Рішення

від 02.02.2015 по справі 2/1712/783/2011

МЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 2/1712/783/2011

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«02» лютого 2015 року смт. Млинів Рівненської області

Млинівський районний суд Рівненської області

в складі головуючої судді Бандури А.П.

при секретарі Козацькій І.В.

з участю: представника позивача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат - адвоката ОСОБА_4;

представника відповідача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - адвоката ОСОБА_5;

представника відповідача Рівненської обласної державної адміністрації - Ганова О.О.

представника відповідача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - ОСОБА_7,

розглянувши у в ході судового розгляду цивільну справу за позовом релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату до Рівненської обласної державної адміністрації та релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату звернулася до Млинівського районного суду з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації та релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що це рішення виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» є незаконним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат - адвокат ОСОБА_4 позов підтримав та суду пояснив, що рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної Ради народних депутатів «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» від 03 грудня 1991 року №221 (п.п. 1.1,1.2 ) зареєстровано статут релігійної громади УПЦ в с. Заболотинці Млинівського району та повернуто безоплатно культову будівлю і майно у власність цієї громади.

Зазначене рішення релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київського Патріархату вважає незаконним і таким,що підлягає скасуванню з наступних підстав:

1.Ухвалюючи таке рішення, відповідачем не були з'ясовані питання щодо походження, джерел формування та правовий статус культової споруди (храму) до його передачі в 1939 р. на користь держави - СРСР. Крім того, не було вияснено питання про належність храму саме релігійній громаді УПЦ московського спрямування, яке нею обрано після утворення нового релігійного центру -УПЦ- Київський патріархат, чим не виконані вимоги Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Постанови Верховної Ради «Про порядок введення в дію ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», за приписами яких під поверненням культових будівель і майна у власність вважається повернення будівель та майна у власність тих релігійних організацій, що були власниками будівель і майна на момент їх переходу у власність держави (1939 р. ).

2.Культова будівля та майно в с. Заболотинці (тоді с. Кнерути) на момент їх передачі у державну власність (1939р.) належали релігійній громаді Українській Автокефальній Православній Церкві на території Західної України, яка входила до Польщі, що підтверджується Томосом Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 р. Ця ж обставина додатково підтверджується листом єпископа Волинського та Рівненського на запит № Н, 705/45 р. Московського патріархату (підпорядкованість церкви з 1923-1939 р.р. Волинській єпархії).

Також факт належності релігійних громад та їх майна, в тому числі і с. Заболотинці, до ієрархічної структури цієї Церкви встановлений рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 березня 2000 р. (справа № 6/72), яке в силу ст. 61 (п.3) ЦПК України має преюдиціальне значення (не вимагає окремого доказування).

Також із цього рішення вбачається, що ще в червні та жовтні 1990 р. Український екзархат РПЦ отримав адміністративну незалежність від Московського патріархату і набув самостійного статусу-Української Православної Церкви, проте із збереженням канонічного підпорядкування останнього. Саме цього конфесійного напрямку і притримується релігійна громада с. Заболотинці,статут якої був зареєстрований оскаржуваним рішенням відповідача та на її користь «повернуто» храм з церковним майном.

3. 25-26 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Православний Собор, за рішеннями якого були об'єднані в єдину релігійну організацію - Українська Православна Церква - Київський Патріархат, яка є правонаступницею УПЦ та УАПЦ, а рішення Харківського Архієрейського Собору УПЦ від 27 травня 1992 р. не були визнані Радою у справах релігій при КМУ, як такі, що ухвалені з порушенням Статуту УПЦ.

Вищевикладені обставини доводять, що культова будівля з церковним майном в с. Заболотинці не перебувала у власності релігійної громади УПЦ-МП на момент їх безкоштовної передачі (а не повернення), а була у власності УАПЦ до передачі її майна на користь держави, а згодом об'єднана в єдину релігійну організацію - УПЦ- Київський патріархат.

Неодноразові звернення релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київського Патріархату до відповідача з проханням про скасування свого рішення про передачу храму з церковним майном на користь меншості жителів села, які входять до релігійної громади УПЦ-МП, керівництво якої вперто ухиляється від виконання рішення загальних зборів жителів села про утворення єдиної релігійної громади конфесійного спрямування Київського Патріархату, залишені без задоволення з посиланням на те, що релігійна громада УПЦ-МП є власником храму з церковним майном,а тому питання, пов'язані з припиненням права власності на об'єкти нерухомості слід вирішувати в судовому порядку.

Просить суд рішення виконавчого комітету Ровенської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 р. №221, (п. 1.2) в частині безоплатного повернення культової будівлі і майна (Храму Казанської Ікони Божої Матері) у власність релігійної громади УПЦ-МП с. Заболотинці Млинівського району скасувати.

Визнати право власності на культову будівлю та майно (Храм Казанської Ікони Божої Матері), що розташований в с. Заболотинці Минівського району Рівненської області за релігійною громадою парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат ; зареєстрованої розпорядженням Представника Президента України в Рівненській області від 09 серпня 1993 р. № 353.

Представники відповідача Рівненської обласної державної адміністрації - Ганов О.О., Чеховська Є.А. та Соколовський І.Л. в судовому засіданні позов не визнали і вважають його безпідставним та таким, що не ґрунтується на законодавстві, а отже таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

на час прийняття рішення Ровенським облвиконкомом від 03 грудня 1991 року № 221 Свято-Казанський храм у с. Заболотинці, який повертався у власність, перебував у користуванні релігійної громади УПЦ с. Заболотинці Млинівського району. Ця громада користувалася Свято-Казанським храмом на підставі типового договору, укладеного 8 січня 1946 року з виконавчим комітетом Острожецької Ради депутатів трудящих.

