Постанова

від 27.01.2015 по справі 7/301

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2015 р. Справа№ 7/301

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонова І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна компанія "Скіф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.14року. (повний текст якого підписано 04.12.14р.)

у справі №7/301 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інфотехнологій"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна компанія "Скіф"

про стягнення 42796,86 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна компанія "Скіф" про стягнення 48976,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення умов договору про постачання теплової енергії № 440303 від 01.01.1998 року та вимог чинного законодавства, яке регулює відносини у цій сфері господарювання, не в повному обсязі проведено розрахунки за спожиту енергію. Починаючи з грудня 2008 року по січень 2009 року за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 42 796,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2014 року було здійснено заміну позивача у справі його процесуальним правонаступником, а саме: з Закритого акціонерного товариства "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (01054, м. Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 22, код ЄДРПОУ 32531966).

У судовому засіданні 02.12.2014 року Господарський суд м. Києва прийняв до розгляду уточнені позовні вимоги, згідно яких заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості становить 42 796,83 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.12.2014 р. у справі № 7/301 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна компанія "Скіф" (01042, м. Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА КУДРІ, будинок 26, код ЄДРПОУ 24254739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (01054, м. Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 22, код ЄДРПОУ 32531966) 42 796 (сорок дві тисячі сімсот дев'яносто шість) грн. 83 коп. - основного боргу, 489 (чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 77 коп. - витрат із сплати державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконав належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 42 796,83 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2014 року у справі № 7/301 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. та призначено розгляд скарг на 27.01.2015 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2014 р. у справі № 7/301 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2014 р. у справі № 7/301.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 01.01.1998 року між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан ПАуер" (перейменовано в Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль", що в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Екостандарт", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Інфотехнологій"; далі по тексту - енергопостачальна організація, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна компанія "Скіф" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір №440303 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1 Договору) енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність Покупцю "товар" - теплову енергію у вигляді гарячої водив період з 01.01.1998 року по 31.12.1998 року.

Згідно з п. 1.2. Договору Покупець зобов'язується прийняти "товар" та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного Договору.

Даний договір укладений на термін з 01.01.1998 року до 31.12.2003 року і вважається продовженим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною із сторін не буде заявлено про протилежне, та при умові, якщо Покупець до 1 серпня поточного року узгодить з Енергопостачальною організацією обсяги споживання на наступний період. (п. 10.1. Договору зі змінами внесеними Угодою №1 про зміну і доповнення договору від 01.01.2000 року).

Проте, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості спожитої теплової енергії, відповідно до умов Договору, у останнього за період з грудня 2008 року по січень 2009 року (спірний період) перед позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Інфотехнологій", як процесуальний правонаступник позивача) виникла заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 42 796,83 грн.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду підписані між сторонами акти звірки взаєморозрахунків (акти звірки), на підтвердження іншого суд не надано жодних доказів.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції між ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер" та ТОВ "Українська автомобільна компанія "Скіф", 01.01.1998 р. було укладено договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України,. зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 631. Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставляв споживачу теплову енергію згідно умов Договору, а відповідач в супереч умовам Договору не сплатив вартість спожитої теплової енергії за період з грудня 2008 року по січень 2009 року в розмірі 42 796,83 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано під час апеляційного провадження. станом на момент розгляду справи заборгованість у розмірі 42 796,83 відповідачем не погашена.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Частиною 1 ст. 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, особа, звертаючись до суду із відповідною заявою про, зокрема, заміну позивача (стягувача) у справі на його правонаступника у зв'язку з переходом до останнього права вимоги за договором відповідно до договору факторингу, повинна довести належними та допустимими доказами, за яким саме правочином до неї перейшли права вимоги відносно боржника і який обсяг цих прав.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції 28.09.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Екостандарт" (попередня назва Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль") та Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк" укладено договір факторингу № 28/09/12, а 04.10.2012 року Публічним акціонерним товариством "Фортуна-банк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (фактор) укладено договір факторингу №04/10/12.

На виконання договору факторингу сторонами підписано акт приймання-передачі прав вимоги, відповідно до якого клієнт цим передає (відступає) право вимоги факторові, а фактор цим приймає право вимоги.

Додаток № 3 до договорів факторингу містить детальні відомості про розмір боргу боржника перед клієнтом та підтверджує суму права вимоги, а також містить інформацію про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська автомобільна компанія «Скіф» має заборгованість згідно з договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.01.1998 № 440303 у розмірі 56 300,17 грн.

У зв'язку з вищенаведеним право вимоги, за грошовими зобов'язаннями, що виникли за Договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.01.1998 року №440303, укладеного між позивачем та відповідачем, перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Інфотехнологій" (новий позивач), що у відповідності до положень ст. 25 ГПК України є процесуальним правонаступником ПАТ «Екостандарт».

Отже з урахуванням вище встановлених обставин справи та норм законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов цілком вірного висновку, що наявність боргу зі сплати теплової енергії у відповідача була фактично доведено, а отже вимоги щодо стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська автомобільна компанія «Скіф» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2014 року по справі № 7/301 залишити без змін.

Матеріали справи № 7/301 повернути до Господарського суду м. Києва

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко