Постанова

від 30.01.2015 по справі 826/19311/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2015 року № 826/19311/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кама» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія «Кама») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27 листопада 2014 року №0016482205 та №0016492205.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 10 вересня 2014 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентами позивача виніс податкові повідомлення - рішення про визначення грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентами.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У період з 29 жовтня 2014 року по 11 листопада 2014 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі направлень від 29 жовтня 2014 року №2974/22-05, №2975/22-05, №2978/22-02, №2976/22-02, №2977/22-11, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 10, абзаців 1, 2, 4 підпункту 75.1.2 пункту 75.1. статті 75Податкового кодексу України, відповідно до плану - графіку проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Кама» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №1663/26-59-22-05/19358158 від 18 листопада 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 2159,00 грн.;

- пунктів 192.1, 192.3 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на зальну суму 170573,00 грн., в тому числі у червні 2013 року на суму 2273,00 грн., вересні 2013 року на суму 46064,00 грн., жовтні 2013 року на суму 88740,00 грн., листопаді 2013 року на суму 33469,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, 24 листопада 2014 року товариством до податкового органу подані письмові заперечення, які листом від 27 листопада 2014 року №29356/10/26-59-22-05 залишені без задоволення, а висновки акту - без змін.

На підставі Акту перевірки 27 листопада 2014 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесла податкові повідомлення - рішення:

- №0016482205, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 255860,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 170573,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 85287,00 грн.;

- №0016492205, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 3239,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 2159,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1080,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що зумовили прийняття рішень про збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та додану вартість, ТОВ «Компанія «Кама» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків включені витрати, понесені у зв'язку з придбанням у ПП «Алекспром» товарів - банок, а також враховано суми податку на додану вартість, сплачені названому контрагенту та ТОВ «Агропродукти», до складу податкового кредиту. Взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Агропродукти» проводились на підставі договору постачання №СРД018.

На виконання умов договору під час перевірки позивачем надано рахунки на оплату, видаткові накладні, якісні посвідчення, товарно-транспортні накладі на підтвердження транспортування придбаного у ТОВ «Агропродукти» товару - олії соняшникової рафінованої дезодорованої. Крім того, позивачем на підтвердження існування договірних відносин з ПП «Алекпром» та їх виконання сторонами надано рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні та паспорти якості на придбаний товар.

Однак, за результатами вивчення зазначених документів, а також враховуючи отримання акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 24 липня 2014 року №668/26-55-22-01/32555149 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Агропродукти» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин із ПП «Никтрансфотвард» (код ЄДРПОУ 31612939) за вересень 2013 року, в якому встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Агропродукти» здійснювалась поза межами правового поля, а тому останнє не мало підстав відображати в розділі ІІ «отримані податкові накладні» Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та у складі податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ податкові накладні з реквізитами контрагента - постачальника ПП «Никтрансфортвард». Викладене стало підставою для висновку про здійснення ТОВ «Агропродукти» діяльності, спрямованої на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення статті 22, пункту 135.2 статті 135, статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України по операціях з придбання послуг (робіт) у підприємства - постачальника ПП «Никтрансфортвард» та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за вересень 2013 року.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Одночасно, відповідно до положень пункту 6.3 цього Порядку, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 03 червня 2013 року ТОВ «Компанія «Кама» придбала у ПП «Алекспром» товар - банки на загальну суму 13636,56 грн., в тому числі ПДВ 2272,76 грн.

На підтвердження виконання суб'єктами господарської діяльності зазначеного договору, позивачем надано рахунок - фактуру №СФ-0000141 від 03 червня 2013 року, видаткову накладну №РН-0000176 від 03 червня 2013 року, товарно-транспорту накладну №РН-0000176 від 03 червня 2013 року та платіжне доручення №12296 від 05 червня 2013 року.

На обґрунтування економічної доцільності зазначених договірних відносин, ТОВ «Компанія «Кама» зазначило, що основним видом його діяльності є власне виробництво, зокрема, гірчиці та майонезу, з матою фасування яких у біли придбані банки у зазначеного контрагента.

На підтвердження якості придбаного товару, ТОВ «Компанія «Кама» надано копії паспортів якості на відповідні партії банок скляних для консервів.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, єдиною підставою для висновку щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем ПП «Алекспром», а також до складу валових витрат - вартості придбаного товару, стало ненадання позивачем під час перевірки товарно-транспортних накладних стосовно перевезення товару.

Однак, до такого аргументи податкового органу суд ставиться критично, оскільки копія товарно-транспортної накладної №РН-0000176 від 03 червня 2013 року була надана позивачем до письмових заперечень на Акт перевірки, а тому в силу приписів пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України такий документ мав бути врахований контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Також у період, що підлягав перевірці між ТОВ «Компанія «Кама» та ТОВ «Агропродукти» існували договірні відносини щодо постачання продукції.

Так, 22 березня 2011 року між зазначеними суб'єктами господарської діяльності було укладено договір постачання №СРД018, згідно з яким продавець (ТОВ «Агропродкут» зобов'язується оставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити в строк на умовах, передбачених цим договором, товар - олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена, кількість та ціна, строк поставки, попередньо погоджені по телефону або факту і зазначені в специфікаціях, які мають бути підписані сторонами та після підписання є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідність товару державним стандартам повинна підтверджуватися передбаченою законодавством документацією, виданою у встановлено порядку, що прикладається до кожної поставки - посвідчення про якість.

Відповідно до пункту 3.3 договору кожна поставка повинна супроводжуватися наступними документами: товарна/видаткова накладна, податкова накладна, рахунок-фактура, посвідчення про якість виробника товару.

Згідно з додатковою угодою до зазначеного договору від 26 грудня 2011 року, його дія продовжена до 31 грудня 2013 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано: рахунки на оплату №Сн0000010 від 17 вересня 2013 року на суму 261426,00 грн., в тому числі ПДВ 43571,00 грн., №Сн0000012 від 20 вересня 2013 року на суму 221501,50 грн., в тому числі ПДВ 36916,92 грн., №Ск0000011 від 06 жовтня 2013 року на суму 261052,00 грн., в тому числі ПДВ 43508,67 грн., №Сн0000018 від 26 вересня 2013 року на суму 258808,00 грн., в тому числі ПДВ 43134,67 грн., №Сн0000015 від 16 вересня 2013 року на суму 504900,00 грн., в тому числі ПДВ 84150,00 грн.;

- видаткові накладні №Сн0000010 від 17 вересня 2013 року на суму 261426,00 грн., в тому числі ПДВ 43571,00 грн., №Сн0000012 від 20 вересня 2013 року на суму 221501,50 грн., в тому числі ПДВ 36916,92 грн., №Ск0000011 від 06 жовтня 2013 року на суму 261052,00 грн., в тому числі ПДВ 43508,67 грн., №Сн0000018 від 26 вересня 2013 року на суму 258808,00 грн., в тому числі ПДВ 43134,67 грн., №Сн0000015 від 16 вересня 2013 року на суму 504900,00 грн., в тому числі ПДВ 84150,00 грн.;

-товарно-транспортні накладні №АГСн0000010 від 17 вересня 2013 року, №АгСн0000012 від 20 вересня 2013 року, №АгОк0000011 від 06 жовтня 2013 року, №01309004 від 27 вересня 2013 року;

- сертифікати очистки автоцистерни від 17 вересня 2013 року, від 20 вересня 2013 року, від 06 жовтня 2013 року, від 26 вересня 2013 року, в яких зазначено номера транспортних засобів, які зазначені у товарно-транспортних накладних;

- якісні посвідчення №779 від 17 вересня 2013 року, №794 від 20 вересня 2013 року, №885 від 06 жовтня 2013 року, №832 від 26 вересня 2013 року з результатами досліджень партій олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої, що були придбані позивачем.

Також ТОВ «Компанія «Комо» надало копії платіжних доручень №12724 від 17 вересня 2013 року на суму 504900,00 грн. та №12731 від 19 вересня 2013 року на суму 504900,00 грн., а також копії податкових накладних від 17 вересня 2013 року №9 та №15 від 19 вересня 2013 року на відповідні суми.

Факти отримання зазначених податкових накладних також підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних, поданим до податкового органу позивачем за вересень 2013 року та квитанцією про його прийняття.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт» на ім'я позивача за результатами виконання договору про виготовлення продукції з давальницької сировини, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, позивачем надано документи на підтвердження використання придбаних у ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт» товарів в його господарській діяльності по виробництву продукції та наявність у нього умов та засобів для здійснення такої діяльності.

Посилання відповідача в обґрунтування правомірності зменшення податкового кредиту по податку на додану вартість на встановлення актами інших податкових органів відсутність у контрагента позивача можливості реального виконання договірних відносин, суд до уваги не приймає, оскільки зі змісту зазначених актів не уявляється за можливе встановити відсутність у ТОВ «Агропродукт» придбаного позивачем товару в результаті укладення договорів з іншими контрагентами - постачальниками, крім тих, договірні правовідносини яз якими були предметом перевірки.

Також під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача (ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку - контрагентами (ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Компані «Комо» та ПП «Алекпром», ТОВ «Агропродукт», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагентів - ПП «Алекпром» та ТОВ «Агропродукт», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу, що під час розгляду справи відповідачем не надано пояснень на обґрунтування висновків акту перевірки про заниження позивачем податку на додану вартість у вересні 2013 року на суму 46064,00 грн., жовтні 2013 року на суму 88740,00 грн. та листопаді 2013 року на суму 33469 грн., з огляду на те, у тексті самого акті зазначено про встановлення врахування сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Ігропродукт» у вересні 2013 року саме у названому місяці, що на думку суду, свідчить про невідповідність висновків Акту перевірки, встановленим під час перевірки обставинам.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27 листопада 2014 року №0016482205 та №0016492205.

3. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КАМА" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник