Постанова

від 03.06.2015 по справі 926/1360/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 926/1360/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Дроботової Т.Б., Кравчука Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 у справі Господарського суду№ 926/1360/14 Чернівецької області за позовомПрокурора Садгірського району м. Чернівці до 1) Чернівецької міської ради, 2) Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" провизнання незаконним та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: прокурор відділу ГПУ Суходольський С.М., посв. від 05.09.2013 № 020273; відповідача-1: не з'явились; відповідача-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року прокурор Садгірського району м. Чернівці звернувся в інтересах держави до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою, у якій просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2.3 рішення 11 сесії Чернівецької міської ради VI скликання "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення" від 26.08.2011 № 266, відповідно до якого Публічному акціонерному товариству "Чернівецький хлібокомбінат" (далі - Товариство) надано дозвіл на влаштування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтованою площею 0,0015 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років для обслуговування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80);

- визнати незаконним та скасувати пункт 4 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради VI скликання "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщенням малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань" від 26.01.2012 № 398, згідно якого Товариству затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), площею 0,0020 га для укладення договору платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм (павільйони з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік;

- визнати недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012 № 37 та додатковий договір від 01.02.2013 № 1/37, які укладені між Чернівецькою міською радою (далі - Рада) та Товариством;

- зобов'язати Товариство звільнити та повернути Раді земельну ділянку площею 0,0020 га по вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) в місті Чернівці, вартістю 20 799,00 грн., кадастровий номер 7310136900:66:001:0030.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про планування і забудову територій" та Закону України "Про автомобільні дороги" обґрунтовував тим, що Рада всупереч приписів законодавства щодо поняття та поряду встановлення земельних сервітутів встановила для Товариства земельний сервітут на ділянку, яка, крім того, знаходиться на тротуарі.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.11.2014 (суддя Байталюк В.Д.) позов задоволено частково. Визнано незаконними пункт 2.3 рішення 11 сесії Ради VI скликання "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення" від 26.08.2011 № 266 та пункт 4 рішення 19 сесії Ради VI скликання "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщенням малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань" від 26.01.2012 № 398, визнано недійсним укладені між Товариством та Радою договір встановлення земельного сервітуту від 20.02.2012 № 37 та додатковий договір від 01.02.2013 № 1/37, зобов'язано Товариство звільнити та повернути Раді земельну ділянку площею 0,0020 га по вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) у місті Чернівці, вартістю 20 799,00 грн., кадастровий номер 7310136900:66:001:0030. У задоволенні позовних вимог про скасування оскаржуваних рішень Ради відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог рішення прийнято з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві. Часткову відмову в позові мотивовано неналежністю обраного прокурором способу захисту порушеного права, який не призведе до поновлення порушених інтересів держави.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 (колегія суддів: Кузь В.Л., Данко Л.С., Галушко Н.А.) рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.2014 скасовано в частині відмови у задоволені позовних вимог про скасування оскаржуваних рішень Ради та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що обраний прокурором спосіб захисту відповідає положенням чинного законодавства і за результатами розгляду справи відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню. В іншій частині колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із правовою позицією суду першої інстанції.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 і рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.11.2014 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 19, 59, 144 Конституції України, ст. ст. 11, 203, 215, 401-403, 648 ЦК України, ст. ст. 23, 48 Господарського кодексу України, ст. ст. 98-101, 158 ЗК України, ст. ст. 4, 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 2, 5, 6, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. ст. 4, 5, 19, 20 Закону України "Про прокуратуру" та окремі роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України.

Інші особи які беруть участь у справі не скористались правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 02.06.2015 розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Полянського А.Г. (головуючого), Дроботової Т.Б. та Кравчука Г.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 26.08.2011 Радою прийнято рішення № 266 "Про надання юридичним особам дозволів на складання проектів відведення земельних ділянок на умовах договору встановлення земельного сервітуту та внесення змін в деякі рішення", пунктом 2.3 якого Товариству було надано дозвіл на влаштування малих архітектурних форм (павільйон з продажу хлібобулочних виробів) та на складання проектів відведення земельних ділянок, орієнтованою площею 0,0015 га на умовах договору встановлення земельного сервітуту терміном на 5 років на обслуговування малих архітектурних форм (павільйонів з продажу хлібобулочних виробів) на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80);

- пунктом 4 рішення Ради "Про встановлення земельних сервітутів на земельні ділянки під розміщенням малих архітектурних форм та внесення змін в рішення міської ради з цих питань" від 26.01.2012 № 398 Товариству затверджено проект відведення земельної ділянки на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80), площею 0,0020 га для укладення договору встановлення платного земельного сервітуту для влаштування малих архітектурних форм, (павільйони з продажу хлібобулочних виробів) терміном на 1 рік;

- на підставі вказаного рішення між відповідачами 20.02.2012 було укладено договір встановлення земельного сервітуту № 37, яким відносно земельної ділянки, площею 0,0020 га, кадастровий номер 7310136900:66:001:0030, що розташована в м. Чернівцях на вул. Смоленській (навпроти будинку № 80) та відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, в інтересах Товариства встановлено сервітут на право влаштування малої архітектурної форми із терміном дії до 20.02.2013 (далі - Договір). В подальшому між відповідачами 01.02.2013 було укладено додатковий договір № 1/37 до Договору та продовжено термін його дії до 31.12.2015.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився господарський суд апеляційної інстанції, своє рішення в частині задоволення позову мотивував тим, що спірні рішення Ради та Договір укладено з порушенням положень статей 401, 404 ЦК України (щодо поняття та порядку встановлення сервітуту), статті 134 ЗК України (щодо обов'язковості продажу прав на земельні ділянки на конкурентних засадах) та всупереч інтересам територіальної громади.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень виходячи із наступного.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою та другою статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За приписами частини першої статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 ЗК України визначено види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення.

У відповідності до статті 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Правовий аналіз вказаних вище норм права свідчить про те, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Аналогічна позиція висловлена у пунктах 2.32 та 2.34 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", якими роз'яснено, що види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Як з'ясовано господарськими судами попередніх інстанцій, земельна ділянка Товариству спірними рішеннями Ради та Договором надавалась для розміщення малої архітектурної форми з метою здійснення комерційної діяльності на ній, при цьому ця земельна ділянка належить територіальній громаді м. Чернівці. Із доводів Товариства, викладених у касаційній скарзі, та із встановлених судами обставин справи не вбачається, що земельний сервітут встановлювався для нього як для власника або землекористувача земельної ділянки, а також не вбачається, що його потреби не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

За таких обставин, оскільки Товариством не доведено належними і допустимими доказами наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту - неможливість використання свого майна і своєї земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання йому права користування спірною земельною ділянкою у порядку земельного сервітуту, суди дійшли до правильних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

При цьому, виходячи з положень ст. 21 ЦК України, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі, у тому числі в частині скасування оскаржуваних рішень Ради, оскільки обраний позивачем у цій частині спосіб захисту відповідає положенням чинного законодавства.

Викладені у касаційній скарзі Доводи Товариства наведених висновків не спростовують.

Так, у касаційній скарзі Товариство посилається на те, що воно не могло досягти своєї мети іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту, оскільки на той час діяв Порядок встановлення сервітуту на земельні ділянки, які перебувають в розпорядженні Чернівецької міської ради, на яких розташовані або плануються розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затверджений рішенням Ради від 25.02.2010 № 1257 (далі - Порядок), а тому Товариство, виконуючи обов'язковий акт Ради, уклало з нею саме договір встановлення сервітуту.

Разом із тим, зазначений Порядок було прийнято відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 982, яка на момент прийняття оскаржених рішень і укладення Договору, втратила чинність. Окрім того, вказана постанова не встановлювала обов'язку щодо укладення договорів встановлення сервітутів для розміщення малих архітектурних форм, тоді як, положення Цивільного і Земельного кодексів України, яким рішення органів місцевого самоврядування повинні відповідати, такого права не передбачали.

Відтак сама лише наявність вказаного Порядку, не давала правових підстав для прийняття Радою спірних рішень і укладення відповідачами договору земельного сервітуту та не спростовує висновків судів щодо їх невідповідності положенням законодавства.

Окрім того, положеннями чинного законодавства не передбачено, що для звернення до суду із даним позовом необхідною умовою є проведення перевірки з дотримання вимог земельного законодавства, у зв'язку із чим колегія суддів відхиляє доводи Товариства у цій частині.

Щодо посилань Товариства на неправомірність участі прокурора у даній справі у якості позивача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

При звернені до суду з даним позовом прокурор правомірно та обґрунтовано зазначив про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє також і доводи Товариства щодо необхідності залучення до участі у справі у якості третьої особи Держсільгоспінспеукції України, оскільки скаржником не доведено яким чином оскаржувані судові рішення можуть вплинути на її права та обов'язки щодо сторін у справі.

Разом з тим колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із правовою позицією судів попередніх інстанцій про те, що при укладенні земельного сервітуту мали дотримуватись положення статті 134 ЗК України (щодо обов'язковості продажу таких прав на земельну ділянку на конкурентних засадах), оскільки, дійшовши висновків про відсутність у Товариства права на земельний сервітут, суди вже за цих обставин не вправі були вирішувати питання щодо необхідності набуття ним такого права на конкурентних засадах.

Крім того, цією нормою визначено, що права на земельні ділянки державної чи комунальної власності (оренда, суперфіцій, емфітевзис) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), однак вказаною нормою не передбачено обов'язку такого продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельний сервітут.

Отже висновки судів у цій частині є незаконними, однак вони не призвели до прийняття неправильних по суті спору судових рішень, тому не дають правових підстав для їх скасування.

За таких обставин постанова Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 підлягає залишенню без змін з урахуванням вказаних правових висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 у справі № 926/1360/14 Господарського суду Чернівецької області - без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Г.А. Кравчук