Ухвала

від 28.01.2015 по справі 815/2833/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2833/14

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Одеської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна виконавча служба України про визнання протиправною бездіяльності, про зобов'язання вчинити певні дії та про зобов'язання утриматися від вчинення дій та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача через відсутність будь-яких дій щодо поновлення трудових прав позивача на вільно обрану працю в частині виконання зобов'язальних вимог судових рішень (Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року, Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року) про поновлення на роботі, оскільки ООДА є засновником Управління освіти і науки (Департамент), а голова ООДА своїми розпорядженнями затверджує засади діяльності УОН ООДА (створення, ліквідацію, перетворення, перейменування тощо); зобов'язати надати посадові обов'язки;

- зобов'язати голову Одеської обласної державної адміністрації - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення у вигляді розпорядження, яке б поновило трудові права позивача відповідно до зазначених судових рішень;

- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення будь-яких дій (в т.ч. затвердження розпоряджень, погоджень тощо), які б ускладнили поновлення трудових прав позивача щодо поновлення на роботі за вказаними судовими рішеннями;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в максимальному розмірі, передбаченому законодавством на час прийняття судового рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006 року по справі № 2-332/06 були повністю задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, щодо поновлення її на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 19409,95 грн. Дане рішення підлягає негайному виконанню, проте і до тепер не виконано в повному обсязі. Рішення приймалося в присутності відповідача та не оскаржувалося ним. Рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року, державу Україна зобов'язано виконати зазначене рішення національного суду України і сплатити сатисфакцію. Рішення ЄСПЛ виконано частково. Про поновлення на роботі рішення не виконані. Неодноразові звернення до очільників ООДА з метою досудового вирішення питання, щодо виконання судових рішень про поновлення на роботі позитивних результатів не мали. З матеріалів справи Одеського окружного адміністративного суду № 815/8680/13-а стало відомо, що голова ООДА затверджував розпорядчі документи щодо Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, зміну структури. Отже голова ООДА міг видати розпорядження, вжити інших правових заходів (внести зміни до існуючих розпоряджень), які б дозволили виконати зазначені судові рішення в частині поновлення на роботі, проте від всіх голів ООДА отримувала лише відписки, замість вирішення питання по суті. Невиконання судових рішень, призводить до подальшого порушення трудових прав, права на вільно обрану працю, права на пенсійне забезпечення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2006 року Приморським районним судом м. Одеси, розглянута цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Одеської обласної держаної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням суду позов ОСОБА_1, задоволено повністю. В рішенні зазначено поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації та стягнути з Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06. 2004 року до 21.02.2006 року в сумі 19409,95 грн. Рішення набрало законної сили 04.03.2006 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по прийняттю і звільненню з посад працівників Департаменту покладено на директора Департаменту, а не на відповідача по справі - голову ООДА - не вбачається правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача - голови ООДА утриматися від вчинення будь-яких дій, які б ускладнили поновлення трудових прав позивача щодо поновлення на роботі за судовими рішеннями.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

За змістом ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

На підставі п.1, 9 ч.2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконанню державною виконавчою службою підлягають виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами та рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

За правилами ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Таким чином, в контексті наведених норм можна дійти висновку, що боржник повинен виконувати вимоги вказані в виконавчому документі, що виданий Приморським районним судом м. Одеси по справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року.

В ході судового розгляду встановлено, що зі змісту рішення Приморського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року, вбачається, що позивач не була державним службовцем та була звільнена згідно приписів п.1 ст. 40 КЗпП України. Відповідачем по цивільній справі № 2-332/06 було Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №422/А-2005 від 22 серпня 2005 року, Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації - ліквідовано та утворено Управління освіти і наукової діяльності.

10 травня 2006 року до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення діяльності юридичної особи - Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації (код 02145062) (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html).

Згідно приписів п.5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

В ході судового розгляду встановлено з пояснень учасників процесу та досліджених доказів, що рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1, на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації не виконано, при цьому відповідач по даній справі - голова Одеської обласної державної адміністрації не є стороною по виконанню рішення Приморським районним судом м. Одеси по цивільній справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року, державу - Україна зобов'язано: виконати рішення національного суду України, ухваленого на користь заявника і сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро,…… що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Умови і порядок виконання рішення суду, що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачено в ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, де зазначено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

За змістом ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення Європейського суду з прав людини виконуються Державною виконавчою службою України.

Також встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини не виконано в частині «зобов'язання виконати рішення національного суду України», а саме поновлення ОСОБА_1, на роботі на посаді завідувача Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації.

Однак жодних доказів, що обов'язок по виконанню рішень Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року та Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року, в частині поновлення ОСОБА_1, на роботі покладено на голову Одеської ОДА до суду позивачем не надано.

Таким чином в ході судового розгляду не встановлена бездіяльність саме відповідача відносно часткового невиконання рішень Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року та Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року, оскільки голова ООДА не є уповноваженою особою на виконання зазначених рішень судів.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», вказано, що місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.

Статтею 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» врегульовані повноваження голів місцевих державних адміністрацій, а саме, що голови місцевих державних адміністрацій: очолюють відповідні місцеві державні адміністрації, здійснюють керівництво їх діяльністю, несуть відповідальність за виконання покладених на місцеві державні адміністрації завдань і за здійснення ними своїх повноважень; представляють відповідні місцеві державні адміністрації у відносинах з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та іншими особами як в Україні, так і за її межами; призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону; призначають на посади та звільняють з посад керівників апаратів місцевих державних адміністрацій та керівників структурних підрозділів апаратів місцевих державних адміністрацій; затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи; укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації, або уповноважують на це своїх заступників; погоджують у встановленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників не підпорядкованих підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління органів виконавчої влади вищого рівня, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України; в межах затверджених бюджетів виступають розпорядниками коштів відповідних державних адміністрацій, використовуючи їх лише за цільовим призначенням; регулярно інформують населення про стан виконання повноважень, покладених на місцеву державну адміністрацію; утворюють для сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад; здійснюють інші функції, передбачені Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

На підставі ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

В контексті вказаних приписів Закону України «Про місцеві державні адміністрації», голова ООДА наділений повноваженнями, щодо прийняття розпоряджень про призначення на посади та звільнення з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1, не призначалася на зазначені посади, а працювала на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації. З рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року вбачається, що позивачка була звільнена саме за наказом Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації.

Отже, голова Одеської обласної державної адміністрації з огляду на Положення про Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації (затверджена розпорядженням голови ООДА № 274/А-2013 від 27.03.2013 р.) та відповідно до рішень Приморського районного суду м.Одеси по цивільній справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року, Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року, не наділений повноваженнями про видання розпоряджень щодо поновлення трудових прав позивачки, а саме про поновлення на роботі відповідно до зазначених судових рішень.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача видати відповідне розпорядження є правильним.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У ст. 1 Закону № 606-XIV поняття «виконавче провадження» визначено як завершальна стадія судового провадження.

З приводу вимог в адміністративному позові про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення будь-яких дій (в т.ч. затвердження розпоряджень, погоджень тощо), які б ускладнили поновлення трудових прав позивача щодо поновлення на роботі за вказаними судовими рішеннями, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Позивач в ході судового розгляду неодноразово зазначала, що на виконання рішень Приморського районного суду м.Одеси по цивільній справі № 2-332/06 від 21.02.2006 року та Європейського суду з прав людини по справі «Харук та інші проти України» від 26.07.2012 року Одеським апеляційним адміністративним судом 26 лютого 2014 року по справі 815/7790/13-а, (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37417797) прийнято постанову де зобов'язано Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації поновити ОСОБА_1, на посаді, яка відповідає посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації з якої вона була незаконно звільнена.

Згідно положень п. 4, 10 Положення про Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації (затверджена розпорядженням голови ООДА № 274/А-2013 від 27.03.2013 р.) Департамент є юридичною особою (п.4). Директор Департаменту здійснює добір кадрів, призначає та звільняє з посад працівників Департаменту (10) (http://osvita.odessa.gov.ua/files/osvita_portal/polozhennya_pro_departament.pdf).

На підставі того, що обов'язок по прийняттю і звільненню з посад працівників Департаменту покладено на директора Департаменту, а не на відповідача по справі - голову ООДА, не вбачається правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача - голови ООДА утриматися від вчинення будь-яких дій, які б ускладнили поновлення трудових прав позивача щодо поновлення на роботі за судовими рішеннями.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач шляхом видачі відповідних рішень або із застосуванням інших важелів владних управлінських функцій намагався перешкоджати позивачу у поновленні свого порушеного права.

При цьому суд апеляційної інстанції при вирішенні спірного питання враховує наявність окремої ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 року у справі №815/2899/14, яка постановлена після розгляду позовних вимог у справі, що розглядається.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в максимальному розмірі, слід зазначити, що положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом приписів ч. 1 ст.23 ЦК України, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

На підставі ст. 1167 ЦК України, зазначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Вказану частину позовних вимог позивач мотивувала посиланням на те, що вона вимушена витрачати вільний час і кошти на захист конституційних прав в судах, ДВС України (вищих державних інституціях (телефоні дзвінки, відправлення пошти, тощо в матеріальному розмірі передбаченому законодавством на час прийняття судового рішення по справі)).

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачці завдано моральну шкоду, останньою не зазначено та не надано доказів на підтвердження факту бездіяльності відповідача не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що могли настати у зв'язку з бездіяльністю відповідача. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачці також не надано.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі № 815/2833/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 02 лютого 2015 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян