Ухвала

від 21.01.2015 по справі 2а-18685/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/22960/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Цвіркун Ю.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012

у справі № 2а-18685/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКС-Гарант" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.08.2010 № 0000662306/0, від 25.08.2010 № 0000662306/1 та від 12.11.2010 № 0000662306/2.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за операціями з придбання підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «СКС-Буд» (далі - ПП «СКС-Буд»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що первинні документи, підписані від імені постачальника невстановленою особою, не мають підтверджувальної сили та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірки Товариства з питань достовірності декларування сум ПДВ при взаємовідносинах з ПП «СКС-Буд» за період з 01.11.2007 по 01.04.2009.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 28.07.2010 № 444/23-6/34344706, в якому відображено висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні підрядних робіт, поставлених спірним контрагентом. На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на матеріали кримінальної справи № 24-85, порушеної за ознаками складу злочинів за статтями 205 (фіктивне підприємництво), 209 (легалізація, (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом), 358 (підроблення документів) Кримінального кодексу України, під час якої було встановлено, що ОСОБА_1, який значився директором ПП «СКС-Буд» у перевіреному періоді, будь-якого відношення до діяльності цього підприємства не мав, документи від імені ПП «СКС-Буд» не підписував та не уповноважував інших осіб на таке підписання. У зв'язку з цим ДПІ не визнала документальним підтвердженням даних податкового обліку Товариства складені цим постачальником первинні документи.

Наведене стало підставою для прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 03.08.2010 № 0000662306/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 988 980,45 грн. (у тому числі 659 320,30 грн. за основним платежем та 329 660,15 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки контролюючим органом це не спростовано належними доказами.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, у рамках виконання договорів підряду ПП «СКС-Буд» виконало комплекс проектно-вишукувальних та підрядних робіт на об'єктах позивача. Виконання цих операцій опосередковано складенням актів приймання виконаних робіт, податкових накладних; оплата цих робіт проведена у безготівковому порядку.

Наведені первинні документи оформлені з дотримання вимог, установлених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Доводи відповідача, якими він мотивує правомірність оспорюваного нарахування, не є достатнім свідченням недобросовісності платника (позивача у справі).

Адже у випадку реальності господарських операцій висновок про недостовірність первинних документів, підписаних іншими особами ніж ті, що значаться в установчих документах постачальників їх керівниками, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Неприпустимим є позбавлення платника права на податкову вигоду з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, й за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Крім того, слід зазначити, що власне показання директора ПП «СКС-Буд» ОСОБА_1 щодо заперечення своєї причетності до діяльності цього підприємства, також необхідно оцінювати критично, позаяк дана особа є зацікавленою в уникненні відповідальності за можливе невідображення операцій з поставки робіт у податковій звітності.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного збагачення за допомогою бюджетних коштів, що може призводити до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та порушення конституційних прав і свобод інших платників. У розглядуваній справі існування таких обставин ДПІ не доведено.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали неправомірним оспорюване податкове повідомлення-рішення та обґрунтовано задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012 у справі № 2а-18685/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун