Постанова

від 03.02.2015 по справі 908/4128/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа № 908/4128/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4297 З/1-32) на рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Запорізький завод металевих рукавів", м.Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

про стягнення 40093,10 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року (суддя Демченко О.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ТОВ "Запорізький завод металевих рукавів" 533 366 грн. 40 коп. основного боргу, 27625 грн. 57 коп. інфляційних втрат, 6 400 грн. 40 коп. 3% річних, 48514 грн. 42 коп. пені та 12 318 грн. 13 коп. судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року змінити, зменшивши розмір пені, що підлягає стягненню до суми, що не перевищує 5000,00 грн. Вказує на те, що аналіз показників балансу відповідача за 2014 рік дозволяє дійти висновку про наявність збитків у господарській діяльності та перевищенні його поточних зобов'язань над оборотними активами.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду повернуто до канцелярії з відміткою поштового відділення «за спливом терміну зберігання».

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Запорізької області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металевих рукавів" (постачальником) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" (покупцем) укладений Договір поставки № МС001355 (а.с.9,10).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язувався передати (поставити) в обумовлені строки покупцю товар (товари), а покупець зобов'язувався прийняти зазначений товар та оплатити за нього грошову суму.

Згідно п. 2.1 Договору поставці по даному договору підлягає товар - металорукав.

У п. п. 2.2, 3.1, 5.1 Договору сторони визначили, що загальна кількість товару, яка підлягає поставці, асортимент, номенклатура, ціна та строки поставки визначені специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 5.4 Договору покупець оплачує товар у наступному порядку: 100% - протягом 30 календарних днів після надходження товару по специфікації на склад покупця, якщо інше не передбачено у специфікації до цього Договору.

Зі Специфікації № 1 від 27.08.2013 року вбачається, що сторони погодили поставку наступного товару: металорукав (Р3-НН-Х-20 УХЛ1, Т1 у кількості 8000 на загальну суму 463968 грн. 00 коп., строк поставки - протягом 15 робочих днів з моменту підписання специфікації, умови поставки - 100% - протягом 30 днів після надходження товару на склад покупця (а.с.12).

Зі Специфікації № 3 від 18.11.2013 року вбачається, що сторони погодили поставку наступного товару: металорукав (Р3-НН-Х-50 УХЛ1, Т1 у кількості 400 на загальну суму 69398 грн. 40 коп., строк поставки - протягом 15 робочих днів з моменту підписання специфікації, умови поставки - 100% - протягом 30 днів після надходження товару на склад покупця (а.с.11).

Як вбачається з Видаткової накладної № РН-0000127 від 22.04.2014 року позивач поставив, а відповідач отримав за довіреністю № 26088 від 22.04.2014 року металорукава на загальну суму 533 366 грн. 40 коп. (а.с.13).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана Видаткова накладна містить всі необхідні реквізити та підписана повноважними представниками сторін, без будь-яких зауважень з боку відповідача.

У п.8.2 Договору сторони передбачили можливість вирішення спорів по цьому Договору шляхом переговорів або переписки.

З Листа-вимоги № 182 від 08.09.2014 року вбачається, що у зв'язку з несплатою відповідачем боргу за отриманий товар, позивач звернувся до відповідача з проханням сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 609692,40 грн., 3% річних у розмірі 5099,69 грн. та пеню у розмірі 35557,26 грн. (а.с.15).

З поштового повідомлення також вбачається, що Лист-вимога отримана уповноваженою особою відповідача 12.09.2014 року (а.с.16).

Приймаючи до уваги, що відповідач не оплатив поставлений товар, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за товар по Спеціфікаціям №1 та №3 у розмірі 533366 грн. 40 коп. (а.с.11,13).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з аналізу діючого законодавства вбачається, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договір поставки № МС001355 за Специфікаціями №1 та №3, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 533366 грн. 40 коп.

Також позивач просив стягнути з відповідача 27625 грн. 57 коп. інфляційних втрат та 6 400 грн. 40 коп. 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до Інформаційного Листа Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Згідно з п. 6.1.1 Договору за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона зобов'язання сплатити іншій стороні 3% річних від несплаченої суми.

З наданого розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем вірно визначений строк оплати 22.05.2014 року та вказаний період нарахувань 146 днів з 23.05.2014 року по 15.10.2014 року на момент подачі позову (а.с.26).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 6400 грн. 40 коп. за вказаний період.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивач розрахував суму за період прострочення - з червня 2014 року по вересень 2014 року в розмірі 27628,38 грн. (а.с.26).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині частково, а саме в сумі 27625 грн. 57 коп. за період червень-вересень 2014 року, з урахуванням правил нарахування інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у позовних вимогах обґрунтовано відмовлено.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В ч. 6 ст. 232 ГК України зазначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.3.1.1 Договору за прострочку виконання зобов'язань за даним договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивач з посиланням на ст. 549 Цивільного кодексу України та п. 6.3.1 договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 77871 грн. 50 коп. за період 146 днів з 23.05.2014 року по 15.10.2014 року (а.с.26).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 6.3.1.2 Договору пеня за порушення грошового зобов'язання за даним договором обмежується розміром і в порядку, визначеному законами.

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства та умови укладеного між сторонами Договору, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 48514 грн. 42 коп. за період з 23.05.2014 року по 15.10.2014 року з урахуванням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України. В іншій частині заявлених позовних вимог щодо стягнення суми пені, господарський суд обґрунтовано відмовив.

У апеляційній скарзі відповідач просить зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до суми, що не перевищує 5000,00 грн. Вказує на те, що аналіз показників балансу відповідача за 2014 рік дозволяє дійти висновку про наявність збитків у господарській діяльності та перевищенні його поточних зобов'язань над оборотними активами. Вказане свідчить про те, що відповідач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані і є підставою для зменшення розміру неустойки (штраф, пеня), яка підлягає стягненню з відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції подавав відзив на позовну заяву (а.с.30-32) в якому просив суд також зменшити розмір пені до суми, що не перевищує 5000,00 грн.

В підтвердження фінансового стану відповідачем додано до відзиву Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2014 року (а.с. 34-36) та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2014 року (а.с.37,38).

Ст. 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання документи вважає, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що грошові зобов'язання перед позивачем не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Також відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір пені нарахований позивачем значно перевищує розмір завданих йому збитків і що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави його зменшити.

Наданий суду апеляційної інстанції фінансовий звіт підтверджує негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи доведено порушення виконання грошових зобов'язань відповідачем, вину відповідача у виникненні спору, невжиття відповідачем жодних заходів до виконання зобов'язання з оплати отриманого товару та наявність інфляційних процесів у економіці держави, колегія суддів , оцінивши надані відповідачем докази та обставини справи підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, не вбачає.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, матеріали справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду відповідає статтям 43, 85 ГПК України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, у зв'язку з чим підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається. За таких обставин, рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року у справі підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2014 року у справі № 908/4128/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 06.02.2015 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Черленяк М.І.