Ухвала

від 04.02.2015 по справі 817/3862/14

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Кравчук Т.О.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

ПОСТАНОВА

іменем України

"04" лютого 2015 р. Справа № 817/3862/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Капустинського М.М.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Витрикузі В.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Шевчук В.С.,

від відповідача: Махаринець М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" грудня 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол» ( далі - ТОВ «Гранд Хол») звернулося Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області ( далі - ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001041501 від 26.11.2014 року форми «В4» та №0001051501 від 26.11.2014 року форми «Р».

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за неповного з'ясування фактичних обставин справи, позивач звернувся до Житомирського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить назване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у позові з підстав вчинення позивачем господарської операції по придбанню цукру поза межами його господарської діяльності, було не правильно надано оцінку та не повно з'ясовано фактичні обставини справи, в тому числі, щодо фактичної діяльності позивача, наявності відповідних записів в ЄДР про види діяльності позивача, наявності у нього відповідних трудових та матеріальних ресурсів. Також, позивач вказує, що суд першої інстанції, прийшовши до висновку, що позивачем вчинено господарську операцію з придбання цукру поза межами його господарської діяльності, вийшов за межі доводів акту перевірки позивача, оскільки в якості єдиної підстави для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, в акті перевірки вказується на неврахування відповідачем відповідних первинних бухгалтерських документів, у зв'язку висновком останнього про безтоварність вчиненої позивачем операції та відсутністю документів, які підтверджують фактичне переміщення придбаної продукції.

Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, про що надав відповідні письмові заперечення. Просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, оскільки вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлених обставин та належність їхньої оцінки, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівному у період із 06.11.2014 року по 12.11.2014 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2014 року. Результати перевірки оформлені актом перевірки №835/17-16-15-01/33510732 від 14.11.2014 р.

За результатами перевірки ДПІ у м. Рівному було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001041501 від 26.11.2014 року форми «В4», яким позивачеві зменшено податковий кредит за вересень 2014 р. на суму 1 989 683 грн., та №0001051501 від 26.11.2014 року форми «Р», яким позивачеві донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10 464 грн. (в тому числі 8371 грн. основного зобов'язання та 2093 грн. штрафної санкції).

В податкових повідомленнях-рішеннях та акті перевірки, який став підставою для їх прийняття, вказано на порушення позивачем норм чинного законодавства, зокрема п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п.200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого ТОВ «Гранд Хол» завищено суму від'ємного значення з ПДВ у рядку 19 декларації з ПДВ за вересень 2014 року на 1983280 грн., у рядку 24 декларації з ПДВ за вересень 2014 року на 6403 та занижено суму, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за вересень 2014 року на 8371 грн. При цьому, згідно висновку працівників відповідача, що міститься в згаданому вище акті перевірки, завищення суми від'ємного значення з ПДВ у рядку 19 декларації з ПДВ за вересень 2014 року на суму 1983280 грн. пов'язане із неправомірним включення ТОВ «Гранд Хол» податкового кредиту сформованого за наслідком вчинення в червні 2014 р. безтоварних операцій із придбання цукру.

Як вбачається із обумовленого акту перевірки, підставою для висновку про безтоварність вчиненої операції є відсутність доказів, що підтверджують транспортування придбаного цукру, неможливість встановлення належності, пред'явленого товариством для огляду працівникам податкового органу, цукру, а також не належність умов збереження.

Проте, на думку суду вказані висновки про порушення, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності з таких міркувань.

Судом встановлено, що у 2014 р. ТОВ «Гранд Хол» із ТОВ «Агро ХХІ» було укладено Договір поставки цукру №1906 від 30.05.2014 р. За результатами виконання умов вказаного договору, ТОВ «Агро ХХІ» 03.06.2014 року було поставлено для ТОВ «Гранд Хол» цукор власного виробництва на загальну суму 11 988 325,50 грн. з ПДВ в кількості 1558,950 тон., із розрахунковою ціною 7690 грн. з ПДВ за 1 тонну. Оплата за поставлений товар (цукор) ТОВ «Гранд Хол» проведена в повному обсязі, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ «Агро ХХІ», що підтверджується банківськими виписками.

В підтвердження проведеної у червні 2014 р. операції, сторонами складено видаткову накладну № АІ-0000610 від 03.06.2014 р. та Акт приймання-передачі цукру від 03.06.2014 р. Також, ТОВ «Агро ХХІ», з метою забезпечення достовірності нарахування зобов'язань із ПДВ, було виписано для ТОВ «Гранд Хол» відповідну податкову накладну №1 від 03.06.2014 р. на загальну суму 11 988 325,50 грн., в тому числі ПДВ 1 998 054,25 грн. Названа податкова накладна містить у собі всі необхідні реквізити та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, копія якої міститься в матеріалах справи. При цьому, як вбачається із декларацій позивача, суми податку на додану вартість за вказаною податковою накладною, отриманою від постачальника була включені до складу податкового кредиту, та належним чином відображені в Додатку 2 до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2014 р., а сама податкова накладна включена до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний період.

Поставка придбаного цукру здійснювалася на умовах ЕХW (Інкотермс в редакції 2010 р.), тобто товар вважається поставленим з моменту передачі постачальником товару у розпорядження покупця на складі ТОВ «Агро ХХІ», який знаходиться в с. Бабин, Гощанського району, Рівненської області, вул. Заводська,1.

Разом з тим, 03.06.2014 року, тобто у день здійснення поставки цукру, ТОВ «Гранд Хол» взамін попереднього орендаря - ТОВ «Агро ХХІ», було переоформлено право оренди складського приміщення (цукрового складу №4 Бабино-Томахівського цукрового заводу), в якому до того часу зберігався, проданий згідно поставки цукру №1906 від 30.05.2014 р. цукор, шляхом укладення Договору оренди нерухомого майна №22 від 03.06.2014 р. із власником складу - ПП «ОВАС».

Відтак, із наведеного колегія суду дійшла до висновку, що фактичного переміщення придбаного ТОВ «Гранд Хол» у ТОВ «Агро ХХІ» товару, як такого не було, оскільки разом із придбаним цукром, товариством було отримано в користування і склад, в якому зберігав цей цукор попередній власник. Тому, суд погоджується із доводами позивача з приводу того, що ТОВ «Гранд Хол» та ТОВ «Агро ХХІ» належним чином підтвердили виконання умов договору поставки, шляхом підписання відповідних видаткової накладної й акту прийому-передачі товару, та вчинення дій щодо переоформлення оренди складського приміщення з ТОВ «Агро ХІ» на ТОВ «Гранд Хол».

Окрім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги наявну інформацію щодо особи контрагента позивача - ТОВ «Агро ХХІ», а саме, як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із основних видів діяльності даної юридичної особи є саме виробництво цукру (код КВЕД 10.81). При цьому, згідно Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 460 від 24.07.2012 р. «Про розподіл між суб'єктами господарювання обсягів виробництва та поставки цукру квоти "А" на внутрішній ринок у період з 01 вересня 2012 року до 01 вересня 2013 року», ТОВ «Агро ХХІ» було отримано річну квоту для виробництва цукру в розмірі 15,48 тис. тон. Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься лист ТОВ «Агро ХХІ»№АІ-535а-11-14 від 20.11.2014 р., яким названий контрагент у відповідь на запит від Гощанської ОДПІ за №726/22-24 від 05.11.2014р.повністю підтвердив проведення вищенаведених господарських операцій із позивачем. Достовірність вказаних відомостей в ході судового розгляду відповідачем не заперечувалася.

Разом із тим, як вбачається із наданих представником позивача пояснень та поданих документів, позивачем, після подання апеляційної скарги, в грудні 2014 року та в січні 2015 року було частково реалізовано раніше придбаний у ТОВ «Агро ХХІ» цукор. Зокрема, згідно договору №140 від 01.12.2014 р. укладеного ТОВ «Гранд Хол» з ТОВ «Логістика-МТС» (код ЄДРПОУ 39198155), позивачем було реалізовано 700 тон цукру на загальну суму 5 418 000 грн. з ПДВ, із розрахунковою ціною 7740 грн. з ПДВ за 1 тонну. Вказані обставини підтверджуються видатковими накладними №ГР-0000066 від 29.12.2014 р.,№ГР-0000067 від 30.12.2014 р., №ГР-0000001 від 02.01.2015 р., актом інвентаризації запасів ТМЦ (цукру) позивача станом на 28.01.2015 р., а також податковими накладними №1 від 29.12.2014 р., №2 від 30.12.2014 р., №1 від 02.01.2015 р., частина зобов'язань за якими включена до декларації позивача з ПДВ за грудень 2014 р. в складі податкових зобов'язань із ПДВ, а самі податкові накладні включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідний період.

При цьому, аналізуючи ціну придбання та ціну продажу цукрової продукції, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем від здійснення таких операцій в сукупності отримується прибуток, оскільки вартість одиниці (тонни) цукру на момент реалізації є дещо більшою, а ніж вартість на момент придбання позивачем цукру в ТОВ «Агро ХХІ».

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України ( далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог п. 201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, підсумовуючи вище викладене, слід дійти до висновку, що господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Водночас, названі норми Податкового кодексу України також вказують на те, що єдиною підставою для неврахування сум ПДВ попередньо включених до складу податкового кредиту є не підтвердження їх податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог), митними деклараціями й відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, як вбачається із матеріалів справи та акту перевірки позивача, в ході проведення перевірки ревізорам відповідача надані всі оригінали видаткових та податкових накладних, які підтверджують проведення операцій між ТОВ «Гранд Хол» та ТОВ «Агро ХХІ». Зокрема, до перевірки, по операціях з названим контрагентом, разом із супровідним листом ТОВ «Гранд Хол» № 3/15 від 12.11.2014 р. було також надано: договір поставки, видаткову та податкову накладні, акт прийому-передачі, договір оренди складу, оборотно-сальдові відомості, виписки банку, а також актуальні дані інвентаризації товарних запасів товариства, про що міститься згадка на сторінках 5, 6 Акту перевірки, де наведено повний перелік представлених до перевірки документів.

При цьому, в ході перевірки не встановлено фактів відсутності чи ненадання ревізорам документів, які підтверджують відповідні дані податкової звітності. Позивачем надано контролюючому органу усі необхідні документи первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують фактичне проведення господарських операцій з придбання цукру за участі ТОВ «Агро ХХІ» у червні 2014 року та реальні зміни майнового стану позивача, як платника податків. Натомість, мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про нереальність операцій, судячи зі змісту акта перевірки, зводяться до власних припущень про неможливість реального виконання контрагентами договірних зобов'язань, без фактичного аналізу наданих позивачем первинних документів.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що ним було виконано усі передумови, які дають право на включення сум ПДВ за такою господарською операцією до складу податкового кредиту, та правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей (цукру) у ТОВ «Агро ХХІ».

Відповідно до вимог ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У той же час, оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає з огляду на такі доводи.

Зокрема, розглядаючи справу, суд першої інстанції, прийшовши до висновку про реальність, товарність, оплатність, та наявність у позивача усіх документів, які підтверджують фактичне виконання господарської операції, проведення якої контролюючим органом поставлено під сумнів, здійснив неправильне вирішення справи по суті. При цьому, в обґрунтування такої позиції, судом було покладено висновки проте що: здійснена позивачем господарська операція не містить в собі належної економічної та ділової мети; основним видом діяльності позивача є надання в оренду сільськогосподарських машин, устаткування, легкових та вантажних транспортних засобів, а не торгівля цукром; відсутні докази проведення для позивача спеціалізованими установами відповідних аналітичних досліджень чи моніторингу щодо зростання цін на цукор та моніторингу цін при його можливій реалізації; сплив термін дії сертифікату відповідності на придбаний товар (цукор).

Як наслідок, судом першої інстанції було сформовано правову позицію щодо існування в діях позивача нового складу порушення податкового законодавства, а саме: позивачем здійснено операцію із придбання цукрової продукції поза межами власної господарської діяльності, а тому, на думку суду, така операція не охоплюється господарською діяльності позивача, та не може слугувати для підставою формування ТОВ «Гранд Хол» податкового кредиту.

Однак, із зазначеними доводами та висновками, колегія суддів не погоджується, оскільки вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано залишено поза увагою ряд відомостей щодо особи позивача та його діяльності.

Судом першої інстанції не враховано та не надано належної правової оцінки відомостям, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (ЄДР) щодо особи позивача. А саме, як вбачається із відомостей ЄДР, позивачем до даного реєстру, окрім діяльності з надання в оренду сільськогосподарських машин, устаткування, легкових та вантажних транспортних засобів, також було внесено відомості про здійснення ним такого виду діяльності як «46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами». При цьому, зазначені відомості про діяльність позивача були наявні в ЄДР, як на момент вчинення відповідної господарської операції, так і на момент судового розгляду справи (копії відповідних витягів з ЄДР наявні в матеріалах справи). Водночас, можливість провадження вище вказаного виду діяльності кореспондує меті та цілям діяльності товариства позивача, що зафіксовані і в установчих документах позивача (статуті товариства).

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що згадка про здійснення ТОВ «Гранд Хол» діяльності з оптової торгівлі цукром мітиться і в акті перевірки позивача, а самим відповідачем, як контролюючим органом під час перевірки не ставилося під сумнів можливість проведення такої діяльності позивача та економічну доцільність такої діяльності.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, в тому числі апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, підтвердженням фактичних обставин, з приводу того, що позивач провадить діяльність з оптової торгівлі на постійній основі, можуть слугувати також відомості звіту позивача по реалізованих ТМЦ (004:1:Цукор) за період з 01.01.2013 р. по 24.12.2014 р., та статистичного звіту «Структурне обстеження підприємства за 2013 рік», що поданий ним до Головного управління статистики у Рівненській області Державної служби статистики України в лютому 2014 року. Згідно до вказаних звітів, обсяг діяльності позивача з оптової торгівлі цукром в 2013 році є значно більшим по відношенню до інших видів діяльності ТОВ «Гранд Хол».

Також, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність проведення для позивача спеціалізованими установами відповідних аналітичних досліджень чи моніторингу зростання цін на цукор.

Зокрема, як вбачається із наявних матеріалів справи, в ході судового розгляду в суді першої інстанції сторонами взагалі не ставилося під сумнів обставини щодо неможливості здійснення позивачем економічного обґрунтування власної господарської діяльності. Разом з тим, судом не досліджувалися обставини щодо наявності у позивача відповідних компетентних трудових ресурсів, які здатні провадити діяльність із оптової торгівлі цукровою продукцією, в тому числі, здійснювати моніторинг цін, аналітичні дослідження відповідного рингу збуту та економічні розрахунки доцільності проведення певних операцій.

У той же час як вбачається із наданої позивачем інформації (списку працівників ТОВ «Гранд Хол», що працюють станом на 24.12.2014 р., звітів 1-ДФ за третій квартал 2014 р.) в штаті ТОВ «Гранд Хол» працює понад 30 працівників, серед яких: менеджери з постачання, економісти, бухгалтера, аудитори, комірники безпосереднім завданням яких є саме забезпечення провадження діяльність товариства-позивача, в тому числі із оптової торгівлі цукровою продукцією та здійснення моніторингу цін та відповідного рингу збуту, а також проводження економічного обґрунтування конкретних господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Частина2 цієї ж статті зазначає, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно із ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено основні принципи підприємницької діяльності, а саме підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

З наведених норм Господарського кодексу України слід дійти до висновку, що позивач, як суб'єкт господарської діяльності, вправі самостійно вільно обирати види діяльності, яким останній воліє займатися, а також самостійно, вільно розпоряджатися наявним у нього матеріальними й грошовими ресурсами. При цьому, позивач здійснюючи ту чи іншу господарської діяльність повністю покладає на себе усі ризики від провадження такої діяльності, в тому числі і ризик не отримання прибутку.

А тому, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що необхідності у отриманні від спеціалізованих установ відповідних аналітичних досліджень чи моніторингів ринку цукрової продукції у позивача могло і не виникати, оскільки вказані дії (дослідження) могли провадитися, на власний ризик, наявними у ТОВ «Гранд Хол» компетентними трудовими ресурсами.

Разом із тим, на момент апеляційного розгляду позивачем, як на те вказувалось вище, додатково було надано докази, які свідчать про часткову реалізацію раніше придбаного у ТОВ «Агро ХХІ» цукру та отримання від такої операції прибутку. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що вчиненні позивачем операції по придбанню/реалізації цукру повністю відповідають критеріям та принципам господарської діяльності, а придбаний товар (цукор) є таким, що використовується в господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок з приводу того, що сплив терміну дії сертифікату відповідності на придбаний товар, свідчить про не можливість використання такого товару у господарській діяльності позивача.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зауважує, що викладені висновки не узгоджуються із Законом України «Про підтвердження відповідності». Зокрема, ст. 1 даного Закону дається тлумачення терміну «сертифікат відповідності», згідно якого це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством на момент виробництва. Тобто, даним Законом зазначено, що сертифікат відповідності це лише документ, який підтверджує якість товару та відповідність його виробничого процесу державному стандарту на момент виробництва. При цьому, із змісту Закону України «Про підтвердження відповідності» жодним чином не вбачається, що із спливом терміну дії сертифікату відразу ж припиняється визначена якість товару виробленого у період дії такого сертифікату, а сам товар перестає відповідати вимогам стандарту. Єдиним наслідком спливу терміну дії - є не можливість подальшого гарантування виробником відповідної якості для товару, що виготовлений після закінчення терміну дії такого сертифікату.

Разом з тим, як вбачається сертифікату відповідності продукції наданого позивачем до перевірки та до суду, згаданий у ньому цукор білий кристалічний є таким, що вироблений ТОВ «Агро ХХІ» в період з 26.09.2012 р. по 09.10.2012 р., та відповідає вимогам ДСТУ 4623-2006.

У той же час, згідно вимог пп.11.2 п. 11 ДСТУ 4623-2006 (Цукор білий. Технічні умови) термін придатності до споживання кристалічного цукру складає 4 роки від дати виготовлення.

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, позивачем було проведено процедуру повторної сертифікації наявної у нього цукрової продукції, про що до суду апеляційної інстанції було надано новий сертифікат відповідності продукції серії ВГ №UA1.044X000238-15 з терміном дії до 25.09.2016 р., та протокол випробувань №0047 від 26.01.2015 р.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що термін придатності придбаного ним цукру сплине лише у вересні - жовтні 2016 року. А тому, є необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що придбаний ТОВ «Гранд Хол» цукор (щодо якого сплив термін дії сертифікату відповідності) не може бути використаний у власній господарській діяльності, а операції з його придбання не містять в собі ділової мети отримання прибутку. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача, з приводу того, що сертифікат відповідності не відноситься до документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, оскільки недоліки такого документу або сплив строку його дії, не можуть слугувати підставою не визнання даних податкової звітності.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У той же час, незважаючи на фактичні висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача усіх первинних бухгалтерських документів, а також інших доказів, що свідчать про реальне та фактичне виконання господарської операції, проведення якої контролюючим органом поставлено під сумнів, судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин положення наведених вище норм Податкового кодексу України.

Окрім того, колегія судді врахує, що судом першої інстанції було допущено і інші порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, кожен орган державної влади зобов'язаний провадити свою діяльність лише в межах функцій та повноважень визначених законами України.

Із змісту Податкового кодексу України вбачається, що єдиним державним органом, який наділений повноваженнями щодо виявлення та фіксування порушень у сфері податкових публічно-правових відносин є відповідний контролюючий податковий орган (у різні періоди: державна податкова служба, міністерство доходів та зборів, державна фіскальна служба). Відтак, саме вказаний контролюючий податковий орган, має право проводити перевірки платників податків, виявляти конкретні порушення та притягувати за їх допущення до відповідальності визначеної законом.

Зі змісту Кодексу адміністративного судочинства України не вбачається, що суд наділений будь-якими повноваженнями щодо виявлення нових порушень вимог податкового законодавства.

У той же час, суд першої інстанції, погоджуючись з доводами позивача щодо відсутності в його діях порушень вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п.200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (щодо необхідності документального підтвердження господарської операції), за порушення яких відповідач здійснив прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, у супереч наданим повноваженням, в оскаржуваній постанові, без фактичної перевірки, вчинив дії щодо виявлення нових порушень, яких відповідачем під час перевірки не виявлено.

Зокрема, як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, судом було сформовано правову позицію про існування в діях позивача нового складу порушення податкового законодавства, а саме: діяльність позивача із придбання цукрової продукції не охоплюється господарською діяльності позивача, та не може слугувати для підставою формування ТОВ «Гранд Хол» податкового кредиту.

Тим самим, суд першої інстанції фактично дійшов до висновку про порушення позивачем вимог: пп. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, згідно якого платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: …. г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку; та/або п.199.1 ст. 199 Податкового кодексу України, згідно якого у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Однак, із вказаними діями суду, колегія суддів погодитися не може, оскільки вважає, що суд обмежений у своїй діяльності, і не має права виходити за межі наданих повноважень. Відтак, розглядаючи судовий спір про правомірність прийняття рішення органом державної влади, суд, перш за все, зобов'язаний виходити лише з тих висновків та доводів про порушення, якими керувався суб'єкт владних повноважень при здійсненні своїх функцій.

Тобто, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, був зобов'язаний здійснювати перевірку правомірності дій ДПІ у м. Рівному, лише в межах підстав та доводів, що містяться у акті перевірки, з яких відповідач виходив при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

А тому, суд апеляційної інстанції, підсумовуючи вище викладене, зазначає, що судом першої інстанції, було безпідставно застосовано положення пп. г) п. 198.5 ст. 198, та/або п.199.1 ст. 199 Податкового кодексу України до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, враховуючи викладені вище доводи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано фактичні обставини справи та прийнято судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому є підставою для скасування постанови в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення про задоволення позову та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Ураховуючи викладене та те, що позов підлягає до задоволення повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 2923 грн. 20 коп. судового збору, сплаченого ним при поданні адміністративного позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" грудня 2014 р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0001041501 від 26.11.2014 року форми «В4», яким позивачеві зменшено податковий кредит за вересень 2014 р. на суму 1 989 683,00 грн., та №0001051501 від 26.11.2014 року форми «Р», яким позивачеві донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10 464,00 грн.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол» із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2923,20 грн.( дві тисячі дев'ятсот двадцять три грн.00 коп.)

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: М.М. Капустинський

Є.В.Одемчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "05" лютого 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Хол" вул.Курчатова,62-А,м.Рівне,33018

3-представник позивача Шевчук В.С.АДРЕСА_1

4- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Відінська,8,м.Рівне,33023

- ,