Ухвала

від 04.02.2015 по справі 826/18392/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18392/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» звернулися до Окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2014 року № 84126552202, № 84026552202, № 84226552202 та від 09.09.2104 року № 1263/26552202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.06.2014 року №84126552202 і № 84226552202 та від 09.09.2014 року № 1263/26552202. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та постановити нову про відмову в задоволенні позову повністю. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Хатч Інжинірінг Енд Консалтинг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.04.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.04.2014 року, за результатами якої складено акт № 454/26-55-22-02/35921717 від 26.05.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

1) п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року (із змінами та доповненнями (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та пп.138.1.1, п.138.1, пп.138.10.2, п. 138.10 ст. 138 ПК України від 2 грудня 2010 року 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 153 810 грн., у тому числі по періодах: за II квартал 2011 року в сумі 131 312 грн., за III квартал 2011 року в сумі 6 007 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 16 491 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 1 062 620 грн.;

2) п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті (р. 25 декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 617 437 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2011 року в сумі 344 070 грн., за квітень 2012 року на суму 179 997 грн., за червень 2012 року на суму 93 370 грн. та завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 декларації з податку на додану вартість) на загальну сум 873 633 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 17.06.2014 року:

№ 84026552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток на суму 153 810,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.;

№ 84126552202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість на загальну суму 771 797,00 грн., у тому числі за основним платежем - 617 437 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 154 360 грн.;

№ 84226552202, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 062 620,00 грн..

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

Так, між «Хатч Інжинірінг Енд Консалтинг» та ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» укладено договір № 49-2008/2 від 29.07.2008 року, відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «Хатч Інжинірінг Енд Консалтинг» наймає ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.», як незалежного підрядника, для надання юридичних та консультаційних послуг, а також надання інших пов'язаних з цим послуг, опис і обсяг яких викладений в додатках, що є частиною договору.

Також, між сторонами укладено додаток № 9 до договору № 49-2008/2 від 29.07.2008 року, відповідно до яких ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» зобов'язалися надати позивачу вичерпний перелік юридичних та консультаційних послуг, перелічених в додатку № 9 протягом періоду з 23.12.2010 року по 31.03.2011 року, зокрема, написати юридичний висновок та меморандум щодо виплати дивідендів відповідно до українського законодавства, прийняти участь у переговорах з контрагентом позивача, здійснити юридичний супровід отримання актів цінової експертизи тощо.

В підтвердження виконання вказаних зобов'язань з боку ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» позивач надав копії: меморандуму від 12.01.2011 року, актів цінової експертизи, рахунків-фактур, актів виконаних робіт.

Отже, факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, дорученнями, товарно-транспортними накладними тощо. Оплата за отримані товари здійснювалася у безготівковій формі.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договорів документи дають змогу визначити, які саме товари було придбано та за якою ціною.

Апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії первинних документів, на підставі яких позивач формував валові витрати відповідає вимогам ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування валових витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України». Зазначені вище первинні документи повністю підтверджують фактичне надання відповідних юридичних послуг позивачу з боку ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.», що, в свою чергу, спростовує висновок відповідача в акті про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вказану суму коштів з огляду на відсутність у позивача підтверджень фактичного надання юридичних послуг відповідними первинними документами.

Відповідно до п. 5.1 cт. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За п.п. 5.2.1 п. 5.2 cт. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» показників у рядку 05.2 Декларацій «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» на загальну суму 505 029 грн., а також встановлено, що позивачем до складу валових витрат, відповідно до відомості «Валові витрати» за І квартал 2011 року неправомірно віднесені відсотки за користування позикою від нерезидента - засновника, фактичне нарахування та сплата яких відбулось у жовтні 2010 року.

Разом з тим, відсотки, віднесені до складу валових витрат у І кварталі 2011 року, фактично нараховані та сплачені у жовтні 2010 року (IV квартал 2010 року), а відтак не можуть бути включені до складу витрат І кварталу 2011 року.

Відповідно з п.п.5.2.6 та 5.2.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дозволяється включати до складу валових витрат: суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді; суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання

Матеріали справи містять платіжне доручення та банківську виписку, які підтверджують сплату відсотків.

Апелянт також вказує, що позивачем незаконно віднесено до валових витрат - витрати на юридичні послуги надані ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.», оскільки останні не були використані у господарській діяльності та не підтвердженні первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Хатч Інжинірінг енд Консалтинг» та ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» укладено Рамковий Договір про надання послуг консультантів № 49-2008/2 від 29.07.2008 року, відповідно до якого ТОВ «Хатч Інжинірінг енд Консалтинг» наймає ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» як незалежного підрядника для надання юридичних та консультаційних послуг, а також надання інших пов'язаних з цим послуг, опис і обсяг яких викладені в додатках, що є частиною договору.

Сторонами підписані ряд додатків до договору № 49-2008/2, зокрема № 10-17, відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» зобов'язалося надати позивачу вичерпний перелік юридичних та консультаційних послуг, перелічених в додатках протягом періоду з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року.

В підтвердження виконання вказаних зобов'язань з боку ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» позивач надав копію протоколу Загальних Зборів Учасників від 01.04.2011 року щодо надання повноважень директору позивача для запропонованого підписання договору про надання послуг № 374/1IT від 19.04.2011 року; копію акту цінової експертизи № 1 /2675 від 15.04.2014 pоку, виданий ДП «Держзовнішінформ»; копію консультації щодо питань трудового права відповідно до українського законодавства від ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» за дорученням позивача; копію трудового договору з співробітником позивача - ОСОБА_5 від 21.11.2011 року; копію дозволу на працевлаштування для ОСОБА_6; копію протоколу № 6 загальних зборів учасників щодо затвердження результатів фінансово-господарської діяльності товариства та оголошення дивідендів від 02.11.2011 року; копію проекту угоди про розірвання трудового договору з робітником позивача тощо.

