Постанова

від 20.01.2015 по справі 925/1425/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 925/1425/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімонової І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014 року (повний текст підписано - 20.10.2014р.)

у справі №925/1425/14 (суддя - Васянович А.В.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод"

про визнання недійсним договору

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Черкаської області передані позовні вимоги закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" (надалі -позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод" (надалі -відповідач) про визнання недійсним договору купівлі - продажу №5 від 31 січня 2014 року укладеного між сторонами.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014року у справі №925/1425/14 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі - продажу №5, підписаний 31 січня 2014 року Бевз Олександрою Олександрівною від імені закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" з товариством з обмеженою відповідальністю "Лікапрод".

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод", вул. Інтернаціональна, 1, м. Умань, Черкаської області, ідентифікаційний код 22802875 на користь закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб", вул. Піонтковського, 2, м. Умань, Черкаської області, ідентифікаційний код 31275189 1 218 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано не можливістю застосування до спірних правових відносин положень ст.241 ЦК України з огляду на відсутність у Бевз О.О. будь-яких повноважень на вчинення дій в інтересах позивача.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014 року у справі № 925/1425/14, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 04.11.2014р. порушено апеляційне провадження.

В судове засідання 18.11.2014р. представники сторін не з'явилися.

Через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку із перебуванням представника позивача в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.14р. відкладено розгляд справи на 02.12.14р.

Судове засідання призначене на 02.12.14р. не відбулося, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.14р. призначено розгляд справи на 23.12.14р.

У судове засідання 23.12.14р. з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про прияини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014р. було задоволено клопотання представника позивача про продовження строку розгляду апеляційної скарги та у зв'язку з неявкою представника позивача розгляд справи було відкладено на 20.01.2015 року.

Представники сторін в судове засідання 20.01.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як було встановлено місцевим господарським судом 31 січня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Лікапрод" (продавець) та закритим акціонерним товариством "Трудовий колектив "Уманьхліб" (покупець) було укладено спірний договір купівлі - продажу №5, за умовами якого продавець зобов'язався передати належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Від імені позивача договір підписано виконуючою обов'язки керівника Бевз О.О., яка діє на підставі статуту.

З матеріалів справи вбачається, та сторонами не оспорюється, що позивач прийняв поставлений відповідачем товар на загальну суму 271 290 грн. 00 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних №РН-0000025 від 31 січня 2014 року, №РН-0000028 від 03 лютого 2014 року, №РН-0000030 від 06 лютого 2014 року, №РН-0000032 від 07 лютого 2014 року, №РН-0000037 від 10 лютого 2014 року (а.с. 93, 95, 97, 99, 101).

Також сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 березня 2014 року, з якого вбачається, що вищевказані поставки були відображені в акті.

Як зазначено відповідачем, продукція була прийнята представниками позивача за відсутності будь-яких претензій стосовно якості, ціни чи асортименту, проте за отриманий товар позивач належним чином не розрахувався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги позивача ґрунтуються на недійсності договору купівлі-продажу № 5 від 31.01.2014 року, укладеного між сторонами по справі. При цьому за твердженням позивача вказаний договір від імені ЗАТ «Трудовий колектив «Уманьхліб» підписаний Бевз О.О., яка на момент його підписання була відсторонена від виконання своїх обов'язків, а отже не була уповноважена вчиняти будь-які дії в інтересах позивача у відносинах з третіми особами.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з мотивів неможливості застосування положень ст.. 241 ЦК України до спірних правовідносин, з огляду на відсутність будь-яких повноважень у Бевз О.О. на момент укладання нею спірного договору від імені позивача.

Проте такі висновки місцевого господарського суду базуються на трактуванні положень цивільного законодавства у невірному контексті.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Інститут представництва передбачає певні законодавчі обмеження. Так, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

У матеріалах справи наявний договорів купівлі продажу № 5 від 31.01.2014 р., укладений між позивачем та відповідачем. При цьому вказаний договір від імені позивача підписаний Бевз О.О.

Як було з'ясовано під час розгляду даної справи з 14 березня 2011 року заступник голови правління закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" Бевз О.О. виконувала обов'язки керівника - голови правління товариства до скликання загальних зборів акціонерів та у відповідності до закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" мала відповідні повноваження на вчинення дій в інтересах позивача за відсутності голови правління товариства.

03 жовтня 2013 року на загальних зборах акціонерів закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" було прийнято рішення, що оформлене протоколом від 03 жовтня 2013 року, про припинення повноважень виконуючої обов'язки голови правління Бевз О.О. та обрання на посаду директора (виконавчого органу) товариства Кисіля Анатолія Івановича.

Крім того 07 жовтня 2013 року на засіданні спостережної ради закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб" було прийнято рішення, оформлене протоколом від 07 жовтня 2013 року, про відсторонення Бевз О.О. від здійснення повноважень голови правління товариства та обрання Кисіля А.І. особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства з 07 жовтня 2013 року.

Таким чином на момент укладення вказаного спірного правочину у громадянки Бевз О.О. були відсутні жодні повноваження представляти законні інтереси позивача, проте колегія суддів не вважає,що дані обставини не мають вирішального впливу на вирішення даного господарського спору з огляду на наступне.

За приписами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 10.04.2012 у справі № 2/261, настання наслідків укладання угоди особою, не уповноваженою на це, або з перевищенням повноважень закон ставить у залежність від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

Наведена правова позиція в подальшому була втілена в п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Зазначена правова позиція була відображена в постанові Вищого господарського суду України від 21 січня 2014 року справа № 916/478/13-г, у якій вирішальне значення для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірного правочину мало саме фактичне доведення подальшого схвалення спірного правочину стороною, при цьому слід зазначити, що дана правова позиція була проаналізована та залишена в силі Верховним судом України 19 серпня 2014 року справа № 3-59гс14.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, після підписання спірного Договору позивачем було вчинено ряд дій які свідчать про наступне його схвалення, у тому числі: підписання сторонами видаткових накладних №РН-0000025 від 31 січня 2014 року, №РН-0000028 від 03 лютого 2014 року, №РН-0000030 від 06 лютого 2014 року, №РН-0000032 від 07 лютого 2014 року, №РН-0000037 від 10 лютого 2014 року; підписання акту звірки взаємних розрахунків станом на 31 березня 2014 року; податковими накладними № 55 від 31.01.2014 року, № 5 від 03.02.2014 р., № 10 від 06.02.2014 року, № 13 від 07.02.2014 року, № 21 від 10.02.2014 року; відображення даних операцій ЗАТ «ТК «Уманьхліб» в податковому обліку та наявність платіжних доручень № 926 від 17.11.2014 року та № 247262575 від 24.11.2014 р. з призначенням платежу «оплата за борошно за дог. № 5 від 31.01.2014 р.», які свідчать про часткову оплату за поставлений товар.

Наведені обставини позивачем не заперечуються.

Таким чином колегія суддів вважає, що зазначені дії свідчать про наступне схвалення ЗАТ "Трудовий колектив "Уманьхліб" спірного Договору, що в силу приписів ст. 241 ЦК України унеможливлює визнання його недійсним.

Посилання місцевого господарського суду на позицію Верховного суду України висловлену у постанові від 26 серпня 2014 року справа №3-94гс14, колегія суддів вважає недоречною, оскільки в даному судовому акті правовому аналізу підлягав висновок Вищого господарського суду України, який полягав у тому, що вчинення дій безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень, не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір, у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто в даному випадку мало місце тлумачення у правовому полі випадку коли правочин вчинено особою за відсутності відповідних повноважень та в подальшому здійснено дії, які свідчать про подальше схвалення правочину від імені юридичної особи, тією ж особо.

Дослівно з тексту постанови : «Згідно з частиною 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Тобто наведена норма застосовується, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону.

Отже, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду……»

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, виходячи з вимог ст. 241 ЦК України, наступне схвалення, в даному випадку, юридичною особою правочину унеможливлює визнання його недійсним, відтак, в даному випадку відсутні правові підстави з якими закон, зокрема ст.ст. 203, 215 ЦК України, пов'язує можливість визнання договору недійсним, а тому, в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 5 від 31.01.2014 слід відмовити.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга ТОВ «Лікапрод» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014 року у справі № 925/1425/14 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікапрод» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2014 року у справі № 925/1425/14 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив "Уманьхліб (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Піонтковського, 3, код ЄДРПОУ 31275189) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лікапрод" (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Інтернаціональна, 1, код ЄДРПОУ 22802875) судові витрати у розмірі 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.

6. Матеріали справи № 925/1425/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко