Рішення

від 15.01.2015 по справі 910/23173/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23173/14 15.01.15 р.

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС ТРЕЙД"

про стягнення 50 346,77 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: Хлєбніков С.Г. за довіреністю № б/н від 16.06.2014 р.;

від відповідача: Пшенична В.В. за довіреністю № б/н від 31.10.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС ТРЕЙД" про стягнення 50 346,77 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2014 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.11.2014 р.

Ухвалою від 18.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 02.12.2014 р.

01.12.2014 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшли пояснення, у яких останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою від 02.12.2014 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. оголошувалась перерва до 15.01.2015 р.

13.01.2015 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли заперечення на пояснення відповідача.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. представник відповідача подала заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача залишив задоволення вказаної заяви на розсуд суду, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечила.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.10.2011 р. між Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (надалі - позивач, УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БНС Трейд» (надалі - відповідач, користувач) укладено договір № КБР-49/10/11, предметом якого є надання позивачем відповідачу права (невиключної ліцензії) на використання способом публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного договору та закону (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті) узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

У додатку № 1 до Договору сторони погодили перелік закладів, у яких компанія здійснює публічне виконання творів.

Пунктом 1.2. Додатку сторони визначили загальну суму щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору у розмірі 1400,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати винагороди за договором КБР-49/10/11 від 14.10.2011 р., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 43 400,00 грн., 2 316,59 грн. інфляційних втрат, 1647,67 грн. 3 % річних та 2 982,51 грн. пені.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність права позивача на укладення Договору і одержання роялті; відсутність погодження сторонами таких істотних умов, як предмет та строк дії договору. Крім того, відповідач зазначає, що листом від 14.11.2013 р. № 14/11 він розірвав договір.

Проте, такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи та не можуть братись судом до уваги, зважаючи на наступне.

Пунктом 4.2. Договору сторони домовились, що у випадку, якщо жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про припинення дії Договору протягом м'ясця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої відправлено листа .

У матеріалах справи наявна копія листа відповідача від 14.11.2013 р. № 14/11, яким відповідач вимагав розірвати Договір.

В якості доказів направлення вказаного листа позивачу відповідач надав копію накладної № 034713, з якої вбачається направлення кореспонденції на наступну адресу: вул. Тарасівська, 9, 1 поверх, ліве крило. У той же час, за умовами п. 4.2. Договору, повідомлення про припинення Договору має надсилатись на адресу позивача, зазначену у Договорі (вул. Березняківська, 8), проте жодних доказів направлення відповідачем будь-якої кореспонденції на зазначену адресу суду не надано.

Більш того, у листі від 14.11.2013 р. № 14/11 адресу позивача вказано як вул. Березняківська, 8, тож надана накладна жодним чином не може вважатись належним доказом надсилання такого листа.

Таким чином, доводи відповідача щодо припинення дії договору не знаходять підтвердження забраними у матеріалах справи доказами.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права», майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами статей 31, 32, 33 Закону, використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права», публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.

Таким чином, твердження відповідача щодо відсутності у відповідача повноважень на укладення оспорюваного Договору та посилання на неукладеність вказаного правочину не можуть бути взяті судом до уваги.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплата зобов'язань за договором (роялті) здійснена в повному обсязі не була, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у період з 26.04.2012 р. по 27.10.2014 р. у розмірі 43 400,00 грн., яка станом на час розгляду даної справи залишається несплаченою.

Пунктом 2.6. Договору сторони встановили, що у разі затримки платежів, користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованої відповідачу пені у розмірі 2 982,51 грн., суд зауважує наступне.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Як встановлено ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку по необхідність її задоволення, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 1 174,23 грн. (згідно наданого позивачем розрахунку за період з 27.10.2013 р. по 31.10.2014 р.)

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити 2 316, 59 грн. інфляційних втрат та 1 647,67 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 43 400,00 грн. заборгованості, 2 316, 59 грн. інфляційних втрат, 1 647,67 грн. 3% річних та 1 174,23 грн. пені обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС ТРЕЙД" (04073, м. Київ, просп. Московський, буд. 20-Б; код ЄДРПОУ 36291981) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02100, м. Київ, вул. Бажова, буд. 15/20; код ЄДРПОУ 37396233) 43 400 (сорок три тисячі чотириста) грн. 00 коп. заборгованості, 2 316 (дві тисячі триста шістнадцять) грн. 59 коп. інфляційних втрат, 1 647 (одну тисячу шістсот сорок сім) грн. 67 коп. 3 % річних, 1 174 (одну тисячу сто сімдесят чотири) грн. 23 коп. пені та 1 761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 38 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 23.01.2015 р.

Суддя Н.І. Зеленіна