Ухвала

від 29.01.2015 по справі 804/2758/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 рокусправа № 804/2758/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі №804/2758/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна фірма «Імідж» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерна фірма «Імідж» (далі - ТОВ ««Інженерна фірма «Імідж») 08 лютого 2014 року звернулось до суду з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати протиправним і скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 року №0003142201 та № 0003152201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Імбаг - Україна», викладені у акті №630/22-01/13432445 від 02.10.2013 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, відносно того, що фінансово-господарські відносини між позивачем та контрагентом є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які заперечували, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Імбаг - Україна» за серпень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №630/22-01/13432445 від 02.10.2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.138.1 ст. 138, п. п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПКУ в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 32 283,00 грн., у тому числі: 3 квартал 2012р. - 32 283,00 грн.;

- ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 30 746 грн., в тому числі: серпень 2012р. - 17 146 грн., вересень 2012р. - 13 600 грн. (а.с.10-16).

Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що витрати, понесені позивачем на придбання товару, а саме ламелі дубової та послуг придбаних для експорту зазначеного товару за серпень 2012 року не містять по суті розумних економічних або інших причин (ділової мети), оскільки реалізація позивачем придбаного у контрагента товару відбулась за ціною, нижчою від ціни придбання.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003152201 від 16.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 30746,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7687,00 грн. (а.с. 20);

- №0003142201 від 16.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 32283,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 8071,00 грн. (а.с. 21).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зі змісту ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в законодавстві, заборонено.

Таким чином, підставою для не включення до валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цьогоКодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 ПК України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договору поставки №27/10 від 02.09.2010 року та додаткової угоди до нього №1 від 29.12.11р. придбав в серпні 2012 року у TOB «Імбаг-Україна» ламелі дубові (а.с.24-26).

При цьому, з врахуванням положень пунктів 1,2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених господарських операцій за наявності доказів які підтверджують вказані обставини, а саме: видаткової накладної № 57 від 01.08.2012 року (а.с.57), банківських виписок (а.с.27-28,59-63).

TOB «Імбаг-Україна» виписано позивачу податкову накладну за серпень 2012 року на загальну суму ПДВ 29811,30 грн.

Крім того, позивач шляхом укладання договору комісії №07-12-К від 28.04.2012 року придбав у ФОП ОСОБА_1 послуги на здійснення угод з нерезидентами України та продажі на експорт ламелі дубової.

На підтвердження отримання та оплати послуг (здійснення угод з нерезидентами України та продажі на експорт ламелі дубової) позивачем надано договір комісії №07-12-К від 28.04.2012 року (а.с.29-31) та додаткова угода до нього №1 (а.с. 31), акт про виконані роботи та понесені витрати (а.с. 32), банківськи виписки (а.с.64-65).

ФОП ОСОБА_1 виписано позивачу податкову накладну за серпень 2012 року на загальну суму ПДВ 934,93 грн. (а.с. 56).

На підставі договору комісії №07-12-К від 28.04.2012 року про здійснення угод з нерезидентами України та продажі на експорт ламелі дубової та додаткової угоди до нього №1 від 26.04.2012 року комісіонер ФОП ОСОБА_1 уклав контракт № 04/05/12 від 04.05.2012 року з компанією «Alderston GB Limited», London, UK (Лондон, Великобританія) (а.с.33-34) на продаж ламелі дубової, що підтверджується актом про виконані роботи та понесені витрати від 15.08.2012 року (а.с.32). На експорт реалізовано останньому товар на загальну суму 160438,93 грн., придбаний на підставі договору купівлі-продажу №27/10 від 02.08.2012 року та додаткової угоди до нього №1 від 29.12.2011 року у TOB «Імбаг-Україна», що підтверджено належним чином оформленими ВМД.

Відповідно до пп. 195.1.1 «а» п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Отже, належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження податкового органу щодо включення суми податку на додану вартість до складу витрат по операціях з придбання ламелі дубовой у ТОВ «Імбаг-Україна», та в зв'язку з цим збитковість подальших операцій з експорту вказаного товару суперечить нормам податкового законодавства.

Оскільки, відповідно до п.п.139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

Отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної вартості товарів, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та підтверджена податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про заниження позивачем податку на прибуток та на додану вартість зазначені в акті перевірки відсутні.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі №804/2758/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 29 січня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко