Постанова

від 21.01.2015 по справі 809/3764/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа № 809/3764/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Скільського І.І.

за участі секретаря судового засідання Волочій Л.І.,

представника позивача - Товкало П.О.,

представників відповідача - Мелінишин С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Промбудсервіс-Косів» до Державної податкової інспекції в Косівському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000722301 та №0000732301 від 16.10.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Промбудсервіс-Косів» (далі-позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Косівському районі (далі-відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень форми №0000722301 та №0000732301 від 16.10.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно визначено суму грошових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки висновки акту перевірки, яка була здійснена ДПІ в Косівському районі Івано-Франківської області не відповідають фактичним обставинам, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та ТзОВ «НВП «Енергія». Висновок податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій з ТзОВ «НВП «Енергія» та заниження податку на додану вартість і завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2011 року за рахунок завищення податкового кредиту по взаєморозрахунках з контрагентом ТзОВ «НВП «Енергія» є безпідставним, оскільки віднесення вказаних сум здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують виконання господарських зобов'язань між сторонами. Вважає податкові повідомлення-рішення недійсними та такими, що не відповідають вимогам закону.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав викладених в адміністративному позові та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечила з мотивів наведених у письмовому запереченні (т.1, а.с. 93-95 та т.2 а.с.129-130).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні та витребувані докази, судом встановлено наступне.

ДПІ в Косівському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Промбудсервіс-Косів» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з патником податків ТзОВ «НВП «Енергія» за період з 01.05.2011 року по 31.08.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт за №834/22-0/33909174 від 24.09.2012 року (т.1,а.с.109-123), у відповідності до висновків якого податковим органом встановлено порушення:

- в ході перевірки встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт,послуг) ПП «Промбудсервіс-Косів» від продавця контрагента ТзОВ «НВП «Енергія» у травні-серпні 2011 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків;

- ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Промбудсервіс-Косів» при придбанні товарів (послуг) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

- п.1983, п.198.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 31274 грн., у тому числі за травень 2011 року - 2611 грн., червень 2011 року - 5063 грн., та завищено залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 декларації) за серпень 2011 року на 50138 грн. за рахунок завищення податкового кредиту по взаєморозрахунках з контрагентом-постачальником ТзОВ «НВП «Енергія» на суму 81412 грн.

За результатами проведеної перевірки в зв'язку з встановленими порушеннями, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми «В4» №0000732301 від 16.10.2012 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 62673 грн., в тому числі 50138 грн., за основним платежем та 12535 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями, та рішення форми «Р» №0000722301 від 16.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 39092,50 грн., в тому числі за основним платежем 31274 грн., та 7818,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями. (т.1, а.с.9-10).

Не погоджуючись із висновками податкового органу та прийнятими рішеннями, позивач звернувся із позовом до суду.

Як встановлено судом, відображено у акті перевірки ДПІ в Косівському районі №834/22-0/33909174 від 24.09.2012 року, і не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні, висновки податкового органу про наявність порушень, що відображені у акті перевірки ґрунтуються виключно на даних акта Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва Державної податкової служби 07.08.2012 року №673/22-317/21478496 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства Енергія» (код ЄДРПОУ 21478496) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.02.2011 року по 31.08.2011 року, що надійшов на адресу ДПІ у м. Івано-Франківську. Зокрема, відповідачем у п. 3.1 акта №834/22-0/33909174 від 24.09.2012 року вказано, що під час обстеження податкової адреси встановлено відсутність посадових осіб ТОВ «НВП Енергія» за адресою згідно свідоцтва про державну реєстрацію: 03035, м. Київ, вул. Урицького, д.37/А, про що складено акт від 16.11.2011 року №4830/23-02 «Щодо не встановлення місцезнаходження». Згідно податкової звітності та проведених заходів встановлено відсутність у ТОВ «НВП Енергія» виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. Крім того, перевіркою встановлено, що згідно бази Автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, та поданої ТзОВ «НВП «Енергія» до ДПІ у Солом`янському районі податкової звітності, встановлено, що податковий кредит, задекларований ТОВ «НВП «Енергія» з обсягів придбання у ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна» зазначеним постачальником не задекларований, ТОВ «НВП «Енергія» до перевірки не надано жодних підтверджуючих документів щодо правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна». Крім того, по контрагенту ТОВ «Парте ЛТД» управлінням податкового контролю ДПІ у Солом`янському районі м. Києва складено акт нікчемності №12851/2302/35620037 від 23.11.2011 року, яким встановлено відсутність об`єктів оподаткування ПДВ по взаємовідносинам з придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). Сума завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна» складає 3161060 грн. (або 99,1 % від загальної суми задекларованого податкового кредиту). В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «НВП «Енергія» з ТОВ «Метро Кеш енд Керрі Україна», здійснені без мети настання реальних наслідків і є нікчемними.

На переконання відповідача, вище викладене свідчить про штучне формування позивачем, податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 81412 грн., в тому числі за травень 2011 року - 26211 грн., червень 2011 року - 5063 грн., серпень 2011 року - 50138 грн., за рахунок придбання товару у платника податків, по якому доведено відсутність правових взаємовідносин з ТзОВ «НВП «Енергія». Правочини нібито укладені між ПП «Промбудсервіс-Косів» та постачальниками ТзОВ «НВП Енергія» не спричинили реального настання юридичних наслідків (п.3.1 акта перевірки т.1 а.с.112-119).

Щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень №0000732301 та №0000722301 від 16.10.2012 року, слід зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, підтверджують правомірність формування податкового кредиту, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, судом встановлено наступне.

Між позивачем - ПП «Промбудсервіс-Косів» (Замовник) та ТзОВ «Науково-виробниче підприємство Енергія» (Підрядник) укладено договір підряду №05/05 від 29.04.2011 року, договір на поставку товарів №11/02-4 від 28.04.2011 року.

Факт виконання робіт та поставки товарів підтверджується первинною документацією, зокрема, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими та видатковими накладними (т.1, а.с.16-73). На підставі отриманих податкових накладних, ПП «Промбудсервіс-Косів» сформувало податковий кредит по ТзОВ «НВП «Енергія» на загальну суму 81412 грн.

Суд звертає увагу на те, що акт позапланової документальної невиїзної перевірки позивача на підставі якого було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містить даних щодо не надання позивачем податковому органу первинних документів також не містить жодних зауважень щодо правильності оформлення первинних документів у тому числі щодо наявності усіх необхідних реквізитів передбачених чинним законодавством.

На момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, їм було видано відповідні свідоцтва, на час укладення правочину позивач та його контрагент були зареєстровані як юридичні особи, формування податкового кредиту відбувалось на підставі належно оформлених податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

Щодо висновків податкового органу про неможливість ПП «Промбудсервіс-Косів» реального здійснення господарських операцій з ТзОВ «НВП «Енергія» в частині придбання ТМЦ, порушення ч.1,5 ст.203, 215, п.1 ст. 216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, слід зазначити наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТзОВ «НВП «Енергія» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, та не встановлено судом, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Така позиція узгоджується та наведена у постанові Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/50772/12 від 14 листопада 2012 року.

Крім того, наведені в акті перевірки та у запереченні обґрунтування відповідача, про неможливість проведення контрагентом господарських операцій з позивачем, що первинні документи позивача не підтверджують факт придбання ТМЦ, не є свідченням реальності господарських операцій, що в сукупності вказує на те, що господарські операції між ПП «Промбудсервіс-Косів» та ТзОВ «НВП Енергія» фактично не відбулися, є фіктивними, на думку суду, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки опираються виключно на акт ДПІ у Солом`янському районі м. Києва від 15.08.2012 року № 4994/7/22-309 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Науково-виробничого підприємства «Енергія» (код ЄДРПОУ 21478496) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.02.2011 року по 31.08.2011 року, натомість встановлені судом обставини та досліджені докази, які ці обставини підтверджують, вказують на те, що господарські операцій між позивачем та ТзОВ «НВП Енергія», мали місце в реальному часі, підтверджують наявність господарської мети та рух активів в процесі здійснення господарської діяльності товариства, встановлюють зв'язок між фактом придбання товарів та господарською діяльністю товариства.

Крім цього, суд зазначає, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, а саме у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Правову позицію Вищого адміністративного суду України, зокрема, викладену у постанові від 24.05.2012 року (Справа №К-26149/10) слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням тієї ж судової практики Вищого адміністративного суду України (Ухвала ВАСУ від 03.04.2013 року №К/800/2309/13), слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Косівському районі за №0000732301 та №0000722301 від 16.10.012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Скільський І.І.

Постанова складена в повному обсязі 26.01.2015 року.