Відповідно до роз'яснення Державного комітету у справах релігій від 29 грудня 2003 року № 8-4985/15 користування храмом релігійною громадою за документами, виданими їй на підставі раніше діючого законодавства також є правомочним згідно п.п. 3 і 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у разі збереження цією громадою віросповідної приналежності і подачі до 1 січня 1992 року реєструючому державному органу статуту громади, який відповідає вимогам прийнятого 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Виходячи з вищенаведеного договір користування Свято-Казанською церквою, укладений 8 січня 1946 року зберігав свою юридичну силу і після набрання чинності Законом 1991 року.

Релігійною організацією «того ж самого конфесійного напряму» (тобто православного) в селі Заболотинці Млинівського району Рівненської області на час прийняття оспорюваного рішення була релігійна громада УПЦ, статут якої зареєстрований цим же рішенням. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у редакції на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Рівненської обласної ради від 03 грудня 1991 року) релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).

Позивачем не надані докази про те, що на території села Заболотинці на час прийняття рішення були утворені інші релігійні громади, які б могли претендувати на повернення вищезазначеного майна. Статут релігійної громади УПЦ-КП с. Заболотинці Млинівського району зареєстровано розпорядженням Представника Президента України в Рівненській області від 09 серпня 1993 року № 353, тобто майже через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення облвиконкому.

Посилання позивача на Томос Вселенської Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 року, яким на території Польщі визнано Автокефальну Православну Церкву, як на підтвердження належності Храму на праві власності релігійній громаді УАПЦ, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки Томос свідчить лише про визнання Православної церкви в Польщі (яка відокремилася від РПЦ після переходу території Ровенського повіту під юрисдикцію Польщі у 1920 році) автокефальною, тобто незалежною. В передостанньому абзаці Томосу ця Церква зазначена як Православна Автокефальна Церква в Польщі, а її керівник названий Митрополитом Варшавським і всієї Польщі. В жодному абзаці Томосу не йде мови про Українську Автокефальну Православну Церкву.

Відповідно до довідки, виданої Православним Митрополитом Варшавським і Всієї Польщі від 31 грудня 2002 № 440/2002 всі православні парафії на території теперішньої Рівненської області в період між війнами 1918-1939 років канонічно належали до Польської Автокефальної Православної Церкви, а не до УАПЦ . Вказана обставина не потребує доказування у справі в силу приписів статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2004 р. у аналогічній господарській справі № 45/97 за позовом релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії УПЦ-КП с. Грушвиця Рівненського району до Рівненської облдержадміністрації про визнання недійсним рішення.

Отже, на момент націоналізації Свято-Казанського храму в с. Заболотинці Млинівського району в державну власність у 1939 році на території села Заболотинці діяла релігійна громада, яка канонічно належала до Польської Автокефальної Православної церкви, і релігійна громада, що діяла в селі Заболотинці з 1918 по 1939 рік, і релігійна громада, що діяла після 1939 року належали до одного і того ж самого конфесійного (православного) напряму.

Слід зазначити, що на даний час, як і на час прийняття оспорюваного рішення в Польщі діяла і продовжує діяти Автокефальна православна церква, очолювана Митрополитом Варшавським і Всієї Польщі.

Таким чином, Українська Автокефальна Православна Церква, правонаступницею якої стала Українська Православна церква Київського патріархату, як стверджується в позовній заяві, та Автокефальна Православна церква в Польщі є різними юридичними особами.

Посилання позивача на рішення Всеукраїнського Православного Собору 25-26 червня 1992 року, як на підтвердження факту правонаступництва релігійної громади УПЦ-КП с. Заболотинці Млинівського району щодо релігійної громади УАПЦ, яка на думку позивача володіла Храмом в с. Заболотинці до його переходу у власність держави у 1939 році, не може бути прийняте судом до уваги, оскільки назване рішення свідчить лише про правонаступництво УПЦ-КП - релігійного угрупування в цілому щодо релігійних угрупувань УПЦ і УАПЦ. Згідно із пунктом 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року № 02-5/109 відповідно до статей 17 і 18 Закону кожна релігійна громада (парафія, церква тощо) або інша релігійна організація (монастир, релігійне братство або місія, духовний навчальний заклад), а не релігійне угруповання в цілому (УПЦ-КП, УАПЦ, УГКЦ тощо) або його керівний центр, є власником придбаного чи створеного нею нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником .

В статуті релігійної громади УПЦ-КП с. Заболотинці Млинівського району (позивача у справі), зареєстрованого розпорядженням Представника Президента України у Рівненській області від 09 серпня 1993 року № 353, не вказано, що вона є правонаступницею релігійної громади УАПЦ.

Рішення Рівненського облвиконкому не суперечить чинному законодавству України і прийнято з дотриманням встановленої компетенції відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації від 23 квітня 1991 року № 988-ХІІ (в редакції від 23 квітня 1991 року).

Просять суд в задоволенні позову релігійної громади УПЦ-КП с. Заболотинці Млинівського району до Рівненської облдержадміністрації про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно у справі № 2/1712/783/2011 відмовити повністю.

В судовому засіданні, представник відповідача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - ОСОБА_7 позов не визнала з наступних підстав: позивач намагається історично довести, про своє право на культову будівлю та майно в с. Заболотинці. При цьому посилається, що культова будівля та майно на момент передачі у державну власність (1939) року належала релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви на території Західної України. Проте в представлених документах позивача відсутні відомості про назву релігійної громади с. Заболотинці (Кнерути) з часу її утворення, до 1939 року та до 1992 року та правовстановлюючого запису, що саме позивачу належала раніше культова будівля та майно. Потрібно зазначити, що церква побудована в 1865 році на території в той час царської Росії і релігійна громада села була одна з підпорядкуванням Російській Православній церкві.

До релігійної громади УПЦ на час реєстрації Статуту 03 грудня 1991 року входила переважна більшість парафіян жителів села. На даний час релігійна громада УПЦ складається з 98 чоловік, а позивача з 15 чоловік. Таким чином, самі парафіяни виявили свою волю відносно того в якій релігійній громаді їм «сповідувати свою віру».

Позивач посилається на обставини, що перший відповідач вперто ухиляється від виконання рішення загальних зборів жителів села про утворення єдиної релігійної громади конфесійного спрямування Київського Патріархату. Вони намагалися відшукати протокол зборів жителів села чи його рішення на яке постійно посилається позивач у своїх скаргах, заявах і в тому числі в даній позовній заяві, проте таких документів вони не знайшли. Їх немає і в сільській раді.

Просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позову.

Представник відповідача релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - адвокат ОСОБА_5, в судовому засіданні позов не визнав і суду пояснив, що, наведені положення ст.329 Цивільного кодексу України не можуть бути підставами для скасування рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року №221 (п.1,2.) в частині безоплатного повернення культової будівлі і майна (Храму Казанської Ікони Божої Матері) у власність релігійної громади УПЦ с. Заболотенці Млинівського району, так як: відповідно до ст.8 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року №987-ХІІ, релігійною громадою є місцева релігійна організація віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Релігійна громада Української Православної Церкви с. Заболотенці, як юридична особа, з моменту реєстрації свого статуту виконавчим комітетом Рівненської обласної ради народних депутатів набула право на майнові права, а отже, з врахуванням положень законодавства, правомірно набула право для отримання у власність культову будівлю і майно Храму Казанської Ікони Божої Матері передане їй у власність.

На час розгляду даної цивільної справи підстави для припинення права власності релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви на отримані у власність від держави культові будівлі і майна відсутні.

На час розгляду справи судом, діяльність релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви не припинена, а отже, і не припинені її майнові права.

Крім цього, відповідно до ч.4 та ч.5 ст.20 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», при відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави. Релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Заболотенці не є правонаступником релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Заболотенці, а тому не може претендувати на її майно навіть у випадку припинення цієї релігійної організації.

Таким чином, положення 346 Цивільного кодексу України не можуть бути підставою для припинення майнових прав релігійною громадою Української Православної Церкви с.Заболотенці на культову будівлю і майно.

Рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року №221 прийняте на виконання і у відповідності до ст.ст. 14, 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», п.6 Постанови Верховної Ради України від 23 квітня 1991р. із наступними змінами «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та в межах компетенції передбаченої ст.ст. 51,52 та 53 чинного на той час Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року № 533-XII.

Таким чином, воно не суперечить актам цивільного законодавства і прийняте у законний спосіб.

Визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування і його скасування, передбачено ст.393 Цивільного кодексу України, однак, як вбачається з тексту наведеної норми, необхідними умовами для скасування судом такого правового акту є невідповідність його законові та порушення права власника. Тобто, умовами для задоволення такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності або іншого титульного права.

На час прийняття названого рішення Законом, який визначав, як вказано в його преамбулі, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування та основу реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердження повноти народовладдя на відповідних адміністративних територіях, був чинним Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ. Відповідно до п.1 ч.1 ст.52 та ст.53 названого Закону (яка визначає повноваження виконавчого комітету), виконавчий комітет Ради народних депутатів організує виконання рішень Ради, вищестоящих органів державної влади і управління та у межах своїх повноважень та чинного законодавства Української РСР приймає рішення і видає розпорядження. Рішення виконавчого комітету приймаються більшістю від загального складу виконавчого комітету

Наведене свідчить про те що, виконавчий комітетет Рівненської обласної Ради народних депутатів 03 грудня 1991 року, під час прийняття рішення «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» за №221, діяв на виконання ст. 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» та відповідно п.6 Постанови Верховної Ради України від 23 квітня 1991р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» і в межах своєї компетенції визначеної ст.ст. 51 та 52 чинного на той час Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07 грудня 1990 року №533-ХІІ.

Крім цього, на час прийняття цього рішення воно жодним чином не порушувало і не могло порушити будь-які, в тому числі і майнові права релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київського Патріархату с.Заболотенці, так як названа релігійна громада на той час ще не була створена, тому що зареєстрована у передбачений законом спосіб розпорядженням Представника Президента України у Рівненській області №353 тільки 9 серпня 1993 року.

Таким чином, оспорюване рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів не може бути скасоване у відповідності до положень названої статті ЦК України з тих підстав, що воно відповідає вимогам Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» і тому, що релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви - Київського Патріархату с.Заболотенці не є і не була на момент його прийняття та на даний час власником майна переданого цим рішенням відповідачу у цій справі, а отже не може бути позивачем.

Обґрунтувуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що культова будівля та майно в с.Заболотенці на момент передачі їх у державну власність у 1939 році належали релігійній громаді Української Автокефальної Православної Церкви на території Західної України, яка входила до Польщі, а отже не бути повернута у власність релігійної громади УПЦ. Правовою підставою для цього позивач вважає постанову Всеукраїнського Православного Собору від 25-26 червня 1992 року про об'єднання в єдину релігійну організацію Української Православної Церкви - Київський Патріархат та Української Автокефальної Православної Церкви та визнання правонаступницею Української Православної Церкви - Київський Патріархат цих релігійних організацій.

Відповідно до п.2 цієї постанови Українська Православна Церква - Київський Патріархат є правонаступницею УПЦ та УАПЦ всіх договорів та угод, укладених ними до нинішнього дня та всіх її коштів, майна рухомого і нерухомого, включаючи храми, монастирі, учбові заклади та інше. Всі банківські рахунки УПЦ та УАПЦ стають рахунками Української Православної Церкви - Київського Патріархату.

Однак, позивачем не надано доказів про те, що до набуття державою права власності на культову будівлю та майно в с.Заболотенці, відповідно до ст.366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року, ця культова будівля та майно належали Українській Автокефальній Православній Церкві так, як надані ним архівні довідки про створення і діяльність Української Автокефальної Православної Церкви на території Західної України не є доказами того, що культова будівля та майно в с.Заболотенці належали саме цій релігійній організації.

Позивачем не надано також доказів того, що на час прийняття постанови Всеукраїнського Православного Собору від 25-26 червня 1992 року культова будівля та майно в с.Заболотенці належали Українській Православної Церкви - Київський Патріархат або Українській Автокефальній Православній Церкві.

Крім цього, відповідно до ст.20 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» у разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства, після припинення діяльності релігійних організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його колишньому власнику.

Тобто, навіть у випадку припинення діяльності релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви культова будівля і майно цієї релігійної громади перейшло б у власність держави.

Надані позивачем письмові докази не є такими, які б свідчили про те що рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року №221 суперечило б на час його прийняття актам цивільного законодавства і порушувало або ж порушує його цивільні права або інтереси, як власника, як на час його прийняття так і на даний час, тому що власником він не був і не є.

Не надано позивачем суду і первинних документів бухгалтерського обліку передбачених чинним законодавством (актів прийому-передачі) які б свідчили про отримання або передачу культової будівлі і майна в с.Заболотенці іншим особам.

Крім цього, позов не може бути задоволеним ще із тих підстав, що позовні вимоги полягають у скасуванні рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року №221 (п.1.2.) в частині безоплатного повернення культової будівлі і майна (Храму Казанської Ікони Божої Матері) у власність саме релігійної громади УПЦ-МП с.Заболотенці Млинівського району.

У пункті 1.2. оскаржуваного рішення виконавчого комітету Рівненської обласної Ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року №221 така релігійна громада не названа.

Просить суд позов релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української Православної Церкви-Київського Патріархату залишити без задоволення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позов релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату до Рівненської обласної державної адміністрації та релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно не підлягає до задоволення з наступних підстав: рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» підтверджується, що розглянувши заяви віруючих та керуючись статтями 14,17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» виконком обласної Ради народних депутатів прийняв рішення зареєструвати статути релігійних громад Української православної церкви з застереженнями відносно того, що питання вказані в п.п.27,28,33,39 вирішується відповідно до чинного законодавства в населених пунктах:

· с.с. Баболоки, Бугрин, Дорогобуж Гощанського району;

· с.с. Головин, Маша Костопільського району;

· с.с. Малин, Заболотинці, Лопашів, Свищів, Рудка, Радянське, Городниця, В. Дорогостаї, Остріїв, Торговиця Млинівського району;

· с.с. Глинськ, Уїздці Здолбунівського району;

· с.с. Кургани Острозького району;

· м. Рівне /Золотіїв/.

Організаціям, на балансі яких знаходяться культові будівлі і майно, повернути їх безоплатно у власність релігійних громад УПЦ в населених пунктах:

· с.с. Заболотинці, Свищів, Рудка, Радянське, В. Дорогостаї, Остріїв, Торговиця Млинівського району.

(а.с.4-7, т.1)

З Листа Патріаршого і Синодально-Канонічного Томосу Вселенської Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 року про визнання православної церкви в Польщі церквою автокефальною вбачається, що Листом Патріаршого і Синодально-Канонічного Томосу Вселенської Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 року визнано автокефальний устрій Православної церкви в Польщі.

(а.с.20-21, т.1)

Копія свідоцтва № 535 про реєстрацію статуту релігійної громади від 03 грудня 1991 року свідчить про те, що 03 грудня 1991 року за № 221 було зареєстровано статут Української православної церкви, керівний орган якої розташовано та діяльність якої поширюється на с. Заболотинці Млинівського району, Рівненської області .

(а.с.60,т.2)

Випискою з Єдиного державного реєстру Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 296213 підтверджується, що релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської Єпархії Української православної церкви с. Заболотинці Млинівського району зареєстрована як юридична особа за ідентифікаційним кодом 22585662, місцезнаходження якої: Рівненська область, Млинівський район, село Заболотинці, вулиця Лісова, будинок 4а.

Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 03 грудня 1991 року № 1 599 120 0000 000555.

(а.с.127, т.1)

З постанови Всеукраїнського православного собору від 25-26 червня 1992 року вбачається. що Всеукраїнський православний Собор в м. Києві постановив об'єднати Українську Православну Церкву та Українську Автокефальну Православну Церкву в єдину Українську Православну Церкву - Київський Патріархат.

Українська Православна Церква - Київський Патріархат є правонаступницею УПЦ та УАПЦ, всіх договорів та угод, укладених ними до нинішнього дня, та всіх її коштів, майна рухомого і нерухомого, включаючи храми, монастирі, учбові заклади та інше. Всі банківські рахунки УПЦ та УАПЦ стають рахунками Української Православної Церкви - Київського Патріархату .

До прийняття нового Статуту Української Православної Церкви - Київський Патріархат керується Статутом УАПЦ та використовує печатку і штамп Української православної Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви.

(а.с.22-23, т.1)

З повідомлення № 82/І від 04 серпня 1992 року керуючого справами Київської Патріархії Митрополита Переяславського і Січевського Антонія до Високопреосвященого Романа Архієпископа Рівненського Острозького вбачається, що Українська Православна Церква - Київського Патріархату є правонаступницею Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви і до прийняття нового Статуту керується Статутом Української Автокефальної Православної Церкви із змінами та доповненнями, які зареєстровані Постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1992 року, протокол №7 .

(а.с.24, т.1)

З копії Статуту Української Православної Церкви - Київського Патріархату затвердженого 13 травня 1993 року вбачається, що Кнекрутська Св. Казанська Парафія є релігійне обєднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви-Київського Патріархату, який безпосередньо входить до складу (Київської) Рівненської єпархії .

(а.с.55-58,т.2)

З копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 636205 від 09 серпня 1993 року вбачається, що релігійна громада УПЦ-Київський Патріархат с. Заболотинці Млинівського району, зареєстрована як юридична особа за місцезнаходження - Рівненська область, Млинівського району, село Заболотинці, 09 серпня 1993 року.

(а.с.11, т.1)

Копією свідоцтва №780 про реєстрацію статуту релігійної громади від 08 серпня 2005 року підтверджується, що Розпорядженням Представника Президента України у Рівненській області від 09 серпня 1993 року № 353 зареєстровано статут релігійної громади Української Православної Церкви - Київський Патріархат с. Заболотинці Млинівського району, діяльність якої поширюється на та керівний орган якої знаходиться в с. Заболотинці Млинівського району.

(а.с.33, т.1)

З роз'яснення Державного Комітету України у справах релігії Управління у справах релігій Рівненської обласної державної адміністрації № 18 від 27 лютого 1997 року вбачається, що статут громади УПЦ с. Заболотинці зареєстровано рішенням облвиконкому № 221 від 03 грудня 1991 року і цим же рішенням культова будівля /Свято-Казанської Божої Матері церква/ повернута безоплатно у власність громаді УПЦ;

- статут громади УПЦ-Київський Патріархат с. Заболотинці зареєстровано розпорядженням Представника Президента України в Рівненській області № 353 від 09 серпня 1993 року;

- культова будівля (Свято-Казанської Божої Матері церква), повернута безоплатно у власність громади УПЦ, а тому відповідно до статті 56 Закону України «Про власність» обласна державна адміністрація не має права втручатися у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядженням своїм майном, або встановлювати не передбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Вимоги громади УПЦ-Київський Патріархат щодо права спільної власності з громадою УПЦ на Свято-Казанську церкву в с. Заболотинці, при не досягненні згоди між громадянами, можуть розглядатися державним арбітражним судом.

(а.с. 36, т.1)

Роз'ясненнями Рівненської обласної державної адміністрації від 25 липня 1997 року № 28-1985-01/37 підтверджується, що відповідно до статей 12, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" рішенням облвиконкому № 221 від 03 грудня 1991 року зареєстровано статут релігійної громади УПЦ с. Заболотенці;

- розпорядженням Представника Президента України у Рівненської області № 353 від 9 серпня1993 року зареєстровано статут релігійної громади УПЦ-Київський Патріархат с. Заболотенпі;

- відповідно до ст.16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її приєднанням до іншої громади або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов .

Релігійна громада УПЦ с. Заболотенпі продовжує існувати і з заявами з приводу приєднання до громади УПЦ-Київський Патріархат чи самоліквідації до облдержадміністрації не зверталася.

(а.с.35,т.1)

З повідомлення Державного комітету України у справах релігії № 11-1628/16 від 22 червня 1998 року «До питання правонаступництва УПЦ-КП» вбачається, що 26 червня 1992 року Всеукраїнський православний собор дійсно проголосив новоутворену Українську православну церкву Київський патріархат (УПЦ - КП) правонаступником - Української православної (УПЦ) і Української автокефальної православної -АПЦ) церков у майнових та фінансових справах, не рахуючись з правами відповідних місцевих релігійних організацій.

Рада у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, з цього приводу, 7 липня 1992 року, в газеті «Голос України» оприлюднила заяву - роз'яснення такого змісту:

«1. Релігійна організація /громада, монастир, духовний навчальний заклад, місія, керівний центр тієї чи іншої церкви/ кожна окремо, а не церква (УПЦ, УАПЦ тощо) у цілому, за своїм зареєстрованим статутом як юридична особа є власником придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником.

Культові будівлі і майно, що становлять державну власність, звертаються у власність або передаються у безоплатне користування за договором не церкві у цілому, а окремій релігійній організації /релігійній громаді, монастирю тощо/, які за відповідними документами державних органів стають власниками або користувачами цих будівель та майна згідно ст.13, 14, 17 та 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також ст.29 Закону України «Про власність»).

2. При зміні релігійною організацією канонічної чи організаційної підлеглості майнові і фінансові питання вирішуються не на церковних соборах, а в кожному окремому випадку за встановленим статутом цієї релігійної організації порядком, з урахуванням відповідних положень чинного законодавства.

3. Спроби силовими методами заволодіти майном, що належить окремій релігійній організації (релігійній громаді, монастирю тощо), є грубим порушенням майнових прав цієї релігійної організації, і організатори та виконавці таких дій повинні нести відповідальність."

(а.с.51-52,т.2)

З повідомлення Державного комітету України у справах релігій № 8-4985/15 від 29 грудня 2003 року вбачається, що у відповідності до ч. 3 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» стосовно почергового користування культовими будівлями можливе лише у тому разці коли дана культова будівля не є в користуванні або законним шляхом вивільнена від незаконного чи і позначенням її використання, а також коли на такий спосіб користування храмом є взаємна згода релігійних громад.

Якщо культова будівля вільна або вивільнена від незаконного чи не за призначенням її використання, а взаємної згоди релігійних громад на почергове користування нею не досягнуто, компетентний державний орган або орган місцевого самоврядування, в управлінні якого знаходиться культова будівля має право прийняти рішення, яким визначити порядок користування нею, і через укладання з кожною громадою окремого договору.

Даний порядок користування може застосовуватися лише до культової будівлі, яка є державною чи комуналььною власністю і на час прийняття рішення про почергове користування нею вона не знаходилась в користуванні однієї із громад. При цьому слід мати на увазі, що користування храмом релігійною громадою за документами, виданими їй на підставі раніше діючого законодавства також є правомочним згідно п.п. 3 і 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у разі збереження цією громадою віросповідної приналежності і подачі до 01 січня 1992 року реєструючому органу статуту громади, який відповідає вимогам прийнятого 23 квітня 1991 року Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Слід також мати на увазі, що перехід релігійних громад із ; одного організаційного і канонічного підпорядкування в інше у процесі відтворення конфесій і утворення нових релігійних центрів не має ніяких правових наслідків щодо користування храмом та іншим майном на засадах і раніше діючого законодавства про релігійні культи.

Як уже наголошувалося, вільна або вивільнена від незаконного чи не за призначенням користування культова будівля може бути передана за відповідним рішенням компетентного державного органу або органу місцевого самоврядування, в управлінні якого знаходиться культова будівля, в почергове користування і у тому разі, коли згоди на такий спосіб використання храму не було досягнуто. У даному випадку за релігійною громадою, яка відмовилася від почергового користування храмом, зберігається право на почергове користування цим храмом у майбутньому за окремим договором і у тому випадку, коли храм уже знаходиться в користуванні громади, яка погодилась на такий спосіб користування храмом і уклала договір.

Вирішення питання щодо почергового користування храмом може мати місце і за взаємною домовленістю між релігійними громадами та згодою організації, яка на підставі відповідного рішення облдержадміністрації або огану місцевого самоврядування, надала храм в користування одній із цих громад з укладенням відповідного договору між ними.

Договір про почергове безоплатне користування культовою будівлею та іншим майном, що є державною чи комунальною власністю укладається на засадах Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року №1699.

Застосування примусу до укладення договору про почергове користування храмом, який уже знаходиться в користуванні релігійної громади, без її згоди не є правомірним.

Згідно згаданої постанови Кабінету Міністрів України контроль за додержанням користувачем договірних зобов'язань покладається на організацію, яка надала даний храм в користування за договором.

Стаття 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» застосовується з додержанням Конституції України, а також законів України про місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, на які покладається контроль за додержанням цього Закону.

(а.с.53-54,т.2)

Архівною довідкою № 242/06-28 від 13 березня 2014 року підтверджується, що в архівному фонді «Колекція матеріалів релігійних установ і культових об'єднань на території сучасної Рівненської області» зберігаються відомості церков Дубенського повіту Волинської єпархії, починаючи з 1799 року.

Інформація про церкву с. Малин зустрічається в справах з 1818 року. Згідно відомостей про Свято-Миколаївську церкву с. Малин за 1849 р. відомо, що у 1823 році у с. Малин був висвячений ОСОБА_19, 23 роки, закінчив Волинсько-Кременецький ліцей і Луцьку греко-уніатську семінарію, а з 1841 році перейшов у православ'я.

Відомості Введенської церкви села Кнерути, приписаної до Малинської Свято-Миколаївської церкви, представлені у фонді, починаючи з 1842 року. До 1842 р. інфрмації про зазначену церкву Дубенського повіту (в тому числі і в переліку церков Дубенського повіту, які іноді зустрічаються на початку справ) віднайти не вдалося, тому підтвердити її конфесійну належність до цього періоду неможливо.

Згідно з книгою ОСОБА_20 «Церкви Млинівщини. 1025-річчя Хрещення Русі України» (Львів, 2013 р.), є відомості, що церква Введення в храм Пресвятої Богородиці с. Кнерути Дубенського повіту до 1841 р. залишалася уніатською (посилання на джерело відсутнє).

В архівному фонді «Церковне управління в м. Рівне» за 1943 р. серед документів архівної справи «Листування з гебітскомісаріатами про призначення сільських священників, про видавання перепусток членам церковного управління і духовенству на виїзд в Німеччину» виявлено копію - переклад з української мови документа невідомого автора під назвою «Действия святой православной церкви на украинских землях, оккупированных немецкими захватчиками в 1941 г., до времени освобождения их доблестной Рабоче-крестьянской Красной армией в январе месяце 1944 р.»

В цьому документі, зокрема, зазначено, що в 1924 р. згідно т.з. Томосу Вселенського патріарха в Царєграді, польська православна церква стала автокефальною, тобто незалежною від московського патріарха. Згідно цього Томосу, польському митрополиту була надана незалежна влада над всіма церквами Польщі, а також опіка над церквами в Україні . Такий стан існував до 1939 р., коли всі церкви України визнали канонічну залежність від московського митрополита Сергія.

В грудні 1941 р., після окупації України, Варшавський митрополит Діонісій знову «згідно Томосу 1924 р. втручається у церковне життя» і призначає на українські землі свого адміністратора архієпископа Луцького і Ковельського Полікарпа. Церкві він дає устрій «автокефальної церкви».

Німецька влада, маючи певну користь від боротьби церков, дозволяла приєднувати парафії як до православної автокефальної церкви (архієпископ Полікарп), так і до православної автономної церкви (архієпископ Олексій). Розпочалася боротьба між цими церквами, які то об'єднувалися (підписання акту об'єднання 8 жовтня 1942 р. у Почаєві), то знову роз'єднувалися. За словами автора документа, який посилається на Рівненського єпископа Платона всіх автокефальних парафій було 75%, автономних - 25%.

В справі «Список парафій Рівненсько-Кремянецької Єпархії, приєднаних до Св. Православної Автокефальної Української Церкви», станом на 13 вересня 1942 р., є список парафій Острожецького деканату Дубенської округи, в якому зазначена парафія в с. Малин, дата приєднання парафії - 06 березня 1942р.; настоятель - священник ОСОБА_21, псаломщик - ОСОБА_22, дата їх приєднання відсутня .

Одночасно повідомляємо, що в Державному архіві Рівненської області не виявлено будь-яких документів до 1939 року, які б містили інформацію про церкви Дубенського деканату Волинської дієцезії, або підтверджували конфесійну приналежність церков с. Кнерути, с. Малин.

(а.с.233-234, т.2)

З архівної довідки Державного архіву Тернопільської області від 27 лютого 2014 року № 47/05-13 вбачається, що в документах архівного фонду Волинської духовної православної консисторії в Указах Синоду і протоколах єпархіального управління про реорганізацію Волинської єпархіальної Ради в Волинську духовну консисторію із зміною структурних частин є відомості, що Указом Собору Архієреїв Православного Екзархату в Польщі від 01 лютого 1922 року № 29 Волинську Єпархіальну Раду переіменовано на Волинську Духовну Консисторію.

Станом на 1931 рік православна парафія с. Малин відносилася до першого деканату Дубенського повіту.

В прилученні до парафії с. Малин були с. Кнерути, Уєзці, Ставіще, Терешів, осада Малин, осада Кнерути, осада Фальковщина, осада Терешів.

В клірових відомостях церков першого деканату Дубенського повіту за 1935 рік є відомості, що церква на честь ікони Казанської Божої Матері в с. Кнерутах була в прилученні до парафії с. Малин і відносилася до першого деканату Волинської єпархії. Церква збудована в 1887 році, дерев'яна, на цегляному фундаменті, довжиною 33 аршини, ширина 8 2/3 аршина, висотою 5 1/3 аршина, крита бляхою, потребує ремонту, дзвонів не було.

Православній громаді с. Кнерути Дубенського повіту Волинського воєводства станом на 1935 рік належало землі: всього 16 га, в тому числі: під садибою - 0,5 га, під кладовищем - 0,4 га, ріллі - 14, 5 га сіножатей - 0,5 га, невживаної -0,1 га.

(а.с.235, т.2)

Архівна довідка №792/01.22 від 19 листопада 2013 року свідчить, що по документах державного архіву Волинської області встановлено, що в «Историко-статистическом описання церквей и приходов Вольшской епархии» (1889 рік) є відомості, що в с. Кнерути колишнього Дубенського повіту була церква на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці, невідомо ким і коли побудована, дерев'яна, на кам'яному фундаменті, разом з такою ж дзвіницею, ветха. Станом на 1887 рік є відомості, що будується нова дерев'яна церква. Проводи бувають у понеділок Фоминої неділі. Копії метричних книг зберігалися з 1828 року, а сповідальні відомості з 1838 року. Церкві належали два будинки, один з яких перебудований прихожанами з будинку священика. В прихід входили села Терешів і Ставищі. Прихожан - 665 душ. Церква приписна до приходу с. Маги на Дубенського повіту.

В «Девятисотлетии православия на Вольши 992-1892» є відомості, що до церква с. Малін приписана церква с. Кнерути - «Казанська», яка побудована на кошти прихожан у 1888 році «так у документі», дерев'яна на кам'яному фундаменті, з такою ж дзвіницею. В прихід входили села Терешів і Ставищі.

У списку православних парафій Волинського воєводства станом на 1929 рік парафія Малін Дубенського повіту значиться в другому Лубенському деканаті Волинської дієцезії.

У документах за 1930 рік в парафії Малін-Кнерути «так у документі» значиться 91 десятина 1831 сажні землі, якою користується клір парафії Малін.

У документах Волинської духовної консисторії є картки реєстрації православних церков Дубенського повіту за 1925-1939 рр., в яких зазначено, що в с. Кнерути /Клегаїу/ у 1890 році «так у документі» побудовано церкву на честь Казанської ікони Божої Матері. Церква дерев'яна, візантійського стилю, побудована за кошти парафіян.

(а.с.236,т.2)

Приймаючи процесуальне рішення щодо відмови в задоволенні позову релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату до Рівненської обласної державної адміністрації та релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно, суд врахував те, що у відповідності до вимог ст.ст. 5,8,13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII від 23 квітня 1991 року (Закон Укарїни зі змінами та доповненнями станом на 28 грудня 2014 року ) в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається .

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» повернуто безоплатно у власність релігійної громади УПЦ в с. Заболотинці, Млинівського району, Рівненської області культову будівлю та майно .

(а.с.4-7, т.1)

У відповідності до вимог ст. 3 Указу Президента України «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» в ід 14 квітня 1992 року (з останіми змінами станом на 18 листопада 1993 року) установлено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України "Про Представника Президента України" та Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування".

Згідно вимог п. 3 Указу Президента України «Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації» від 24 липня 1995 року № 640/95 установлено, що державні адміністрації є правонаступниками виконавчих комітетів відповідних Рад щодо їх зобов'язань, прав та обов'язків.

Таким чином, Рівненська обласна державна адміністрація являється правонаступником виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів, рішенням якого 03 грудня 1991 року за № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» повернуто безоплатно у власність релігійної громади УПЦ в с. Заболотинці, Млинівського району, Рівненської області культову будівлю та майно.

У відповідності до ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII від 23 квітня 1991 року (Закон Укарїни зі змінами та доповненнями станом на 28 грудня 2014 року) для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

Копія свідоцтва № 535 про реєстрацію статуту релігійної громади від 03 грудня 1991 року свідчить про те, що 03 грудня 1991 року за № 221 було зареєстровано статут Української православної церкви, керівний орган якої розташовано та діяльність якої поширюється на с. Заболотинці Млинівського району, Рівненської області.

(а.с.60)

Випискою з Єдиного державного реєстру Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 296213 підтверджується, що релігійна громада парафії Казанської ікони Божої Матері Рівненської Єпархії Української православної церкви с. Заболотинці Млинівського району зареєстрована як юридична особа за ідентифікаційним кодом 22585662, місцезнаходження якої Рівненська область, Млинівський район, село Заболотинці, вулиця Лісова, будинок 4а.

Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 03 грудня 1991 року № 1 599 120 0000 000555.

(а.с.127, т.1)

Таким чином, свідоцтво № 535 про реєстрацію статуту релігійної громади від 03 грудня 1991 року та Виписка з Єдиного державного реєстру Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 296213 підтверджує, що на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Рівненської ради народних депутатів 03 грудня 1991 року за № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» в с. Заболотинці Млинівського району рівненської області діяла та була зареєстрована лише одна релігійна громада - парафії Казанської ікони Божої Матері Рівненської Єпархії Української православної церкви с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області.

У відповідності до вимог ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII від 23 квітня 1991 року (Закон України зі змінами та доповненнями станом на 28 грудня 2014 року) релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

У відповідності до п. 6 Постанови Верховної Ради Української РСР « Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації», № 988-XII від 23 квітня 1991 року (з останіми змінами станом на 23 грудня 1993 року) Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням:

- прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави;

- прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку;

- вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею;

- наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань;

- інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Рішення відповідного державного органу має бути мотивованим.

З роз'яснень п.7 Вищого Арбітражного суду України № 02-5/109 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації» вбачається, що відповідно до статті 17 Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї республіки. Слід мати на увазі, що згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року № 125/92 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» зазначені державні органи зобов'язані протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням. (Розпорядженням Президента України від 22 червня 1994 № 53/94-рп дію цього пункту продовжено до 01 грудня 1997 року). Отже, згідно з цим Указом допускається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель. Зазначена передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії (віросповідної приналежності), якій належала будівля на момент її переходу у власність держави .

У відповідності до ст. 29 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-XII року (Закон України зі змінами та доповненнями станом на 03 березня 2005 року, втратив чинність від 20 червня 2007 року) , який діяв на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Ровенської обласної ради народних депутатів від 03 грудня 1991 року за № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель», об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Як вбачається з постанови Всеукраїнського православного собору від 25-26 червня 1992 року Всеукраїнський православний Собор в м. Києві постановив об'єднати Українську Православну Церкву та Українську Автокефальну Православну Церкву в єдину Українську Православну Церкву - Київський Патріархат.

Українська Православна Церква - Київський Патріархат є правонаступницею УПЦ та УАПЦ, всіх договорів та угод, укладених ними до нинішнього дня, та всіх її коштів, майна рухомого і нерухомого, включаючи храми, монастирі, учбові заклади та інше. Всі банківські рахунки УПЦ та УАПЦ стають рахунками Української Православної Церкви - Київського Патріархату.

(а.с.22-23, т.1)

Таким чином, рішенням ж виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів, від 03 грудня 1991 року за № 221 «Про реєстрацію статутів релігійних громад та передачу культових будівель» про повернення безоплатно у власність релігійної громади УПЦ в с. Заболотинці, Млинівського району, Рівненської області культові будівлі та майно прийнято ще до винесення постанови Всеукраїнського православного собору від 25-26 червня 1992 року в м. Києві.

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що на момент переходу у власність держави церкви Казанської Ікони Божої Матері нею користувалась релігійна громада Польської автокефальної церкви, що об'єктивно підтверджується копією довідки православного Митрополита Варшавського і всієї Польщі № 440/2002 від 31 грудня 2002 року, з якої вбачається, що територія теперішньої Рівненської області в період між війнами 1918 - 1939 років входила на той час до складу територій бувшого Волинського воєводства разом з усіма православними парафіями того регіону, в тому числі парафія в селі Милостів Рівненського деканату канонічно належала до Польської Автокефальної Православної Церкви. (Архів Варшавської Православної Митрополії ХХVI/II "Список-перелік штатних і нештатних парафій та філій, а також штатів духовенства Волинської Єпархії»).

Також православні парафії бувших воєводств:Львівського, Тернопільського, Поліського, Гродненського, Вільнюського - належали до Польської Автокефальної Православної Церкви, які були утворені (виділені) з Російської Православної Церкви.

(а.с.49, т.2)

08 січня 1946 року Свято-Казанська Богородична церква (храм Казанської Ікони Божої Матері) с.Кнерути Острожецького району Рівненської області був переданий в користування місцевої православної громади , що об'єктивно підтверджується копією типового договору від 16 жовтня 1944 року; копією списку церковної ради Св. Казанської-Богородичної церкви села Кнерути Острожецького району Рівненської області, зареєстрованого 27 лютого 1947 року № 269-22; копією списку ревізійної комісії Св.Казансько-Богородичної церкви села Кнерути Острожецького району Ровенської області, зареєстрованого 27лютого 1946 року № 269-21; копією протоколу релігійної громади Свято-Казансько-Богородичної церкви с. Кнерути Острожецького району Ровенської області від 8 січня 1946 року; копією опису церковного майна Казансько-Богородичної церкви, що було передано від повноважного представника Острожецького районного виконавчого комітету представникам від релігійної громади; копією типового договору про передачу в користування приходу православної церкви церковної будівлі і культового майна від 8 січня 1946 року; копією довідки про реєстрацію ревізійної комісії релігійної громади від 27 лютого 1946 року №269-21; копією довідки Уповноваженого ради в справах православної церкви при РНК СРСР по Ровенській області УРСР про реєстрацію церковної ради релігійної громади Свято-Казансько-Богородичної церкви від 24 серпня 1947 року №269; копією довідки Уповноваженого ради в справах православної церкви при РНК СРСР по Ровенській області УРСР про реєстрацію ревізійної комісії релігійної громади Свято-Казансько-Богородичної церкви від 24. серпня 1947 року № 269; копією листа секретаря Єпархіального управління від 2 серпня 1950 року № 1824 Уповноваженому ради в справах православної церкви при РНК СРСР по Ровенській області УРСР; копією дефектного акту від 27 травня 1951 року; копія довідки № 26 від 18.01.1990 року про реєстрацію приходської ради і ревізійної комісії релігійної громади; копією протоколу № 1 загальних парафіяльних зборів Свято-Казанської церкви с. Кнероти (Заболотинці) Млинівського району від 22 серпня 1991 року.

(а.с., 14-34т.2)

Таким чином, суд вважає, що релігійною громадою парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату, як позивачем, не надано об'єктивних доказів про те, що вона являється правонаступником православної релігійної громади , яка діяла в с. Заболотинці Млинівського району Рівненської області до 1991 року, поскільки зі Статутом Кнерутської Свято-Казанської парафії, який затверджений 13 травня 1993 року підтверджується, що релігійна громада парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату, станом на 1993 рік, являється новоутвореною релігійною громадою .

Крім цього, у відповідності до п.п.9.8,9.9 роз'яснень Вищого Арбітражного суду України № 02-5/109 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації» до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону.

Рішення компетентного державного органу, зазначеного у статті 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», про повернення або передачу культової будівлі або майна у власність конкретної релігійної громади є необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на будівлю або інше майно може бути визнано недійсним лише за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.

На підставі наведеного,

керуючись ст.ст. 10, 18, 60, 209, 213-215, ЦПК України,

ст. ст. 5,8,13,14,17,Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII від 23 квітня 1991 року (Закон Укарїни зі змінами та доповненнями станом на 28 грудня 2014 року),

п.п.7,9.8,9.9 роз'яснень Вищого Арбітражного суду України № 02-5/109 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації»

с у д , -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви - Київського Патріархату до Рівненської обласної державної адміністрації та релігійної громади парафії Казанської Ікони Божої Матері Рівненської єпархії Української православної Церкви про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на нерухоме майно - відмовити за безпідставністю позовних вимог .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Млинівського райсуду А.П. Бандура