Ухвала

від 29.01.2015 по справі 813/6800/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року Справа № 876/11640/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року у справі за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Аутсорсинг-сервіс» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ПП «Аутсорсинг-сервіс» звернулося до суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2014 року за №000058/22-04/8187.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, податкове повідомлення-рішення від 16.06.2014 року за №000058/22-04/8187.

Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову про відмову в позові. Звертає увагу на те, що в ході перевірок контрагентів позивача ТОВ «Семикс» та ТОВ «Праймвей трейдінг» встановлено відсутність власних виробничих потужностей та трудових ресурсів, що виключає виконання взятих ними на себе зобов'язань згідно укладених з позивачем договорів. Надані позивачем податкові накладні та акти виконаних робіт не підтверджують факту виконання вказаними контрагентами договірних зобов'язань, а також економічного ефекту, отриманого підприємством, та доцільності витрачання на отримання інформаційно-консультаційних послуг, коштів.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Аутсорсинг-Сервіс» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за січень-лютий 2014 року, ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області складено акт за №209/22-04/37444187 від 03.06.2014 року та прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014 року за №000058/22-04/8187, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 241666 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 193333 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 48333 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення п.186.1 ст.186, п.198.1 ст.198.2, п.198.3 198 ПК України внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 193333 грн. 00 коп.

Суд першої інстанції вірно оцінив обставини справи та правильно застосував норми чинного законодавства.

Так, при проведенні перевірки контролюючий орган виходив з того, що укладені угоди з ТзОВ «Праймвей Трейдінг» та ТзОВ «Семикс» є такими, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а саме направлені на ухилення від сплати податків, оскільки дані підприємства здійснюють операції з метою штучного формування податкового кредиту, та які не можуть мати реального товарного характеру, тобто вчиняли умисні дії, направлені на ухилення сплати від сплати податків.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзацу 1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції суд першої інстанції досліджував обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТзОВ «Праймвей Трейдінг» та ТзОВ «Семикс».

Так, між ПП «Аутсорсинг-Сервіс» (замовник) та ТзОВ «Семикс» (виконавець) 01.11.2013 року було укладено договір №01/11 щодо надання інформаційно-консультативних послуг відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати останньому інформаційно-консультативні послуги за напрямками, що цікавлять замовника.

Між ПП «Аутсорсинг-Сервіс» (замовник) та ТзОВ «Праймвей Трейдінг» (виконавець) 01.11.2013 року було укладено договір №01112013 щодо надання інформаційно-консультативних послуг, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати останньому інформаційно-консультативні послуги за напрямками, що цікавлять замовника.

В підтвердження виконання наведених договорів позивачем надано акти виконаних робіт, виписки з банківських рахунків, звіт виконаних робіт в підтвердження обставин проведення відповідної роботи.

На думку податкового органу дані господарські операції не носили реального характеру, оскільки ТзОВ «Семикс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Зазначені обставини, підтверджуються актом ДПІ у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві за №1012/26-55-22-07/38348306 від 03.04.2014 року, а у ТзОВ «Праймвей Трейдінг» відсутній управлінський і технічний персонал, оборотні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності. Зазначені обставини, підтверджуються актом ДПІ у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.05.2014 року за №190/22-04/38821765.

Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача даний доказ, вірно зазначивши в оскаржуваному рішенні, що в актах, на які посилається податковий орган, зазначено лише про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача.

Також судом попередньої інстанції обґрунтовано вказано, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента. Зі свого боку контролюючим органом не надано аналізу необхідності управлінського і технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, для надання інформаційно-консультаційних послуг.

Тому є вірним висновок суду першої інстанції про те, що органом державної податкової служби не спростовано фактичного здійснення згаданих господарських операцій.

Як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В матеріалах справи наявні копії податкових накладних, які не мають недоліків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

В матеріалах справи наявні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, витяги з офіційного веб-порталу Державної фіскальної служби України та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з яких вбачається, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій контрагенти позивача були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та були платниками податку на додану вартість.

Наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Також суд першої інстанції обґрунтовано послався на практику Європейського Суду з прав людини - рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де зазначений судовий орган зазначив, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому оскаржуване рішення відповідача не відповідає наведеному критерію.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами наведених господарських операцій є безпідставними та не обґрунтованими, відповідає матеріалам справи і нормам чинного законодавства.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про незаконність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 року у справі № 813/6800/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Каралюс

З.М. Матковська