Постанова

від 30.01.2015 по справі 810/7006/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2015 року місто Київ № 810/7006/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОбслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Воїн - 1» доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Воїн - 1» з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі), Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Головне управління ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 14.08.2014 № 0002642302 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Позивач також вказував на порушення його прав з боку Головного управління ДФС у Київській області у зв'язку із залишення його скарги без розгляду і просив суд визнати скаргу від 09.09.2014 повністю задоволеною.

В призначений день та час у судове засідання з'явилися представники позивача, представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомили.

Від відповідача - ДПІ у Києво-Святошинському районі до суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (вхідний № 573/15 від 20.01.2015) з відповідними доказами на їх обґрунтування, однак, подані представником відповідача ОСОБА_1 зазначені документи долучені до матеріалів справи, але судом при винесенні рішення по справі до уваги не приймаються у зв'язку з тим, що довіреність від 17.11.2014 № 69/9/10-13-10-025, якою ДПІ у Києво-Святошинському районі уповноважило ОСОБА_1 представляти інтереси від імені останнього, вичерпала свою дію 31.12.2014, отже, повноваження ОСОБА_1 діяти від імені ДПІ у Києво-Святошинському районі та подавати відповідні документи, зокрема, заперечення на адміністративний позов, не підтвердженні відповідними доказами.

Від представника відповідача - Головного управління ДФС у Київській області 20.01.2015 до суду надійшло письмове клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про залишення скарги без розгляду від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 та визнання повністю задоволеною скаргу позивача від 09.09.2014 № 70/14.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач - Головне управління ДФС у Київській області посилався на те, що рішення Головного управління ДФС у Київській області про залишення скарги без розгляду від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 не є актом індивідуальної дії чи нормативно-правовим актом по відношенню до позивача і не впливає на його права та обов'язки.

Представники позивача щодо задоволення даного клопотання заперечували з підстав можливості оскарження до суду будь-яких дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень. Представники позивача також зазначили про недопустимість розгляду заявленого клопотання з підстав його подачі не уповноваженою особою, а саме представником ОСОБА_2, повноваження якого згідно з довіреністю від 30.12.2014 № 1034/9/10-36-10-03 закінчились 30.12.2014.

Суд звертає увагу, що 30.12.2014 це дата вчинення довіреності, строк дії якої складає один рік, тобто до 30.12.2015.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 28.01.2015 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Воїн - 1» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 22202632.

Згідно пункту 2.2 Статуту позивача, Товариство не має на меті отримання прибутку.

Пунктом 3.3 Статуту передбачено, що Товариство утримується та здійснює свою статутну діяльність за рахунок внесків своїх членів. Товариство не проводить підприємницької діяльності і не має на меті отримання прибутку за винятком отримання пасивних доходів.

Згідно пункту 4.3 Статуту позивача, Товариство здійснює, зокрема, бухгалтерський облік.

З матеріалів справи встановлено, що 16.07.2014-18.07.2014 працівниками Головного управління Міндоходів у Київській області проведено фактичну перевірку Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Воїн - 1», за результатами якої складено Акт фактичної перевірки № 1361/1000/22/22202632.

Згідно з Актом фактичної перевірки № 1361/1000/22/22202632 на підприємстві позивача встановлено факт наявності в касі Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Воїн - 1» на момент початку перевірки готівкових коштів в сумі 4 332, 43 гривень, які не підтверджені в касі прибутковими касовими ордерами, та є неоприбуткованими.

ДПІ у Києво-Святошинському районі встановлено порушення пункту 2.6, пункту 7.19 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

За наслідками перевірки позивача ДПІ у Києво-Святошинському районі було винесено податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014 № 00026423002 та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, згідно з абзацом 2 пункту 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (із змінами та доповненнями), застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 21 622, 45 гривень.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до Головного управління Міндоходів у Київській області. За результатами розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014 № 00026423002, Головним управлінням ДФС у Київській області рішенням від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 скаргу позивача залишено без розгляду.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та рішенням про залишення скарги без розгляду звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати такі рішення протиправними і скасувати, а також визнати скаргу від 09.09.2014 повністю задоволеною, що і є предметом даного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачаться з Акта перевірки позивача, перевіряючими встановлено факт наявності в касі готівкових коштів в сумі 4 332, 43 гривень, які не підтверджені в касі прибутковими касовими ордерами, та є неоприбуткованими. В Акті перевірки також вказано, що до перевірки не надано прибуткові, видаткові касові ордери та касову книгу.

Згідно з пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (далі - Положення № 637), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до пункту 2.8 Положення № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Пунктом 2.9 Положення № 637 передбачено, що готівкова виручка (готівка) підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат.

Відповідно до пункту 3.1 Положення № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Представниками позивача під час судового розгляду справи були надані оригінали документів на підтвердження викладених у позовній заяві доводів позивача.

Зокрема, перед усім іншим, було надано оригінал прибуткового касового ордеру від 16.07.2014 на суму 6 585, 68 гривень. Згідно прибуткового касового ордеру, сума 6 585, 68 гривень є членськими внесками згідно квитанцій з 81 по 92. Однак, на підтвердження походження даного прибуткового касового ордеру від 16.07.2014, позивачем не було надано відповідних доказів, зокрема, книги прибуткових касових ордерів, з якої можливо встановити, чи дійсно зазначений прибутковий касовий ордер було виписано саме 16.07.2014. Тим більше, суд звертає увагу, що одній квитанції повинен відповідати один прибутковий касовий ордер.

Суд зазначає, що про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами засвідчує відривна частина прибуткового касового ордеру, що завіряється підписом головного бухгалтера, касира та печаткою - видається особі, що внесла готівкові кошти.

Основна частина прибуткового касового ордеру без відривної частини з підписами касира та головного бухгалтера є первинним документом, що свідчить про надходження готівкових коштів.

Як зазначено в пункті 3.3 Положення № 637, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Відповідно до пункту 3.11 Положення № 637, прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості.

Суд звертає увагу, що позивачем під час судового розгляду справи журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів суду надано не було.

Відповідно до норм глави 4 Положення № 637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів). Аркуші касової книги мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені відбитком печатки підприємства (юридичної особи). Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства (юридичної особи). Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору чорнильною або кульковою ручкою. Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. Підприємства за умови забезпечення належного зберігання касових документів можуть вести касову книгу в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів.

Суд звертає увагу, що касова книга, яка б відповідала зазначеним вимогам на час розгляду справи відсутня.

Надана суду сторінка 1 касової книги за 16.07.2014 не відповідає нормам глави 4 Положення № 637 та додатку 5 до цього Положення.

Тобто наданий суду доказ не може підтвердити факт введення касової книги на підприємстві станом на 16.07.2014.

Суд також звертає увагу, що уповноважена особа позивача - ОСОБА_3 відмовилась від підпису Акта перевірки, а будь-яких доказів неправомірності дій перевіряючих під час проведення перевірки матеріали справи не містять.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з абзацом 3 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта перевірки такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Пунктом 7.19 Положення № 637 передбачено, що під час перевірки органи контролю мають брати до уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства.

Суд звертає увагу, що Акт перевірки є носієм доказової бази і спростовувати викладені висновки Акта перевірки з наданням належних доказів повинен саме суб'єкт перевірки.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що під час проведення перевірки факт наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, встановлений, а доказів, які б спростовували такі висновки матеріали справи не містять і позивачем не надано.

Наданий суду прибутковий касовий ордер за 16.07.2014 з відміткою, що сума коштів у розмірі 6585, 68 гривень є членськими внесками не береться судом до уваги в якості належного доказу оприбуткування готівки. Суд звертає увагу, що кожне внесення членського внеску від особи повинно підтверджуватися прибутковим касовим ордером, реєструватися в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів та касовій книзі. Вказані порушення, окрім порушення порядку введення бухгалтерського обліку, свідчать про неоприбуткування готівки у касі підприємства.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (із змінами та доповненнями), у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:

за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Суд звертає увагу, що підставою для задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення позивачем також визначено, що Обслуговуючий кооператив «Садівницьке товариство «Воїн - 1» не є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Проаналізувавши норми чинного законодавства в цій частині, суд вважає такі доводи позивача хибними і безпідставними з огляду на наступне.

Метою прийняття Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 слугувало вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами.

Тобто, норми зазначеного Указу поширюються на всіх суб'єктів господарської діяльності.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частинами першою та другою статті 3 Господарського кодексу України закріплено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Суд звертає увагу, що норми Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 застосовуються до всіх юридичних осіб, створених на території України незалежно від того чи здійснюють вони підприємницьку діяльність, тобто діяльність, яка має на меті отримання прибутку.

У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про залишення скарги без розгляду та визнання скарги від 09.09.2014 повністю задоволеною, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За приписами статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

В силу норм статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд, закриваючи провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, повинен роз'яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У зв'язку з викладеним, підстави для закриття провадження в цій частині у суду відсутні.

Водночас, суд звертає увагу, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов'язку.

А тому дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Слід зазначити, що оспорюване за цим позовом рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 та формування певних висновків не мають самостійного правового значення для позивача.

З наведеного вбачається, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Зазначене рішення від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб, а, отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Тобто саме податкове повідомлення-рішення є тим актом індивідуальної дії, який породжує певні обов'язки для суб'єкта господарювання.

Отже, за таких обставин, підстави для скасування рішення від 10.11.2014 № 207/10/10-36-10-01-04/940 відсутні.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить з повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Пунктом 56.7 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

Відповідно до пункту 56.12 статті 56 Податкового кодексу України, на яку посилається позивач, якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

Зазначений тридцятиденний термін для оскарження поширюється на: 1) суми податкового зобов'язання із земельного податку, нарахованого громадянам-власникам земельних ділянок та землекористувачам; 2) суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого фізичним особам - суб'єктам господарювання, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи; 3) рішення про:

розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;

встановлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, що реорганізовується;

поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків, тощо.

Вказаний перелік визначний у пункті 3.3 Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 № 848 (далі - Порядок № 848).

Тобто, даною нормою регулюється оскарження рішень, за якими податковий орган здійснює донарахування податку, а платник податку таке нарахування здійснювати не зобов'язаний.

У такому випадку нарахування не пов'язане з порушенням, оскільки податковий орган зобов'язаний не контролювати самостійно здійснене нарахування, а нараховує зобов'язання без наявності порушень.

Отже, відповідачем - Головним управлінням ДФС у Київській області правомірно було застосовано норми пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України для визначення строку, протягом якого позивач міг оскаржити рішення.

Позивач також вважає, що продовжуючи строк розгляду скарги, відповідач - Головне управління ДФС у Київській області фактично почав розгляд скарги по суті, а тому за результатами розгляду він повинен був прийняти одне з таких рішень: 1) повністю задовольнити скаргу платника податків та скасовувати рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується; 2) частково задовольнити скаргу платника податків та у окремій частині скасовувати рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується; 3) залишити скаргу без задоволення, а рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується, без змін.

Суд відмічає, що Порядком № 848 не обмежено право приймати рішення про продовження розгляду скарги тільки у разі розгляду скарги по суті.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про залишення скарги без розгляду відповідач - Головне управління ДФС у Київській області діяв в межах та у спосіб, визначений законодавством України.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання скарги від 09.09.2014 повністю задоволеною також відсутні.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, вказана норма не означає, що будь-яке рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Суд звертає увагу, що позивач жодним чином не довів неправомірність прийнятих рішень з боку відповідачів та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про протиправність оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 21 662, 45 гривень та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 433, 25 гривень, а в розумінні частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» це менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218 гривень.

1,5 розміру мінімальної заробітної плати складає 1 827, 00 гривень.

Позивачем було сплачено 10% від 1 827, 00 гривень, як це передбачено частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до платіжного доручення від 15.12.2014 позивачем сплачено 182, 70 гривень, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 1 644, 30 гривень підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Воїн - 1» (код ЄДРПОУ: 22202632) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.