а також з урахуванням часткової поставки вказаного товару на адресу позивача за Додатком №13 від 13 лютого 2014 року до контракту МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27 грудня 2013 року на суму 1226533,38 грн., у т.ч. ПДВ - 204442,23 грн., що підтверджено видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, копіями рахунків, доказами про оплату товару, податковими накладними оформленими у відповідності до вимог ст. 201 ПК України та ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (а.с.87-102).

З огляду на встановлені судом обставини справи, а саме щодо часткової перевірки податковим органом поставки товару позивачем на ПАТ "Інгулецький ГЗК" лише по Додатку №7 до договору поставки №МВL/2013-30/UA від 13 березня 2013 року та порівняння ціни товару з частковою поставкою на адресу позивача товару за Додатком №13 до контракту МАС-SWEDEN/2014-02/UA від 27 грудня 2013 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана часткова перевірка не може свідчити про здійснення реалізації товару нижче собівартості, оскільки як підтверджено матеріалами справи, податковим органом не перевірено поставку вказаного товару та порівняння ціни придбання та реалізації всієї партії товару за вищевказаними договорами.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про те, що отримання доходу від конкретно взятої господарської операції є умовною, оскільки вказана позиція податкового органу не узгоджується з нормами ПК України, норми якого, не передбачають обов'язковість отримання доходу підприємством від окремо взятої господарської операції.

Варто зазначити, що приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки, вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Також, Податковий кодекс України не пов'язує право на формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Також, судом першої інстанції було вірно вказано на те, що не може бути підставою для позбавлення платника податків на формування витрат, податкового кредиту та податкових зобов'язань і реалізація платником податку товару нижче собівартості, оскільки норми податкового законодавства таких підстав та обмежень не містять.

Окрім того, матеріалами справи спростовується твердження відповідача стосовно ненадання позивачем для перевірки на підтвердження витрат експедитора розрахунок експедиторської винагороди, транспортно-експедиторського обслуговування на території України за договором №335/20 на транспортно-експедиторське обслуговування від 30 березня 2011 року. Так, судом встановлено, що як під час перевірки податковому органу, так і до суду, позивачем було надано копії актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) та копії звітів транспортування та експедирування вантажів у яких наведені і розрахунки сум як транспортно-експедиторського обслуговування на території України, так і відповідні суми експедиторської винагороди (а.с. 111-112,135-136).

В свою чергу, на підтвердження здійснення господарської операції за вказаним вище договором позивачем надано до суду первинні бухгалтерські документи, зокрема, акти здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), копії звітів транспортування та експедирування вантажів, копії рахунків-фактури, копії ВМД, копії заявок на транспортування та експедирування вантажів, а також податкові накладні та копії виписок банку зі змісту яких видно, що позивачем проведено оплату за отримані послуги у складі яких сплачено у т.ч. і відповідні суми податку на додану вартість (а.с.111-166, 251-253).

Виходячи зі змісту досліджених судом первинних документів, колегія суддів зазначає, що всі первинні документи надані позивачем (як податковому органу під час перевірки, так і до суду) відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З урахуванням вказаних вище норм права та обставин справи встановлених судом, підтвердження позивачем фактичного виконання сторонами умов договору належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, наявність у позивача під час перевірки належно оформлених податкових накладних, сплати позивачем у складі виконаних робіт суми податку на додану вартість, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту у травні, червні 2014 року за отриманими послугами за договором транспортно-експедиторського обслуговування 16642,60 грн. у відповідності до вимог ст.ст. 198 ПК України.

Щодо висновку податкового органу викладеного в акті перевірки про заниження позивачем бюджетного відшкодування у червні 2014 року на загальну суму 31934,71 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 ПК України).

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України визначено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Надаючи аналіз вказаним нормам права та з огляду на викладені висновки суду щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, яка підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача у травні, червні 2014 року по вищевказаних правовідносинах вимог п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000435103 від 11 вересня 2014 року прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення .

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року - залишити без змін .

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко