Постанова

від 28.01.2015 по справі 804/7124/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2015 рокусправа № 804/7124/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі №804/7124/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД до про Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД (далі по тексту - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006691502 від 10 лютого 2014 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №804/7124/14.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, не може здійснюватися іншим способом, ніж способом внесення змін в договір оренди земельної ділянки.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі №804/7124/14 адміністративний позов задоволено. (суддя - Юрков Е.О.)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що позивач при розрахунку розміру орендної плати за землю за 2011-2013р. керувався відповідними положеннями договорів оренди земельної ділянки. Жоден нормативно-правовий акт не передбачає можливості зміни істотної умови договору, а саме розміру орендної плати, орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку, або автоматичної її зміни (в разі законодавчої зміни її граничного розміру). Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність всебічного з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі №804/7124/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач вказує, що земельні відносини регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України. У спірних правовідносинах, зазначає відповідач, необхідно застосовувати норми статті 276 Податкового кодексу України, яка має вищу юридичну силу відносно статті 30 Закону України «Про оренду землі», статті 632 Цивільного кодексу України. На територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, податок справляється із застосуванням коефіцієнту 1,5 для земель історико-культурного призначення місцевого значення.

Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників сторін по справі.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, 29 липня 2004 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 31.03.2004 року №98/16 між позивачем та Дніпропетровською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,1600 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Боброва, буд. 19 а, строком на 5 років.

22 липня 2010 року між Дніпропетровською міською радою та позивачем був укладений додатковий договір до договору оренди землі, строком до 16.09.2014 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з 07.04.2006р. та є платником орендної плати за землю.

05 лютого 2014 року посадовою особою податкового органу було проведено камеральну перевірку за звітний податковий період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року податкових декларацій з орендної плати за землю за 2011 рік, 2012 рік, 2013 рік платника орендної плати за землю Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД, результати якої оформлено актом №443/04-66-15-02/13422197 від 05 лютого 2014 року.

Висновками зазначеного акту встановлено, що підприємством не виконано вимоги п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, коефіцієнт 1,5 не застосовано, суму податку обчислено у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З огляду на вказане, платником податків занижено грошове зобов'язання з орендної плати за землю у податкових деклараціях з орендної плати за землю у розмірі 211542,49 грн.

10 лютого 2014 року на підставі акту перевірки №443/04-66-15-02/13422197 від 05 лютого 2014 року відповідачем по відношенню до позивача прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0006691502, яким ТОВ ВКФ «АТРА» ЛТД збільшено суму грошового зобов'язання за орендною платою з юридичних осіб на загальну суму 211542,49 грн., з яких 201469,04 грн. - за основним платежем та 10073,45 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В процесі адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення суб'єкта владних повноважень, останнім було додатково прийнято податкове повідомлення-рішення №0007301502 від 24 березня 2014 року, яким ТОВ ВКФ «АТРА» ЛТД збільшено суму грошового зобов'язання за орендною платою з юридичних осіб на загальну суму 40293,80 грн., з яких 0 грн. - за основним платежем та 40293,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Листом №6209/10/04-66-15-02 від 11 квітня 2014 року відповідачем відкликано вищевказані податкові повідомлення-рішення та повідомлено про винесення нового податкового повідомлення-рішення з даного питання, датованого 10 лютого 2014 року, за №0006691502 по орендній платі за землю з юридичних осіб на загальну суму 251836,29 грн. (основний платіж - 201469,04 грн., штрафні (фінансові) санкції - 50367,25 грн.).

Виходячи з викладеного, спірні правовідносини між сторонами по справі виникли у галузі правового регулювання плати за землю.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV .

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З огляду на вказані норми матеріального права, колегія суддів вважає, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України. над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Виходячи з викладеного, висновок суду першої інстанції стосовно того, що орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати з лише настанням дати набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати) або набранням законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни орендної плати у судовому порядку) не узгоджується з наведеними нормами матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Викладена судом апеляційної інстанції правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду України, що міститься у постанові від 02 грудня 2014 року по справі №21-274а14. В ході розгляду справи, колегія суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України прийшла до висновку про обґрунтованість позиції Вищого адміністративного суду України щодо відсутності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач неправомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі державної і комунальної власності за договором оренди землі в розмірі 1% від грошової оцінки землі, замість встановлених підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК 3% від грошової оцінки.

Разом з тим, колегія суддів, здійснюючи апеляційний розгляд даної адміністративної справи, виходить із заявлених позовних вимог, змісту апеляційної скарги відповідача та оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.

Податковим органом, з огляду на необхідність розрахунку позивачем розміру орендної плати за землю з урахуванням ставки земельного податку із застосуванням коефіцієнту 1,5, в обґрунтування прийнятого податкового повідомлення-рішення, покладено порушення платником податків вимог п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України, виходячи з того, що останньому в оренду було надано земельну ділянку на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання якої не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів.

Вказаною правовою нормою визначено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів:

276.3.1. міжнародного значення - 7,5;

276.3.2. загальнодержавного значення - 3,75;

276.3.3. місцевого значення - 1,5.

Згідно підпункту 14.1.261 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що договірні відносини між позивачем та Дніпропетровською міською радою виникли стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:07:482:0016), цільове використання якої, відповідно до пункту 1.2 Договору оренди землі від 29 липня 2004 року, визначено згідно Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 р. N 14-1-7/1205 - 1.11.2 (оптова торгівля та складське господарство).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Приймаючи рішення за результатами апеляційного розгляду справи, колегія суддів виходить із того, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів віднесення орендованої позивачем земельної ділянки до земельних ділянок, визначених п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України та непов'язаність використання даної земельної ділянки з функціональним призначенням територій та об'єктів історико-культурного призначення. Отже факт порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД вимог п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України є недоведеним.

Згідно підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим повідомленням-рішенням є письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із встановлених обов'язкових реквізитів податкового повідомлення-рішення та визначеного процесуальним законом обов'язку дослідження оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень на предмет законодавчої підстави його винесення, колегія суддів вважає, що необґрунтовані посилання контролюючого органу на порушення платником податків норм п.276.3 ст.276 Податкового кодексу України не можуть бути підставою для збільшення грошового зобов'язання останнього із орендної плати за землю. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у тексті самого податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0006691502 від 10 лютого 2012 року міститься посилання на порушення позивачем пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, що не відображає зміст допущеного, на думку податкового органу, порушення, встановленого у акті камеральної перевірки №443/04-66-15-02/13422197 від 05 лютого 2014 року і на підставі, якого, власне, оскаржуване рішення було прийнято.

Відповідно до частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Згідно вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що містить висновки, які не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, і яке не можна вважати законним та обґрунтованим у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Вимоги апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень хоча і не спростовують висновку суду першої інстанції стосовно протиправності податкового повідомлення-рішення, з вищевказаних підстав підлягають частковому задоволенню. Адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити, що заявлена позивачем вимога щодо визнання недійсним спірного рішення суб'єкта владних повноважень є словесною формою вираження способу захисту порушеного права позивача, що полягає у визнанні такого рішення протиправним.

Керуючись ч.3 ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі №804/7124/14 - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «АТРА» ЛТД - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006691502 від 10 лютого 2014 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 02 лютого 2015 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна