Ухвала

від 29.01.2015 по справі 804/3126/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2015 рокусправа № 804/3126/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яка стала правонаступником Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року у справі №804/3126/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Общепроммаш" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Общепроммаш" (далі за текстом - ТОВ „Общепроммаш") звернулось до суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі за текстом - Новомосковська ОДПІ), яка стала правонаступником Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати, прийняте Новомосковською ОДПІ податкове повідомлення-рішення форми „Р" від 14.02.2014 року № 0000752201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми „Р" від 14.02.2014 року № 0000752201.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, 13.02.2014 року Новомосковською ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ „Общепроммаш" з питань взаємовідносин з ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ" (код ЄДРПОУ 30640043) за період березень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.02.2014 року №46/221/33704675, відповідно дов висновків якого позивачем порушено вимоги п.198.1,п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, ТОВ „Общепроммаш" задекларовано податковий кредит по ланцюгу постачання ТОВ „Артматек Україна" - ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ" - ТОВ „Общепроммаш" у березні 2013 року на суму 148308, 00 грн. сформований неправомірно та перевіркою не підтверджується, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 148 308, 00 грн.

На піжставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми „Р" від 14.02.2014 року № 0000752201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 222462, 00 грн., в тому числі за основним платежем на суму 148308, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 74154, 00 грн.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював діяльність на загальній системі оподаткування за видами економічної діяльності з оптової торгівлі залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього.

ТОВ „Общепроммаш" здійснює діяльність в орендованому приміщенні на підставі договору з ТОВ „Торговий Дім „Союзпродукт" від 03.01.2012 року № 2/0 (з урахуванням додаткової угоди від 21.02.2013 р.). Для здійснення підприємницької діяльності позивач орендує площу на підставі договору оренди площі в складському приміщенні від 03.01.2012 р. № 1-С, укладеного з ТОВ „Торговий Дім „Союзпродукт".

01.11.2012 року між ТОВ „Общепроммаш" (покупець) та ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 17, за умовами якого ТОВ„Общепроммаш" придбає, а ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ" продає продукцію виробничо-технічного призначення відповідно до рахунків та накладних. Відповідно до умов договору, оплата відбувається у безготівковій формі протягом 90 банківських днів з моменту поставки товару; якість товару повинна відповідати діючим стандартам та підтверджується паспортом або сертифікатом якості; строк дії договору - до 31.12.2013 року.

На виконання умов договору купівлі-продажу, ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ" у березні 2013 року поставило ТОВ „Общепроммаш" продукцію виробничо-технічного призначення (заготовку трійника, труби, засувки, вентиль регулюючий, крани тощо), що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами: договором, видатковими та прибутковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактури, товарно-транспортними накладними, журналами видачі довіреностей, відомостями про рух грошових коштів, сертифікатами якості придбаного товару.

02.10.2012 року ТОВ „Общепроммаш" (замовник) укладено договір на перевезення вантажів з концерном „СоюзЕнерго" (виконавець), предметом якого є надання виконавцем транспортних послуг, за умовами якого виконавець зобов'язується доставляти вантажі, що належать замовнику, відповідно до його заявок та супроводжувальних документів. Договір укладено строком дії до 31.12.2015 року.

Судом встановлено, що доставка товару, придбаного у ТОВ ВКП „ВЕЕСВІ-ЛІТМАШ", здійснювалась за рахунок покупця - ТОВ „Общепроммаш", автопідприємством концерном „СоюзЕнерго" (на підставі договору від 02.10.2012 р. №ДТ-41т).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції було досліджено первинні документи (договори та додаткові угоди до них; специфікації, рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів та послуг, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

З огляду на викладене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання податкового органу на акти перевірок контрагентів позивача, якими зафіксована відсутність контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо, з огляду на те, що зазначені акти перевірок свідчать про порушення з боку контрагентів позивача, за які чинним законодавством встановлені певні види відповідальності, і не доводять порушення позивачем податкового законодавства, тому колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі „Інтерсплав проти України").

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Щодо тверджень відповідача про те, що до перевірки та до суду позивачем не надано документи, що підтверджують походження придбаного товару, сертифікати якості та відповідності, акти прийому-передачі, а також документи, які б підтверджували присутність посадових осіб в місцях прийому-передачі товару, суд зазначає, що до матеріалів справи долучено копії сертифікати відповідності на товар, який він отримав від ТОВ ВКП „Веесві-Літмаш".

Позивачем доведено, що акти прийому-передачі товару не передбачені умовами договору поставки. Отримання товару позивачем від ТОВ ВКП „Веесві-Літмаш" здійснювалось згідно до рахунків-фактур та товарних накладних. На отримання товару виписувались відповідні довіреності, які реєструвались у журналі реєстрації довіреностей. Придбаний від ТОВ ВКП „Веесві-Літмаш" обліковувався на складі позивача, відповідно до внутрішніх правил складського обліку. Доставка товару від ТОВ ВКП „Веесві-Літмаш" на склад позивача здійснювалась за рахунок і силами позивача, про що свідчать товарно-транспортні накладні та господарський договір на транспортування товару, укладеного між позивачем та Концерном „СоюзЕнерго". Розрахунки за поставлений товар проводилися позивачем у безготівковій формі, про що свідчать надані платіжні доручення.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит, формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року у справі №804/3126/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров