Постанова

від 06.02.2015 по справі 922/4246/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа № 922/4246/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Гребінка А.М., за довіреністю від 10.02.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Харків (вх.№4114Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014р.

у справі № 922/4246/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алко-Профі", м. Одеса

до відповідача Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м.Харків

про стягнення 154 154,09 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2014р. у справі №922/4246/14 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено: стягнуто з Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алко-Профі" заборгованість за договором поставки №16-13/П від 30.10.2013 р. в розмірі 121425,04 грн., суму пені в розмірі 3077,20 грн., 3% річних в розмірі 369,26 грн. та судовий збір в розмірі 3083,08 грн. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач поставив відповідачу товар, проте відповідач частково повернув поставлений, але не реалізований товар, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість.

Приватне підприємство "Компанія "Маркет Плюс" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014р. у справі №922/4246/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є незаконним та необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що доказів того, що відповідач реалізував товар, позивач суду не надав, а тому, на думку скаржника, відсутні правові підстави у задоволенні позову стосовно стягнення суми заборгованості. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно стягнуто з відповідача пеню та 3% так як порушення грошового зобов'язання насправді не відбулось.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.01.2015р. о 09:30 год.

Відзивом на апеляційну скаргу (вх.№488 від 16.01.2015р.) позивач заперечує проти її задоволення, просить рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014р. у справі № 922/4246/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що після отримання позовної заяви відповідачем на адресу позивача надійшов факс про повернення залишків поставленого, але нереалізованого товару. Позивач, виконуючи умови договору, здійснив повернення залишків поставленого, але нереалізованого товару та направив відповідачу акт звірки взаємних розрахунків. Також, з посиланням на п.3.3 та 3.4 договору від 30.10.2013р. №16-13/П зазначає, що відповідач отримав товар (підтвердженням є відбиток печатки та підпис уповноваженої особи на товарно-супровідних документах), а у позивача існує право вимоги оплати за поставлений товар. Крім того, зазначає, що позивач жодного разу не отримував від відповідача попередження про недоліки в наданих накладних, що також підтверджує виконання умов договору позивачем та обов'язок взятий на себе покупцем.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. розгляд справи відкладено на 03.02.2015р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача.

02.02.2015р. від відповідача надійшло клопотання про надання додаткових доказів, а саме розпорядження №28/12-14 від 28.12.2014р. та акту інвентаризації від 30.12.2014р. №1328 (вх.№1544). В зазначеному клопотанні відповідач зазначає, що акт інвентаризації підтверджує наявність на складі поставленого, але не реалізованого товару.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач також зазначає, що процес інвентаризації потребує значного проміжку часу, тому надання вказаного доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції було неможливим.

Як встановлено в п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» , відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

А тому колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про надання додаткових доказів, дійшла висновку прийняття вказаних додаткових доказів, оскільки відповідач не мав можливості надати їх до місцевого господарського суду.

03.02.2015р. від представника позивача надійшло клопотання (вх.№1578), в якому представник просить розглянути справу за наданими сторонами матеріалами та без його участі. Крім того, просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 03.02.2015р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Окрім того, просив взяти до уваги додатково надані ним докази щодо наявності товару на складі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102214352876, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника позивача, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

30.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алко-Профі" (постачальник) та Приватним підприємством "Компанія "Маркет Плюс" (покупець) був укладений договір поставки №16-13/П, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався постачати покупцю алкогольну продукцію (далі по тексту товар), а покупець зобов'язався приймати товар та своєчасно його оплачувати на умовах, передбаченим цим договором.

Відповідно до п.1.2 даного договору, товар за цим договором поставляється постачальником покупцеві окремими партіями на підставі заявок покупця.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється відповідно до заявки покупця, в якій зазначаються кількість, найменування товару та адресу поставки. Заявка оформляється покупцем у письмовій формі і направляється постачальнику факсом, електронною поштою або передається особисто (уповноваженій особі постачальника) за вибором покупця. У разі якщо протягом 3 (трьох) годин після відправлення (або передачі) заявки покупцем постачальнику, від постачальника не надійде на адресу покупця будь-яких обґрунтованих заперечень щодо виконання заявки покупця, заявка вважається прийнятою до виконання.

Поставка товару здійснюється транспортом постачальника і за його рахунок на умовах ДДП. Тлумачення умов поставки здійснюється згідно з правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010. Місце передачі товару постачальником покупцеві вказується покупцем у заявці на поставку відповідної партії товару. (п.2.5 договору).

Згідно з п. 2.6 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання покупцем видаткової та товарно-транспортної накладної. Всі ризики загибелі або пошкодження товару несе власник.

Пунктом 3.3 договору встановлено що, постачальник зобов'язаний надати у розпорядження покупця з кожною партією товару наступні товаро-супровідні документи: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, податкову накладну, оригінали або завірені постачальником копії документів, що підтверджують відповідність товару вимогам чинного законодавства України щодо його якості, безпеки та сертифікації.

Відповідно до п. 6.1 договору, асортиментний перелік поставляється за цим договором товару, його штриховий код і ціна за одиницю товару, узгоджуються сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 7.1 договору, оплата поставленого за цим договором товару здійснюється покупцем постачальнику на умовах, передбачених п.п.7.1.2 договору, а саме: у міру реалізації товару покупцем третім особам. Покупець зобов'язується здійснювати постачальнику оплату реалізованого покупцем товару, протягом 7 календарних днів з моменту його реалізації покупцем третім особам.

В матеріалах справи містяться копії видаткових накладних, які підписані сторонами та скріплені їхніми печатками на суму 149899,42 грн.

06.06.2014р. позивач направив на адресу відповідача претензію №1, в якій просив сплатити суму боргу у розмірі 152 899,42 грн.

01.07.2014р. позивач направив на адресу відповідача претензію №2, в якій просив сплатити суму боргу у розмірі 149 899,42 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на зазначені претензії відповіді не надав.

Вищезазначене стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою.

05.11.2014р. на адресу господарського суду Харківської області позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором поставки від 30.10.2013р. №16-13/П у розмірі 121425,04 грн., пеню в розмірі 3077,20 грн., 3% річних в розмірі 369,26 грн. та судовий збір в розмірі 3083,08 грн.

10.11.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки від 30.10.2013р. №16-13/П, пені та 3% річних.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір поставки №16-13/П.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії видаткових накладних, які підписані сторонами та скріплені їх печатками на суму 149 899,42 грн.

Окрім того, в матеріалах містяться товарно-транспортні накладні, податкові накладні до видаткових накладних та накладна на повернення товару постачальнику від 29.10.2014р. №3556 на суму 28 474,38 грн.

Місцевим господарським судом встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на суму 149 899,42 грн., проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки частково повернув поставлений, але не реалізований товар на суму 28 474,38 грн.

За таких обставин, сума боргу відповідача перед позивачем за порушення зобов'язання становить 121 425,04 грн.

Твердження апелянта про те, що поставлений позивачем товар не реалізований, а тому і відсутній обов'язок здійснювати оплату за нього не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, відповідач надав як додатковий доказ апеляційному суду копію акту інвентаризації від 30.12.2014р. №1328.

В зазначеному акті міститься перелік товару, який є в наявності на складі відповідача.

Колегія суддів, дослідивши вказаний акт інвентаризації від 30.12.2014р. №1328, зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту видаткових накладних (а.с. 25,28,31,34,37,40, 43, 45, 48), в графі «Товар» перед «Найменуванням товару», вказано 13-значний код кожного найменування товару.

Окрім того, як вбачається зі змісту податкових накладних (а.с.27,30,33, 36,39,42,44,47,50), в графі «Номенклатура товарів/послуг продавця» також вказані ідентичні коди, вказані позивачем в вищезазначених видаткових накладних та коди товару згідно з УКТ ЗЕД.

Проте, в акті інвентаризації від 30.12.2014р. №1328 наданого відповідачем, в найменуванні товару взагалі відсутні зазначені коди, які вказані в видаткових та податкових накладних, тому колегія суддів зазначає, що продукцію, вказану в акті інвентаризації та виділену відповідачем як ту, що поставив позивач не можливо ідентифікувати з продукцією, зазначеною в видаткових накладних, яку поставив позивач.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

А тому, колегія суддів вважає що, відповідачем не надано належних доказів того, що продукція, яка була поставлена відповідно до видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, станом на час розгляду справи в господарському суді першої інстанції не була реалізована.

При цьому, наданий відповідачем акт інвентаризації від 30.12.2014р. №1328 не дає підстав достеменно встановити, що саме вказана в акті продукція, яка виділена відповідачем як та, що поставив позивач, була поставлена на підставі вищезазначених видаткових накладних та саме позивачем.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 7.1 договору, встановлено, що оплата поставленого за цим договором товару здійснюється покупцем постачальнику на умовах, передбачених п.п.7.1.2 договору, а саме: у міру реалізації товару покупцем третім особам. Покупець зобов'язується здійснювати постачальнику оплату реалізованого покупцем товару, протягом 7 календарних днів з моменту його реалізації покупцем третім особам.

Відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставин недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що настала.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на відсутність підстав для оплати за поставлений товар у зв'язку з його нереалізацією третім особам є безпідставними та такими що, стверджують факт перешкоджання ним своєчасної оплати товару, поставленого позивачем, а отже сума боргу підлягає стягненню.

Вказане відповідає позиції викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. у справі №2/255пд.

Окрім того, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", зазначено наступне: Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар . Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 193, 198 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Беручи до уваги визначений договором поставки №16-13/П від 30.10.2013р. порядок здійснення оплати за товар та незадоволення відповідачем претензій позивача щодо необхідності здійснення такої оплати, враховуючи, що відповідачем під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції та апеляційному суді не надано доказів укладення договорів відповідача з третіми особами на продаж поставленої саме позивачем продукції, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 121 425,04грн., а відповідачем не спростовано відсутності заборгованості перед позивачем, у зв'язку з не реалізацією поставленого позивачем товару.

Окрім того, матеріали справи не містять належних доказів відсутності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар.

А тому, досліджуючи обставини з приводу не реалізації відповідачем товару, поставленого позивачем та надаючи належну правову оцінку правам та обов'язкам сторін з урахуванням умов договору та вимог закону, колегія суддів, вважає, що відповідачем ані в обґрунтування своїх заперечень на доводи позивача, ані в обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі не надано жодного доказу нереалізації товару, поставленого позивачем на час розгляду справи в господарському суді першої інстанції.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2009р. у справі №2/52.

Щодо доводів апелянта щодо неправомірного нарахування місцевим господарським судом пені та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено в п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 8.5 договору поставки встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

А отже, господарським судом першої інстанції вірно встановлено прострочення виконання зобов'язання та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3077,20 грн.

Окрім того, згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку, зробленого позивачем дійшла висновку про правомірність місцевого господарського суду задоволення позову в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 369,26 грн.

За таких обставин, доводи викладені заявником в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2014р. у справі №922/4246/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 06.02.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.