Постанова

від 29.01.2015 по справі 813/8491/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2015 року № 813/8491/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Косів М.Б.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Курило С.В.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 21.11.2014 №1232-о "Про звільнення ОСОБА_1.", поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Скнилів" Львівської митниці Міндоходів з 22.11.2014 та стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2014 в сумі 7711,20 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем у відповідності до наказу Львівської митниці Міндоходів від 29.09.2014 №287 проведено службове розслідування, яким встановлено факти неналежного здійснення контролю за дотриманням термінів гуманітарної допомоги на складах організацій-утримувачів гуманітарної допомоги з боку посадових осіб митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів. 21.11.2014 наказом №1232-О ОСОБА_1 був звільнений з посади головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів відповідно до п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Позивач зазначає, що жодним документом на нього не покладався обов'язок здійснення контролю за вантажем - гуманітарна допомога, тому ним не вчинялось жодного порушення трудових обов'язків. У зв'язку з цим, вважає своє звільнення незаконним, необґрунтованим, здійсненим за відсутності необхідних мотивів та належних правових підстав.

Позивач та представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та зазначив, що підставою для звільнення позивача був акт службового розслідування від 07.11.2014 №17820, КЗпІІ України, пояснення ОСОБА_1 За наслідками проведеного службового розслідування встановлено, що головним державним інспектором митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів ОСОБА_1, на якого розпорядженням заступника начальника митного поста «Скнилів» від 11.04.2013 №2 покладено обов'язок зі здійснення контролю за вантажами гуманітарної допомоги та здійснення контролю за діяльністю організацій - утримувачів гуманітарної допомоги, такий контроль не здійснювався, внаслідок чого вантажі гуманітарної допомоги перебували на складах утримувачів гуманітарної допомоги громадської організації «Мистецьке об'єднання «Арт-Львів» Львівської міської ради, Громадської організації підтримки інвалідів спорту ім.Ташка М.Л.. спілки ветеранів «Благодійність, Милосердя, Ветеранів», Благодійного фонду «Нова Галичина» понад встановлені ч.4 ст.204 Митного кодексу України терміни, що в кінцевому результаті призвело до видачі без дозволу Львівської митниці Міндоходів товарів, які перебували на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складах організацій отримувачів гуманітарної допомоги, а також невжиття заходів по передачі товарів зі складу гуманітарної допомоги на склад митниці та не фіксування порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст.469 Митного кодексу України. Таким чином, допущені порушення стали можливими внаслідок неналежною виконання ОСОБА_1 службових обов'язків, визначених його посадовою інструкцією, чим вчинено одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Вважає, що оскаржуваний позивачем наказ Львівської митниці Міндоходів ґрунтується на приписах законодавства.

Представник відповідача у судових засіданнях заперечення підтримала повністю з підстав, викладених у них, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів. Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах Державної митної служби України з 18.05.1995, зокрема з 29.10.2013 на посаді головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів, прийняв присягу державного службовця.

Згідно з наказом Львівської митниці Міндоходів від 21.11.2014 №1232-О «Про звільнення ОСОБА_1.» позивач був звільнений із займаної посади головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів відповідно до п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Підставою видання цього наказу стали результати службового розслідування, призначеного Львівською митницею Міндоходів Наказом від 29.09.2014 №287 з метою всебічної та об'єктивної перевірки обставин здійснення контролю посадовими особами митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів за товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, що розміщувались на складах гуманітарної допомоги понад 4 місяці, встановлення можливих порушень вимог законодавства України з боку посадових осіб митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів під час здійснення вказаних заходів.

Результати службового розслідування оформлені актом №17820 та яким встановлено, що головним державним інспектором митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів ОСОБА_1, на якого розпорядженням заступника начальника митного поста «Скнилів» від 11.04.2013 №2 покладено обов'язок зі здійснення контролю за вантажами гуманітарної допомоги та здійснення контролю за діяльністю організацій - утримувачів гуманітарної допомоги, такий контроль не здійснювався, внаслідок чого вантажі гуманітарної допомоги перебували на складах утримувачів гуманітарної допомоги громадської організації «Мистецьке об'єднання «Арт-Львів» Львівської міської ради. Громадської організації підтримки інвалідів спорту ім.Ташка М.Л.. спілки ветеранів «Благодійність, Милосердя, Ветеранів», Благодійного фонду «Нова Галичина» понад встановлені ч.4 ст.204 Митного кодексу України терміни, що в кінцевому результаті призвело до видачі без дозволу Львівської митниці Міндоходів товарів, які перебували на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складах організацій отримувачів гуманітарної допомоги, а також невжиття заходів по передачі товарів зі складу гуманітарної допомоги на склад митниці та не фіксування порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст.469 Митного кодексу України.

На думку відповідача, внаслідок неналежного здійснення контролю за вантажами гуманітарної допомоги та за діяльністю організацій-утримувачів гуманітарної допомоги, позивач не виявляв фактів порушень митних правил, передбачених ч.2 ст.469 Митного кодексу України при наявності відповідного складу даного правопорушення.

Виходячи зі змісту оскарженого наказу, звільняючи позивача з роботи відповідач виходив з того, що ОСОБА_1 не дотримувався вимог законодавства України з питань митної справи, а саме порушення термінів зберігання товарів на складах гуманітарної допомоги, про які зазначено в акті службового розслідування, що є грубим порушенням трудових обов'язків.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем неправомірно та підлягає скасуванню, виходячи з викладеного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст.1 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (п. 6 ч.1 ст.5-1 КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Крім підстав, передбачених ст.40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний з додаткових підстав щодо окремих категорій працівників за певних умов.

Відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Отже, дисциплінарне стягнення за цією статтею накладається за однократне порушення, яке має грубий і очевидний характер, є несумісним із продовженням виконання трудових обов'язків працівника, у тому числі перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить працівника як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у правах про поновлення, на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, і чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування "дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, попередня робота працівника.

Згідно зі ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При цьому, застосуванню такого заходу стягнення як звільнення, відповідно до вимог ст.149 КЗпП України, передує зажадання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника, що кореспондується із вказівками Верховного Суду України, наведеними у п.п.18, 22 Постанови Пленуму №9 від 06.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Перевіряючи законність звільнення позивача, додержання відповідачем передбачених ст.ст.147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень, суд виходить з наступного.

Відповідачем в мотивувальній частині наказу від 21.11.2014 №1232-О «Про звільнення ОСОБА_1.» вказано, що обов'язок зі здійснення контролю за вантажами гуманітарної допомоги та здійснення контролю за діяльністю організацій-утримувачів гуманітарної допомоги був покладений на позивача згідно розпорядження заступника начальника митного поста «Скнилів» від 11.04.2013 №2.

Суд зазначає, що позивач звільнений з роботи в той період, коли він обіймав посаду головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів, а розпорядження, на яке посилається відповідач, передбачає обов'язок здійснення контролю за вантажами гуманітарної допомоги та здійснення контролю за діяльністю організацій-утримувачів гуманітарної допомоги провідного інспектора Кравса П.Б. Суд звертає увагу на те, що дане розпорядження не приведене у відповідність до діючої посадової інструкції головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів від 20.01.2014.

Також, в оскаржуваному наказі відповідач стверджує, що допущені порушення стали можливими внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 службових обов'язків, визначених його посадовою інструкцією, чим вчинено одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Однак, досліджуючи Посадову інструкцію головного державного інспектора митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів від 20.01.2014, зокрема п. 2.108 та п.2.150, на які покликається відповідач, судом встановлено, що остання не передбачає обов'язку головного державного інспектора митного поста «Скнилів» здійснювати контроль за вантажами гуманітарної допомоги і діяльністю організацій-утримувачів гуманітарної допомоги, а містить лише позицію щодо здійснення митного оформлення вантажів (товарів), визнаних гуманітарною допомогою.

Виходячи зі змісту п.1 ст. 41 КЗпП України підставою для звільнення за цією нормою є вчинення працівником одноразового грубого порушення трудових обов'язків, а не триваючого в часі. Однак, як вбачається з наказу про звільнення, підставою звільнення позивача став ряд фактів невиконання або неповного чи неналежного виконання з боку посадових осіб митного поста «Скнилів» Львівської митниці Міндоходів функцій контролю за дотриманням термінів зберігання вантажів гуманітарної допомоги протягом певного періоду часу. Суд зазначає, що самі по собі заходи по забезпеченню контролю є постійно-діючою функцією керівних осіб і невиконання цих функцій не має характеру одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке підпадає під дію п.1 ст. 41 КЗпП.

Оскільки звільнення з роботи за порушення трудової дисципліни є крайнім заходом відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни, - при визначенні тяжкості дисциплінарного проступку та виборі дисциплінарного стягнення слід врахувати тяжкість проступку, наявність шкідливих наслідків і попередню роботу працівника.

Як вбачається зі запису №45 трудової книжки позивача позивач не мав раніше стягнень за порушення трудової дисципліни, неодноразово успішно проходив стажування і переводився на нові посади з присвоєнням спеціальних знань, однак, при звільненні з посади відповідачем цих факторів до уваги не прийнято.

Частиною 2 ст.235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року N 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати". Даною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п.5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацбвані протягом двої місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді ( абз. 2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства ( абз.3 п.8 Порядку).

Як вбачається з довідки відповідача від 21.01.2015 №13-70-05/13-24 середньоденна заробітна плата позивача становить 115 грн 11 коп. з врахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15%), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1%) та військового збору (1,5%).

Враховуючи вищевикладене та кількість робочих днів у відповідний період, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.11.2014 по 29.01.2015 становить 5 410 грн 17 коп. (115,11 грн.*47 (кількість робочих днів за період з 22.11.2014 по 29.01.2015).

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Суд оціююючи докази, які є у справі, дійшов висновку про те, що наказ Львівської митниці Міндоходів від 21.11.2014 №1232-О «Про звільнення ОСОБА_1.» є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем були доведені ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. В той же час, всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.

Згідно з ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Питання щодо присудження судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 24, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 21.11.2014 №1232-о "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Скнилів" Львівської митниці Міндоходів з 22.11.2014.

Стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2014 в сумі 5 410 (п'ять тисяч чотириста десять) грн 17 коп. з врахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15%), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1%) та військового збору (1,5%).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Скнилів" Львівської митниці Міндоходів і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2 589 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 95 коп. з врахуванням обов'язкової сплати податку на доходи фізичних осіб (15%), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (6,1%) та військового збору (1,5%) звернути до негайного виконання.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р.М. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 03.02.2015