При цьому, ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» надали ТОВ «ХАТЧ ІНЖИНІРІНГ ЕНД КОНСАЛТИНГ» відповідні рахунки-фактури.

Після надання послуг за вказаними договором, додатками до нього та рахунками-фактурами сторонами були складені відповідні акти виконаних робіт.

Таким чином, не можливо не погодитися з судом першої інстанції, що вказаними вище первинними документами в повному обсязі підтверджується фактичне надання консультативних послуг ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.» для позивача, їх зміст, обсяг, а також надання відповідних юридичних послуг позивачу з боку ТОВ «АНДРЕАС НЕОКЛЕУС ЕНД КО.», що в свою чергу свідчить про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат вказану суму коштів.

Також, перевіркою відображених у рядку 06.6 Декларацій «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року» показників, за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2014 р. у сумі 1 665 244 грн. встановлено, що ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» за результатом діяльності у І кварталі 2011 року мало від'ємне значення об'єкта оподаткування. Перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» показників у рядку 06.6 Декларацій «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року» на загальну суму 528 336 грн. внаслідок порушень податкового законодавства, виявлених за І квартал 2011 року.

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За п.п.5.2.6 та 5.2.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дозволяється включати до складу валових витрат: суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, установлених правилами податкового обліку, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді, суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

В силу п.п. 5.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями на користь нерезидентів, згідно з яким для платника податку, 50 т більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат, витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу ( крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 135.3. цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4. ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Крім того, п.п.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

За пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України, не можуть бути віднесені до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

За таких обставин, судова колегія пристає на правову позицію суду першої інстанції, що взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені належним чином укладеними договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами. А, отже, операції позивача здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

З акту перевірки також слідує, що позивачем в порушення вимог п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, занижено ПДВ, який підлягає сплаті (р.25 декларації з ПДВ) на загальну суму 617437 грн., та завищено від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 декларації з ПДВ) на загальну сум 873633 грн.

З січня 2011 року по липень 2011 року товариство здійснювало господарську діяльність із надання інжинірингових послуг, які не були об'єктом оподаткування. У відповідності з угодою EMZ/PMO/HAT-1001u від 15.04.2010 року, замовник (Єнакіївський металургійний комбінат) підтверджує, що виконавець (ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг») надали консультації по будівництву установки вдування пиловугільного палива, зокрема, згідно з актами № 6 від 06.04.2011 року, № 7 від 06.04.2011 року, № 9 від 01.06.2011 року.

Відповідно до пп.196.1.14, п.196.1 ст.196 ПК України, не є об'єктом оподаткування операції з постачання послуг, визначених у підпункті «в» пункту 186.3 статті 186 цього Кодексу.

Як зазначено в п.п. «в» п. 186.3 ст.186 Податкового кодексу України, до цих послуг належать консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

В акті перевірки вказано, що сума коштів у розмірі 873 633 грн. була віднесена до складу податкового кредиту в січні 2011 року в силу господарських відносин позивача з Єнакіївським металургійним комбінатом на підставі актів № 6 від 06.04.2011 року, № 7 від 06.04.2011 року, № 9 від 01.06.2011 року. Однак, як вбачається зі змісту вказаних актів, позивач в них виступає виконавцем послуг, що в свою чергу, виключає те, що вказані акти аж ні як не можуть слугувати підтвердженням права позивача на отримання за ними податкового кредиту.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що вказана сума коштів у розмірі 873 633 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту в січні 2011 року в силу зовсім іншої господарської діяльності.

Так, між ТОВ «Хатч Інжиніринг енд Консалтинг» та ВАТ «Єнакіївський металургійний завод» укладено договір про надання послуг № EMZ/PMO/HAT-1001u від 15.04.2010 року, відповідно до умов якого консультант вважається основним постачальником консультаційних послуг та послуг по координації інших постачальників послуг в сфері надання технічних, інжинірингових та проектних консультацій для програм замовника, включно з іншими професійними консультаціями.

В підтвердження виконання умов вказаного договору, позивач надав копії акту виконаних послуг № 4 від 03.09.2010 року, податкової накладної № 7 від 03.09.2010 року.

Також, між позивачем та ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» укладено договір про надання послуг № AZS/PMO/HAT-1002u від 21.04.2010 року, відповідно до якого консультант вважається основним постачальником консультаційних послуг та послуг по координації інших постачальників послуг в сфері надання технічних, інжинірингових та проектних консультацій для програм Замовника, включно з іншими професійними консультаціями.

В підтвердження виконання умов вказаного договору, позивач надав копії актів виконаних послуг № 3 від 01.10.2010 року, № 4 від 01.10.2010 року, № 5 від 01.12.2010 року, податкових накладних № 8 від 01.10.2010 року, № 9 від 01.10.2010 року, № 19 від 01.12.2010 року, актів приймання-передачі послуг.

Отримані послуги були використані позивачем в оподатковуваних операціях протягом 2010 року та були включені до складу податкового кредиту. З акту перевірки слідує, що, вказані господарські операції відповідачем не перевірялись.

Таким чином, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що встановлені обставини спростовують твердження апелянта та інформацію, зафіксовану ним в акті щодо порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за перевіряємий період за рахунок сум, отриманих від нерезидента в грудні 2010 року на митній території України. Вказану суму податкового кредиту позивач сформував за рахунок здійснення господарських операцій з іншими підприємствами, що не було взято до уваги контролюючим органом.

Наведене вище свідчить про необґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №84126552202 від 17.06.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість на загальну суму 771 797,00 грн.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 04.02.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.