Рішення

від 02.02.2015 по справі 904/10427/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.02.15р. Справа № 904/10427/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ Полимер" (м. Дніпропетровськ)

до Публічного акціонерного товариства "Хліб" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 4-10з на поставку товару від 03.02.2014 у загальному розмірі 289 950 грн. 72 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Доброгорський О.В. - представник (довіреність б/н від 01.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ Полимер" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Хліб" (далі-відповідач), в якому просить суд, з урахуванням уточнення позовних вимог від 09.01.2015, стягнути заборгованість за договором № 4-10з на поставку товару від 03.02.2014 у загальному розмірі 289 950 грн. 72 коп.

Сума позову складається з наступних сум:

- 232 940 грн. 59 коп. основний борг;

- 27 516 грн. 79 коп. - пеня;

- 25 367 грн. 27 коп. - інфляційні втрати;

- 4 126 грн. 07 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 4-10з на поставку товару від 03.02.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 28.03.2014 року по 12.05.2014 товар у встановлений договором строк, наявністю боргу за поставлений товар у сумі 232 940 грн. 59 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі п. 6.5. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 27 516 грн. 79 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 4 126 грн. 07 коп., втрати від інфляції у сумі 25 367 грн. 27 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.01.2015.

У судове засідання 19.01.2015 представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, не надав витребуваних судом документів.

Позивачем витребувані судом документи також були надані не в повному обсязі, крім того, в ході судового засідання виникла необхідність у наданні додаткових доказів.

Так, ухвалою суду від 19.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача двічі у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2014 та від 19.01.2015 були надіслані на адресу відповідача, що зазначена у Спеціальному витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 03.02.2015 (49107, м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 18).

Відповідно до засвідченої копії реєстру № 111 від 21.01.2015 на відправку рекомендованої пошти Дніпропетровськ з повідомленням відповідачу було направлено поштове відправлення, в якому містилась ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2015 та згідно із витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" 29.01.2015 відправлення було повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункти 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника відповідача документально підтверджена не була, надані позивачем матеріали справи та оригінали документів дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03.02.2014 між Публічним акціонерним товариством "Хліб" (далі-покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ Полимер" (далі-постачальник, позивач) було укладено договір на поставку товару № 4-10з (далі-договір) (а.с. 16-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти у власність покупцю наступну продукцію: поліпропіленові вінт-пакети (далі-товар), належного виду, сорту, марки, якості у відповідності до заявок від покупця, а покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його вартість постачальнику в порядку, строки та на умовах, визначених договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.3. договору, власником товару, що постачається за договором, є постачальник до моменту передачі покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами товаро-транспортної, податкової та видаткової накладної.

Кількість товару, що постачається, ціна за одиницю товару, асортимент, зазначаються в рахунку та товарній накладній, відповідно до підписаної сторонами специфікації, на підставі письмової заявки покупця, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

Відповідно до пунктів 2.2., 2.2.1., 2.2.2. договору постачальник зобов'язаний здійснювати поставку товару у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року) на умовах DDP, при цьому: поставка товару зі складу постачальника на склад покупця (вул. Шинна, 18, м. Дніпропетровськ) здійснюється транспортом та за рахунок постачальника. Постачальник зобов'язаний доставити товар покупцю на склад протягом 5 календарних днів з моменту прийняття письмової заявки до виконання у відповідності до умов договору.

Договір вступає в силу з дня підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014. Припинення строку дії договору не припиняє зобов'язань сторін, що виникли під час дії договору, до повного їх виконання (пункти 9.1. та 9.2. договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Позивач на виконання умов у період з 28.03.2014 по 12.05.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 253 173 грн. 70 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № АР-032805 від 28.03.2014 на суму 27 381 грн. 20 коп.;

- видаткова накладна № АР-040102 від 01.04.2014 на суму 4 650 грн. 00 коп.;

- видаткова накладна № АР-040901 від 09.04.2014 на суму 16 924 грн. 80 коп.;

- видаткова накладна № АР-041001 від 10.04.2014 на суму 19 064 грн. 20 коп.;

- видаткова накладна № АР-041401 від 14.04.2014 на суму 9 243 грн. 55 коп.;

- видаткова накладна № АР-041602 від 16.04.2014 на суму 9 170 грн. 50 коп.;

- видаткова накладна № АР-041804 від 18.04.2014 на суму 8 690 грн. 40 коп.;

- видаткова накладна № АР-042201 від 22.04.2014 на суму 17 167 грн. 60 коп.;

- видаткова накладна № АР-042402 від 24.04.2014 на суму 10 396 грн. 80 коп.;

- видаткова накладна № АР-042803 від 28.04.2014 на суму 5 972 грн. 40 коп.;

- видаткова накладна № АР-043002 від 30.04.2014 на суму 18 763 грн. 20 коп.;

- видаткова накладна № АР-043003 від 30.04.2014 на суму 10 743 грн. 80 коп.;

- видаткова накладна № АР-050504 від 05.05.2014 на суму 35 044 грн. 85 коп.;

- видаткова накладна № АР-050601 від 06.05.2014 на суму 17 348 грн. 40 коп.;

- видаткова накладна № АР-050802 від 08.05.2014 на суму 11 499 грн. 60 коп.;

- видаткова накладна № АР-051203 від 12.05.2014 на суму 31 112 грн. 40 коп. та відповідними довіреностями на отримання товару (а.с.18-40).

При цьому, дослідивши та оцінивши докази, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо стягнення 232 940 грн. 59 коп. заборгованості за поставлений згідно вище вказаних видаткових накладних товар, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Пунктом 5.1., 5.2., 5.3. та 2.4. договору визначено, що ціна на товар, що постачається за договором, зазначається в специфікації, заявці, рахунку на оплату товару та відображається в товарних накладних, які є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язаний оплатити постачальнику суму грошових коштів за фактично прийнятий товар з урахуванням вимог пункта 5.3. договору (в безготівковій формі в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, відповідно з реквізитами, зазначеними в договорі), за умови виконання постачальником його зобов'язань за договором, наступним чином:

- протягом 20 банківських днів з моменту поставки товару та підписання сторонами відповідних документів, що підтверджують приймання товару, надання постачальником документів, зазначених в пункті 2.4. договору (копії документів, що підтверджують якість та безпеку товару, товарна (видаткова) накладна, податкова накладна, оригінал рахунку на оплату вартості товару, інші документи, визначені законодавтвом України). Покупець здійснює повну оплату за фактично прийнятий товар за наявності оригінала рахунку на оплату вартості товару, підписаного уповноваженою особою та скріпленого відтиском печатки. Після здійснення данного платежу, зобов'язання покупця відносно оплати вартості товару, що поставлений постачальником та фактично прийнятий покупцем, вважається виконаним у повному обсязі та належним чином.

В подальшому, відповідно до видаткової накладної (повернення) № ХЛ-0000003 від 10.06.2014 відповідачем було частково повернуто товар на суму 15 879 грн. 00 коп. (а.с.79).

Свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив , оплативши лише частково товар отриманий за видатковою накладною № АР-032805 від 28.03.2014 в сумі 4 354 грн. 11 коп. , внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 232 940 грн. 59 коп.

Позивачем надсилалась відповідачу претензія за вих № 3 від 01.07.2014 на суму 238 086 грн. 65 коп., яка не була задоволена відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за переліченими вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 232 940 грн. 59 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так у пункті 6.5. договору сторони погодили, що за прострочку оплати прийнятого покупцем товару, останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості від суми заборгованості за кожен день прострочки. Пеня за прострочку оплати прийнятого покупцем товару не нараховується у випадку невиконання постачальником умов поставки за договором до моменту виконання постачальником своїх зобов'язань.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за весь період прострочення у сумі 27 516 грн. 79 коп.

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожною накладною окремо) в межах 6-місячного строку, з урахуванням часткового повернення товару, а також часткової його оплати, а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 27 516 грн. 79 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати в сумі 25 367 грн. 27 коп. та 3% річних в сумі 4 126 грн. 07 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам.

Так, позивачем допущено описку у визначенні суми заборгованості за видатковою накладною № АР-051203 від 12.05.2014, а саме: за вирахуванням часткового повернення товару (31 112,40 - 15 879,00 = 15 233,40) сума заборгованості складає 15 233 грн. 40 коп., а отже за період прострочення з 11.06.2014 по 25.12.2014 слід розраховувати саме на цю суму інфляційні втрати. Також застосовані індекси інфляції, які не відповідають існуючим за відповідними періодами. При цьому, після власного розрахунку інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду судом визначена сума, яка є більшою ніж заявлена позивачем, а отже суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 25 367 грн. 27 коп., що визначена позивачем (є граничною).

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 4 126 грн. 07 коп.

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення (за кожною накладною окремо) з урахуванням часткового повернення товару, а також часткової його оплати, а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 4 126 грн. 07 коп.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2014 року становила 1 218 грн. 00 коп. При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 5 800 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1214 від 07.08.2014 та квитанцією 0.0.331789417.1 від 26.12.2014 замість 5 799 грн. 01 коп. (2% ціни позову).

Таким чином, при звернені з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 0 грн. 99 коп. (5 800,00 грн. - 5 799,01 грн.).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 0 грн. 99 коп.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 5 799 грн. 01 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Хліб" (49107, м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 18; ідентифікаційний код 00381545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Полимер" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122; ідентифікаційний код 36094271) 232 940 грн. 59 коп. - основного боргу, 27 516 грн. 79 коп. - пені, 25 367 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 4 126 грн. 07 коп. - 3% річних та 5 799 грн. 01 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Арт Полимер" (49033, м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122; ідентифікаційний код 36094271) надмірно сплачений судовий збір в розмірі 0 грн. 99 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 1214 від 07.08.2014, яке знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко