АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/126/15 Справа № 201/7908/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Прозорова М.Л.
Категорія 28
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2015
03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді: Прозорової М.Л.,
суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,
при секретарі: Видюковій Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
заступника прокурора Дніпропетровської області
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа - Дніпропетровська міська рада) про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 24.12.2010 року уклав з ОСОБА_3 договір підряду, за умовами якого, а саме - п.1.1. відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання за плату виконати ремонтні роботи з прибудови до нежитлової будівлі, торгівельно-виставкового центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, 1/3 частина якого належить відповідачу на праві приватної власності згідно витягу №15448390 від 02.08.2007 року, в період з 24.12.2010 року по 30.03.2012 року.
Згідно п.1.2. зазначеного договору він - ОСОБА_2 виконував роботи на свій ризик, за власні грошові кошти та самостійно організовував виконання.
Пунктом 1.4. договору передбачено, що до моменту оплати замовником виконаних підрядником робіт та компенсації понесених останнім витрат, підрядник є власником об'єкту з урахуванням здійснених ремонтних та оздоблювальних робіт, вартість якого дорівнює за згодою сторін розміру винагороди підрядника за виконану роботу та витрат останнього, понесених у зв'язку з виконанням цього договору.
Пунктами 11., 2.2. договору встановлено, що ціна робіт за даним договором включає відшкодування витрат позивача, пов'язаних з виконанням даного договору та оплату за виконану позивачем роботу, за виконану роботу відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі 100 000 грн.
Також умовами п.2.4. договору визначено, що оплата за виконану позивачем роботу та компенсація понесених останнім витрат здійснюється не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття Замовником виконаних робіт та підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, а згідно п.3.3.2. позивач зобов'язаний за результатами виконаних ремонтних та оздоблювальних робіт за договором, надати на підписання замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт не пізніше 5 календарних днів з дня завершення робіт, передбачених даним договором.
26.03.2012 року між ним - позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт, згідно якого позивачем було виконано свої зобов'язання за договором на загальну суму 671 928 грн. 14 коп., а відповідачем було прийнято виконані роботи без заперечень.
Згідно вказаного акту приймання-передачі виконаних робіт від 26.03.2012 року відповідач зобов'язалася на виконання умов п.2.4.договору оплатити виконані роботи та компенсувати понесені позивачем витрати не пізніше 30 календарних днів з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.
Загальна сума, яку має сплатити відповідач на виконання умов договору 771 928 грн.
В порушення договірних зобов'язань, ОСОБА_3 виконані роботи не оплатила та понесені витрати не компенсувала, умови договору не виконала. Неодноразові нагадування про необхідність сплати грошових коштів результату не дали.
Оскільки ремонтні та оздоблювальні роботи виконані за його - позивача власні сили та кошті, ОСОБА_2 просив суд з урахуванням уточнених позовних вимог визнати за ним право власності на спірний об'єкт.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.10.2013 року позовні вимоги задоволені.
Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення №4 (загальною площею 610.4 кв. м., з яких: корисна площа - 596.4 основна площа - 491.0 кв. м., допоміжна площа - 105.4 кв. м., площа літніх приміщень - 14.0 кв. м.) в будівлі торгівельно-виставкового центру літ. А-4, в тому числі літ А 1 -4 (поз. 1-13, 1) - прибудова до будівлі торгівельно-виставкового центру загальною площею 283.7 кв. м., літ. А 5 -1 1 (поз. 14-19) - надбудова до будівлі торгівельно-виставкового центру загальною площею 326.7 кв. м., а також літ. а 3 , а 4 - ґанки, розташовані за адресою - АДРЕСА_1 в рахунок заборгованості ОСОБА_3 за договором підряду від 24.12.2010 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (а.с.113-117)
З таким рішенням не погодився заступник прокурора Дніпропетровської області та звернувся з апеляційною скаргою в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи , суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, керуючись ст. 331 та ст. 328 ЦК України, виходив із того, що особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору є власником цієї речі.
Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, збудоване ОСОБА_2 на підставі договору підряду, укладеного з відповідачкою, з огляду на невиконання замовником умов договору щодо оплати виконаних робіт.
При цьому судом не застосовано до спірних правовідносин положення ч.ч.2,3 ст. 331, ст.ст. 375, 376 ЦК України та не надано жодної правової оцінки тому, що спірне нерухоме майно фактично є самовільним будівництвом та визнання права власності на нього можливе лише за умови введення його в експлуатацію в установленому законом порядку.
Так, відповідно до вимог ч.1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір підряду, за умовами якого, відповідач доручив, а позивач прийняв на себе зобов'язання за плату виконати ремонтні роботи з прибудови до нежитлової будівлі, торгівельно-виставкового центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, 1/3 частина якого належить відповідачу на праві приватної власності згідно витягу №15448390 від 02.08.2007 року.
На виконання вимог вказаного договору ОСОБА_2 в період з 24.12.2010 року по 30.03.2012 року виконано будівельні роботи по спорудженню нерухомого майна - прибудови до будівлі торгівельно-виставкового центру загальною площею 283.7 кв. м., літ. А5-1 (поз. 14-19) - надбудови до будівлі торгівельно-виставкового центру загальною площею 326.7 кв. м., а також літ. аЗ, а4 - ґанки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети , або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.
Будівельні роботи проведені ОСОБА_2 за відсутності, як у замовника, так і у підрядника, права власності чи користування земельною ділянкою, на якій було здійснено будівництво, а також за відсутності затвердженого проекту та дозволу на проведення будівельних робіт (відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій"), а тому таке будівництво відповідно до норм ст. 376 ЦК України є самовільним та відповідно позивач не може набувати права власності на це майно.
Крім того, відповідно до п.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
При цьому позивачем не надано до суду жодних доказів того, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав вважати вказане нерухоме майно створеним та визнавати право власності на нього до введення його в експлуатацію.
Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_2 не надано жодних доказів звернення підрядника чи замовника до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття спірного об'єкту нерухомого майна до експлуатації, а тому не доведено наявність спору про право та необхідність звернення з даним позовом до суду.
Згідно з ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Наслідки не виконання умов договору підряду замовником щодо оплати підрядникові виконаної роботи встановлено ст. 856 ЦК України, відповідно до якої визначено, що підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.
При цьому відповідно до норм діючого законодавства не передбачено право підрядника на визнання права власності на створене за договором підряду майно у випадку не оплати підрядних робіт замовником.
На підставі викладеного, суд першої інстанції не врахував та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно зі ст. 309 ЦПК України тягне за собою скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 610,4 кв.м., яке розташоване за адресою:АДРЕСА_1.
Керуючись ст.ст. 303 , 307 , 309 , 316 , 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2013 року - скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, третя особа - Дніпропетровська міська рада про визнання права власності
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Суд | Апеляційний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 03.02.2015 |
Оприлюднено | 06.02.2015 |
Номер документу | 42566031 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Апеляційний суд Дніпропетровської області
Прозорова М. Л.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні