Постанова

від 26.11.2014 по справі 814/491/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року Справа № 814/491/14

м. Миколаїв

Cуддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства «Олимп - Строй», м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправним та скасування податкового - повідомлення рішення від 08.02.2014 року № 0000312201, від 08.02.2014 року № 0000322201,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Олимп - Строй» (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.02.2014 року № 0000312201 та від 08.02.2014 року № 0000322201, прийнятих Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач).

В обґрунтування своїх позовних вимог підприємство посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийнято з порушенням норм чинного законодавства, без врахування наданих до перевірки документів, які підтверджують законність здійснення господарських операцій та є таким, що порушує інтереси у сфері публічно-правових відносин, тому підлягають скасуванню.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився. Заяв чи клопотань про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило.

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 20.01.14 р. по 24.01.14 р. державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат, що нараховані при визначенні об'єкта оподаткування податковим на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «АЛЬФА - К», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», ТОВ «ВСТК», ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ», ПП «ТІСОНА», ТОВ «УКРХОЛОД», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕДР», ТОВ «МЕДІА МЕДЖИК», ТОВ «ТРАНСПОРТНО - МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС - ЛТД», ТОВ «БАРЕЛЛІ - Н», ТОВ «ПРОФ - ТРЕЙД», ТОВ «КВП ГРАНИТ», ТОВ «ТК - ВЕСТА», ТОВ «МАРІКОМ», ТОВ « 1-ША КОМПАНІЯ», за період з 01.01.11 по 31.12.13 та правомірності формування податкових зобов'язань та доходів, що враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «АЛЬФА - К», ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», ТОВ «ВСТК», ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ», ПП «ТІСОНА», ТОВ «УКРХОЛОД», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕДР», ТОВ «МЕДІА МЕДЖИК», ТОВ «ТРАНСПОРТНО - МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС - ЛТД», ТОВ «БАРЕЛЛІ - Н», ТОВ «ПРОФ - ТРЕЙД», ТОВ «КВП ГРАНИТ», ТОВ «ТК - ВЕСТА», ТОВ «МАРІКОМ», ТОВ « 1-ША КОМПАНІЯ» за період з 01.01.11 по 31.12.13.

За наслідками перевірки відповідачем складено Акт від 30.01.14 р. № 184/14-02-22-01/35563896 (надалі - Акт перевірки № 184/14-02-22-01/35563896).

Зокрема, в Акті перевірки № 184/14-02-22-01/35563896 відповідач зробив висновок про порушення пункту пп. 138.2 ст. 138 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ із змінами та доповненнями (надалі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 22543 грн., в тому числі по періодам:

- за II квартал 2011 року в сумі 7843 грн.;

- за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 11485 грн. в т.ч. за III квартал 2011 року - 3642 грн.;

- за ІІ-ІУ квартал 2011 року в сумі 215230 грн., в т.ч. за IV квартал 2011 року в сумі 10045 грн.;

- за 2012 рік в сумі 1013 грн., в т.ч. за IV квартал 2012 року в сумі 1013 грн.

Також в Акті перевірки № 184/14-02-22-01/35563896 відповідач зробив висновок про порушення пункту 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61236 грн., в т.ч. по періодам:

- за березень 2011 року в сумі 3567 грн. по ТОВ «КВП ГРАНИТ»,

- за травень 2011 року в сумі 3183 грн. по ТОВ «АЛЬФА -К»,

- за червень 2011 року в сумі 3637 грн. по ТОВ «АЛЬФА -К»,

- за липень 2011 року в сумі 6500 грн., в т.ч. в сумі 3333 грн. по ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ», в сумі 3167 грн. по ТОВ «ВСТК»,

- за вересень 2011 року в сумі 3109 грн. по ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ»,

- за жовтень 2011 року в сумі 11431 грн. по ПП «ТІСОНА»,

- за листопад 2011 року в сумі 655 грн. по ТОВ «УКРХОЛОД»,

- за грудень 2011 року в сумі 10506 грн., в т.ч. в сумі 2214 грн. по ПП «ТІСОНА» в сумі 8292 грн. по ТОВ «УКРХОЛОД»,

- за травень 2012 року в сумі 4546 грн. по ТОВ «ТРАНСПОРТНО-МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД»,

- за липень 2012 року в сумі 14 грн. по ТОВ «МАРІКОМ»,

- за жовтень 2012 року в сумі 7581 грн., в т.ч. в сумі 3541 грн. по ТОВ «ТРАНСПОРТНО-МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕ.РВІС-ЛТД», в сумі 3075 грн. по ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕДР», в сумі 965 грн. по ТОВ «БАРЕЛЛІ Н»,

- за лютий 2013 року в сумі 194 грн. по ТОВ «БАРЕЛЛІ Н»,

- за березень 2013 року в сумі 6283 грн. по ТОВ «БАРЕЛЛІ Н»,

- за липень 2013 року в сумі 30 грн. по ТОВ «ПРОФ-ТРЕЙД».

За наслідками перевірки та висновку Акту перевірки № 184/14-02-22-01/35563896 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 08.02.20144 р. № 0000312201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 22 543 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 253 грн., та податкове повідомлення-рішення від 08.02.20144 р. № 0000322201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 61 236 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12 713 грн.

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з наступного. В ході документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ «ЮНІ ТРЕЙЛ КОМПАНІ» (Перевізник), за яким Перевізник зобов'язується здійснити перевезення вантажів Замовника - ПП «ОЛИМП - СТРОЙ». Аналогічні договори були укладені з ТОВ «КВП ГРАНИТ», ПП «ТІСОНА», ТОВ «ТРАНСПОРТНО - МОНТАЖНА ФІРМА «ТРАНСПОСЕРВІС - ЛТД», ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «КЕДР» та ТОВ «ГРАЖДАНПРОМСПЕЦПРОЕКТ». За надані послуги перевезення вантажів позивач сплатив контрагентам в загальній сумі 233 660 грн. - з ПДВ. При цьому, я к зазначає відповідач, ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» не відносило до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування витрати на оплату послуг перевезення, отриманих від зазначених контрагентів.

Між ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» (Покупець) було укладено договір з ТОВ «МЕДІА МЕДЖИК» (Постачальник), за яким Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали. Аналогічні договори були укладені з ТОВ «УКРХОЛОД», ТОВ «МАРІКОМ», ТОВ «АЛЬФА - к», ТОВ « 1-ША КОМПАНІЯ», ТОВ «ВСТК», ТОВ «ТК- ВЕСТА», ТОВ «ПРОФ- ТРЕЙД», ТОВ «БАРЕЛЛІ - Н». За отримані будівельні матеріали позивач сплатив контрагентам в загальній суму 1 211 084 грн. - з ПДВ. При цьому, я к зазначає відповідач, ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» віднесло не в повному обсязі до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати на оплату товару, отриманих від вищезазначених контрагентів, а саме, витрати в сумі 277 830 грн. не були включені до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Відповідач зазначає, що згідно податкової звітності (форми 1ДФ ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ" за І квартал 2011 року №9001958389 від 15.04.2011 та II квартал 2011 року №9005560296 від 29.07.2011 року підприємства ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ"): на підприємстві працює 1 особа що свідчить про відсутність власних трудових ресурсів, необхідних для здійснення основного виду діяльності «Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту». Господарські операції між ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ" та контрагентами-покупцями за березень- травень 2011 року не підтверджуються з урахуванням відсутності виробничо - складських приміщень, наявності трудових ресурсів, технічного персоналу та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Також Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області вказує, що згідно наданої декларації з податку на прибуток підприємства ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ" за І квартал 2011 року № 9003104844 від 10.05.2011 року, та відсутності додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємство ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ" не декларує суму амортизаційних відрахувань по основних фондах, відсутня балансова вартість запасів, це підтверджує відсутність основні фондів, товарно - матеріальних цінностей (запасів) у розмірах, які б могли забезпечити підприємство необхідними умовами для здійснення господарської діяльності (згідно основного виду діяльності підприємства ТОВ "ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ").

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку договір поставки первинно спрямований не на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, він спрямований на поставку певного товару Постачальником та отримання такого товару Покупцем із сплатою сум за такий товар.

Для того, щоб констатувати факт нікчемності правочинів, податковому органу слід мати фактичні підтвердження, докази наявності первинних намірів та фактичного досягнення кінцевої мети - вчинення таких нікчемних правочинів.

Відповідач зазначає, що відповідно до акту перевірки, додаток до податкової декларації з податку на прибуток за ІІ-ІУ квартали 2011 року ТОВ «МАРІКОМ» не надано, тобто підприємство не декларує наявність основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Звіт форми 1-ДФ за III квартал 2012 року (вх. від 05.11.12 №9068885048), що електронно-цифровим підписом директора Петренка В.М. та імпортований до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС засобами Е-шаіІ, відповідно до якого у штаті працювало 1 особа та за цивільно-правовим договором 0 осіб. Звіт містить інформацію, згідно з якою працівникам нараховано доходу - 4000,00 грн., виплачено доход - 4000,00 грн., нараховано податок - 578,40 грн., перераховано податок - 578,40 грн. Стосовно ТОВ «БАРЕЛЛІ Н» слід зазначити, що за підприємством нерухомого майна не зареєстровано, а на підприємстві взагалі значиться лише одна особа, що у свою чергу унеможливлює здійснення господарської діяльності в обсягах, яка декларується.

Декларація з податку на додану вартість ТОВ «ТМФ «ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 13853514) за березень 2012 року подана до податкового органу засобами електороного зв'язку. Як зазначено в акті перевірки, від ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС листом від 31.05.12 №2844/7/07-501 (вх.№2277/7 від 08.06.12) отримано висновок щодо наявності/відсутності ознак фіктивності та наявності/відсутності факту реального здійснений господарської діяльності ТОВ "ТМФ"ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД", в якому зазначено наступне: «Згідно наявної інформації на підприємстві ТОВ "ТМФмТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД" відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, виробничі потужності, а отже відсутні всі необхідні умови для здійснення фінансово - господарської діяльності.

З метою встановлення майна та транспорту, яке підприємство може використовувати під час здійснення фінансово-господарської діяльності до КП МЕТІ та УДАІ УМВС України в Миколаївській області було направлено відповідні запити.

Згідно отриманої відповіді УДАІ УМВС України в Миколаївській області за підприємством ТОВ "ТМФ"ТРАНСПОСЕРВІС-ЛТД" не зареєстровано жодного транспортного засобу».

За результатами проведеного аналізу та здійснених заходів відповідач вважає, що не можливо підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ПП «ОЛИМП- СТРОЙ» з контрагентом-постачальником.

Таким чином, відповідач вважає, що оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до чинного законодавства України, отже відсутні підстави для його скасування.

Суд вважає таку точку зору відповідача помилковою з наступного.

Позивач виступаючи покупцем товарів/послуг отримав від контрагентів відповідний товар/послуги, що підтверджується поданими первинними документами.

Твердження відповідача про відсутність у контрагентів позивача майна, інших матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів є безпідставним та недоведеним, оскільки не підтверджено належними доказами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актом цивільного законодавства. А також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою не дійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Не дійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо не дійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом не дійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, не законне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначені правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину, або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі,що до знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто,факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: «…правочин є правомірним, якщо його не дійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсний (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її не дійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбачуваному законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2012 було звернено увагу на наступне: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків не дійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненні правочином».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, відповідає положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно статті 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер , тобто позивач не може бути притягнутий до відповідальності за порушення, яке ним не було вчинене.

Тобто, ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» не може нести ніяку відповідальність за порушення іншими підприємствами певних норм законодавства (за умови належної доведеності такого порушення).

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати первинних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь - кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинним документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом Товариства «Інтерсплав» проти України (2007 рік) та у справі за позовом Товариства «Булвес» проти Болгарії (2009 рік).

Також віднесення до складу валових втрат витрати понесені підприємством при проведенні господарської діяльності є правом підприємства. Жодним нормативним документом не передбачено обов'язку підприємства відносити всі витрати підприємства до валових витрат та відображення їх в податковому обліку.

Крім цього, слід зазначити, що подача декларації з нарахуванням податкового навантаження менше одного відсотка є фактично неможливим, тому Позивач був вимушений зняти вказані витрати з метою збільшення бази оподаткування та сплати до державного бюджету обов'язкової податкового навантаження.

Таким чином не віднесення даних витрат до складу валових витрат в періоді що перевірявся призвело виключно до збільшення прибутку підприємства що підлягає оподаткуванню та сплаті в бюджет зазначеного обов'язкового податкового навантаження.

Крім цього, підприємство, шляхом подачі уточнюючого розрахунку має право врахувати вказані витрати в наступних періодах, що прямо передбачено Податковим кодексом України, так відповідно до ч. 2, 3 п. 138.11 ст. 138 ПК України «Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.

Щодо тверджень зазначених в п. 2, 3, 4 Заперечень наданих Державною податковою інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області суд зазначає наступне:

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями) (надалі - ПК України) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пункт 138.2 статті 138 ПК України передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» надавались посадовим особам Відповідача всі необхідні первинні документи, підтверджуючі проведення господарських операцій, жодних зауважень щодо вказаних документів з боку Відповідача не надходило. Вказані первинні документи, складені у відповідності до вимог податкового законодавства, що не заперечується Відповідачем, та відповідно підтверджують право Позивача на податковий кредит у відповідний період та на віднесення витрат по господарських операціях з вказаними контрагентами до валових витрат.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно ст. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи висновки акта перевірки про не підтвердження позивачем права на податковий кредит спростовуються, документами що надавались посадовим особам Відповідача до перевірки, зокрема, податковими накладними. Документи, складені за результатами здійснення спірних господарських операцій, містять усі необхідні обов'язкові реквізити та мають юридичну силу , виписані податкові накладні відповідають вимогам ПК України, що не заперечується актом перевірки.

Таким чином, ПП «ОЛИМП - СТРОЙ» правомірно включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по фінансово-господарським операціям з контрагентами ТОВ «ТМФ «Транспосервіс - ЛТД», ТОВ «Маріком», ТОВ «Юні Трейд Компані» та іншими контрагентами зазначеними в акті перевірки.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державно влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнятті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта суб'єктів владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, висновки відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру та відповідно фіктивними (нікчемними) не підкріплені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими, а отже мають характер лише припущень Відповідача, що суперечить статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при їх укладенні, відповідачем не доведено, тому позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснення нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства «Олимп - Строй» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 08.02.2014 року № 0000312201, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 08.02.2014 року № 0000322201, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області.

Стягнути судові витрати в сумі 193,50 грн. (сто дев'яносто три гривні п'ятдесят копійок) з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Олимп - Строй» (54055, м. Миколаїв, вул. 7-а Слобідська, 72/А, код ЄДРПОУ 35563896).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

.