Постанова

від 28.01.2015 по справі 926/1360/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2015 р. Справа № 926/1360/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузя В.Л.

суддів Данко Л.С.

Галушко Н.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги від 04.12.14 за № 857 Приватного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат», м. Чернівці

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.14

у справі № 926/1360/14

за позовом: Прокурора Садгірського району, м. Чернівці

до відповідача 1: Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат», м. Чернівці

про визнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки

За участю представників :

прокурор - Макогон Ю.І. (посвідчення № 020325 від 06.09.13);

від відповідачів: не з'явилися

Автоматизованою системою документообігу суду, справу № 926/1360/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кузю В.Л.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.14 у склад колегії для розгляду справи № 926/1360/14 Господарського суду Чернівецької області введено суддів - Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.15 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Орищин Г.В. введено суддю Данко Л.С. з підстав, викладених у розпорядженні.

Про дану обставину було доведено до відома прокурора. Відводів такому складу колегії суддів заявлено не було.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.11.14 у справі № 914/1360/14 (суддя Байталюк В.Д.) позов задоволено частково;

визнано незаконним пункт 2.3 рішення 11 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 266 прийнятого 26.08.11 «Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення» відповідно до якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надано дозвіл на влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0015 га. на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малої архітектурної форми (павільйону з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80); визнано незаконним пункт 4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 398 прийнятого 26.01.12 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщення малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань», згідно якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), площею 0,0020 га для укладення договору платного земельного сервітуту для влаштування малої архітектурної форми (павільйону з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік; визнано недійсними договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.12 № 37 та додатковий договір від 01.02.13 № 1/37, укладених між Чернівецькою міською радою та ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат»; зобов'язано ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» звільнити земельну ділянку площею 0,0020 га. по вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) у місті Чернівці, вартістю 20 799 грн., кадастровий номер 7310136900:66:001:0030 та повернути дану земельну ділянку Чернівецькій міській раді; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з Чернівецької міської ради в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 3045,00 грн.; стягнуто з ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області 19.11.14 у справі № 914/1360/14 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги наступне:

- норми ст.ст. 401, 402 Цивільного кодексу України, ст. 100 Земельного кодексу України не передбачають вичерпний перелік видів права земельного сервітуту, а відтак власник земельної ділянки та сервітуарій можуть встановлювати земельний сервітут за домовленістю, з дотриманням та врахуванням положень чинного законодавства;

- оскаржувані рішення міської ради були прийняті Чернівецькою міською радою відповідно до Порядку встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або планується розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням міської ради від 25.02.10 № 1257 (далі по тексту - Порядок), який був прийнятий у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.09 № 982;

- оскільки Порядок в судовому порядку не визнавався незаконним, він був обов'язковим для виконання всіма установами, які використовують земельні ресурси територіальної громади міста Чернівці;

- суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки право земельного сервітуту продажу на земельних торгах не підлягає;

- прокурор при поданні позову не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, незаконно втрутився в господарську діяльність підприємства та підмінив орган державного контролю у цих правовідносинах - Держсільгоспінспекцію. Також, вказує, що спірна земельна ділянка не належить до державної власності, а тому розпорядження нею не порушує інтереси держави;

- виконання рішення суду призведе до фактичної ліквідації торгівельної мережі «Чернівецький хлібокомбінат», заподіянню значних збитків відповідачу-2;

- суд не встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Прокурор подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін, з підстав правомірності та обґрунтованості останнього.

Відповідачі участі своїх уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.14 участь представників сторін у судовому засіданні обов'язковою не визнавалась, розгляд апеляційної скарги відкладався, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їхньої відсутності, оскільки наявних матеріалів справи є достатньо для правильного вирішення даної справи.

Прокурор навів у судовому засіданні свої доводи та міркування з приводу поданої апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 28.01.15 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.14 у справі № 926/1360/14, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.11 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 266 «Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення», пунктом 2.3. якого відповідачу-2 у справі надано дозвіл на влаштування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтованою площею 0,0015 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років на обслуговування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80).

Пунктом 4 рішення 19 сесії VI скликання Чернівецької міської ради «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщення малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань» № 398 від 26.01.12, затверджено відповідачу-2 у справі проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), площею 0,0020 га для укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм, (павільйони з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік.

На виконання вищенаведених рішень 20.02.12 між відповідачами укладено договір встановлення земельного сервітуту № 37, відповідно до умов якого відносно земельної ділянки площею 0,0020 га кадастровий номер 7310136900:66:001:0030, що розташована в м. Чернівці на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах відповідача-2 встановлено сервітут на право влаштування малої архітектурної форми із терміном дії до 20.02.13. В подальшому між відповідачами 01.02.13 було укладено додатковий договір № 1/37 до договору встановлення земельного сервітуту та продовжено термін його дії до 31.12.15.

В пункті 3.1 договору сторони передбачили, що річну плату за земельний сервітут розраховано відповідно до чинного законодавства у вигляді орендної плати за рік в розмірі 623,37 грн.

Відповідно до норм Земельного кодексу (в редакції за станом на день прийняття оскаржуваних рішень), а саме пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Тобто, виходячи із вказаних норм законодавства, Чернівецька міська рада вправі надавати чи відмовляти у наданні в користування земельних ділянок у межах міста, окрім земель, що відносяться до державної чи приватної власності, так як відповідно до наведених вище норм уповноважена здійснювати права власника на земельні ділянки в межах населеного пункту.

Наведені пункти зазначених рішень Чернівецької міськради ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства, що правомірно встановлено місцевим господарським судом.

Так, у відповідності до ст. 98 ЗК право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

Статтею 401 ЦК України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до статті 404 ЦК України , право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Види права земельного сервітуту визначені нормами ст. 99 ЗК України.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Правом подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Аналізуючи викладене вище, судова колегія зазначає, що правом подавати вимогу на платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) наділений лише власник або землекористувач земельної ділянки для задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відтак, ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Це стосується і правової природи права на особистий сервітут.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з оскаржених позивачем рішень міської ради, останні свідчать про те, що земельна ділянка відповідачеві-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки, а з метою надання в тимчасове платне користування земельної ділянки для розміщення МАФ та здійснення комерційної діяльності на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Чернівці.

Місцевим господарським судом цілком правомірно встановлено, що земельна ділянка відповідачу-2 була надана не для усунення недоліків його земельної ділянки (що є суттю земельного сервітуту), а для розміщення МАФу для здійснення комерційної діяльності.

Відповідно до пункту «в» статті 12 ЗК України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради здійснюють надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

Відповідно до приписів ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Тобто, відповідно з чинним законодавством, потреба відповідача-2 у встановленні малої архітектурної форми (павільйону) для здійснення його підприємницької діяльності може вирішуватись шляхом прийняття міською радою рішення про надання ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» земельної ділянки в користування (оренду) у порядку, встановленому Цивільним і Земельним кодексами України, Законом України «Про оренду земель» та іншими актами законодавства, що регулює земельні відносини.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства України, прийняття Чернівецькою міською радою оскаржуваних у справі рішень щодо встановлення земельного сервітуту ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» для розміщення і обслуговування МАФ для здійснення ним підприємницької діяльності та укладення відповідачами на підставі зазначених рішень договору про встановлення земельного сервітуту є такими, що суперечать вимогам ч. 1 ст. 98 ЗК України, ст. 401 ЦК України, а тому підлягають скасуванню та визнанню господарським судом незаконними.

Разом з цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування пунктів оскаржуваних рішень міської ради, виходячи з того, що обраний прокурором Садгірського району м. Чернівці спосіб захисту порушених відповідачами інтересів держави шляхом визнання незаконними рішень першого відповідача відповідає законодавству, є адекватним та призводить до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, а відтак, часткове скасування рішень, визнаних судом незаконними, є зайвим та алогічним.

З даним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодитися не може, з огляду на наступне:

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно преамбули Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 25, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

При цьому, статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до пункту «г» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено можливість захисту цивільних (майнових та особистих немайнових) прав та інтересів, зокрема, визнанням незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Також, останнім абзацем ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії , виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору, передбаченого статтею 1 ГПК України, є підвідомчі господарським судам.

Рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання земельних ділянок як об'єктів нерухомості (власності) (Лист Вищого господарського суду від 01.01.10 про узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами).

Тобто, господарський суд, розглядаючи спори, зокрема, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, керується нормами Цивільного кодексу України, з урахуванням вимог Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів, відповідно до яких наділений повноваженнями визнавати недійсним та скасовувати акти органів місцевого самоврядування, які невідповідають вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушують у зв'язку з прийняттям відповідного акта права та охоронювані законом інтереси підприємства чи організації.

За таких обставин, висновок суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про скасування п. 2.3. рішення Чернівецької міської ради від 26.08.11 та п. 4 рішення Чернівецької міської ради від 26.01.12, яким ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), площею 0,0020 га, є таким, що не відповідає нормам матеріального права та не направлений на повне відновлення законності у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування п. 2.3. рішення Чернівецької міської ради від 26.08.11 та п. 4 рішення Чернівецької міської ради від 26.01.12 слід скасувати, в цій частині прийняти нове рішення - позов задоволити.

Дана правова позиція викладена Вищим господарським судом України при розгляді інших судових справах (справа № 920/1561/13 від 17.09.14, № 915/1413/13 від 25.02.14).

Разом з цим, у відповідності з нормою ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно з приписами наведеної ст. 4 ГПК України суд не приймає до уваги посилання Чернівецької міської ради на «Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності» (надалі Порядок), затверджений рішенням Чернівецької міської ради IV скликання №1257 від 25.02.10, як на акт, який підлягає виконанню всіма підприємствами, установами, організаціями, які використовують земельні ресурси територіальної громади м. Чернівці, оскільки зазначений Порядок в частині встановлення земельних сервітутів для розміщення і обслуговування малих архітектурних форм, призначених для провадження підприємницької діяльності суперечить вимогам ст. 401 ЦК України.

Також, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на те, що рішенням суду першої інстанції унеможливлюється його діяльність із забезпечення населення хлібопродуктами, не заслуговує на увагу, враховуючи, що скаржник не позбавлений права отримати земельні ділянки на відповідних правових підставах (шляхом укладення договору оренди земельної ділянки) для здійснення такої діяльності.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Окрім того, відповідно до частини 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, конструкція, для встановлення якої відповідачем 1 приймались спірні рішення та між відповідачами укладався спірний договір відведення земельної ділянки для встановлення сервітуту, підпадає під визначення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

За приписом частини 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розміщення тимчасових споруд (в даному випадку під це визначення підпадає конструкція, для встановлення якої відповідачем-1 приймались спірні рішення та між відповідачами укладався спірний договір відведення земельної ділянки для встановлення сервітуту) для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, а не шляхом встановлення земельного сервітуту.

Як вірно встановив господарський суд Чернівецької області, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набув чинності з 12.03.11, тобто спірні рішення приймались після даної дати.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки, оскаржений договір та додатковий договір укладені на підставі ухвалених Чернівецькою міською радою оспорюваних незаконних рішень, а тому не відповідають наведеним вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, суд першої інстанції підставно вирішив спір про визнання недійсними договору встановлення земельного сервітуту від 20.02.12 № 37 та додаткового договору від 01.02.13 № 1/37, укладених між Чернівецького міською радою та ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат».

Повернення земельної ділянки у договірних відносинах можливе як наслідок недійсності договору, оскільки відпала підстава землекористування. Таким чином, земельна ділянка, передана ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» згідно з актом приймання-передачі підлягає звільненню та поверненню Чернівецькій міській раді.

Посилання скаржника на те, що інтереси держави та територіальної громади у спірних відносинах є відмінними, не є обгрунтованими, враховуючи, що згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а незаконна передача у користування спірних земельних ділянок шляхом укладення договору земельного сервітуту порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в числі інших є також й відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Згідно зі статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності вищевказаних підстав з метою представництва громадянина та держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, звертатися до суду з позовом. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.11 № 459/2011 «Про державну інспекцію сільського господарства України» є Держсільгоспінспекція України. Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.11 № 459/2011.

Відтак, судом першої інстанції правомірно встановлено, що при ухваленні спірних пунктів зазначених рішень та укладеного договору встановлення земельного сервітуту та додаткового договору до нього Чернівецька міська рада діяла з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

З врахуванням того, що обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами та нормами чинного законодавства, а доводи, наведені в ній, спростовуються матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

В результаті перегляду рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.14 у даній справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що суд першої інстанції вирішуючи питання щодо стягнення судового збору за розгляд справи, не стягнув судовий збір з відповідачів у справі в повному розмірі, адже відповідно до заявлених чотирьох позовних вимог немайнового характеру (визнання недійсними пунктів двох рішень міської ради та визнання недійсними договору та додаткового договору до нього) та однієї вимоги майнового характеру (повернення земельної ділянки) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції, виходячи з вини відповідачів у виникненні спору, що правильно встановлено судом першої інстанції, підлягає стягненню з Чернівецької міської ради в розмірі 3 654 грн., а з ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» - 3 045 грн. А відтак, достягненню підлягає судовий збір з Чернівецької міської ради в розмірі 609 грн. та з ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» в розмірі 1 218 грн. в дохід Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої інстанції.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника в порядку ст.ст. 49, 105 ГПК України.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору при поданні апеляційної скарги складає 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми у разі подання позовної заяви майнового характеру та 0,5 розміру мінімальної заробітної плати щодо немайнових вимог. На підставі цього зі скаржника підлягає достягненню 609 грн. за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.14 у справі № 926/1360/14 скасувати в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог, в цій частині прийняти нове рішення - задоволити позов про скасування пункту 2.3. рішення 11 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 266 прийнятого 26.08.11 «Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення» відповідно до якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» надано дозвіл на влаштування малої архітектурної форми (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0015 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малої архітектурної форми (павільйону з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), та про скасування пункту 4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання № 398 прийнятого 26.01.12 «Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщенням малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань», згідно якого ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) площею 0,0020 га для укладення договору платного земельного сервітуту для влаштування малої архітектурної форми (павільйону з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік.

2. В решті рішення суду залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат» залишити без задоволення.

4. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

5. Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1 , код ЄДРПОУ 04062216) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074) 609 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

6. Стягнути з ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" (58018, вул. Головна, 223, м. Чернівці код ЄДРПОУ 03293304) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у м. Чернівці, код отримувача 37978173, банк отримувача ГУДКСУ у Чернівецькій області, код банку 856135, рахунок отримувача 31210206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: судовий збір, господарський суд Чернівецької області, код 03500074) 1218 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

7. Стягнути з ПАТ "Чернівецький хлібокомбінат" (58018, вул. Головна, 223, м. Чернівці код ЄДРПОУ 03293304) в доход Спеціального фонду Державного бюджету України (МФО банку 825014, Банк ГУДКСУ у Львівській області ,УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 38007620, рахунок 31216206782006) 609 грн. за перегляд рішення в апеляційному порядку.

8. Місцевому господарському суду видати накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 03.02.15

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.