Ухвала

від 05.02.2015 по справі 826/16189/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16189/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

05 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засіданні Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Скопець Н.В., Іолкіна Н.В.,

від відповідача Мильнікова М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Кетер» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року у справі за позовом приватного підприємства «Кетер» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними акта перевірки, податкових повідомлень-рішень та протоколів у справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган) в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 10 жовтня 2014 року № 0004312205 та № 0004302205;

- визнати протиправним та скасувати акт перевірки № 2312/26-53-22-05-21/31954691 від 19 вересня 2014 року в частинах п.п.3.1.2 «Валові витрати», 3.2.1 «Податкові зобов'язання», п.п.3.2.3 «Висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати ПДВ, правомірності декларування сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню» та висновку акту перевірки;

- визнати протиправними та скасувати дію протоколів № 37, 38 про адміністративне правопорушення від 19 вересня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 08.09.2014 року по 12.09.2014 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Керер» з питань дотримання правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Санабрія», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Ньюмодуль», ТОВ «Техноторг-Ком» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 року.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 19.09.2014 року № 2312/26-53-22-05-21/31954691, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, абз. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 185218 грн., в тому числі, за 2010 рік - на суму 38 118 грн., за 2 квартал 2011 року - на суму 74559 грн., за 2-3 квартал 2011 року - на суму 130666 грн., за 2-4 квартал 2011 року - на суму 147100 грн;

- пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого ПП «Кетер» занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 103 109 грн., в тому числі, за січень 2011 року на суму 30494 грн., за квітень 2011 року на суму 14793 грн., за червень 2011 року на суму 25114 грн., за липень 2011 року на суму 5280 грн., за серпень 2011 року на суму 1980 грн., за вересень 2011 року на суму 6989 грн., за жовтень 2011 року на суму 1419, за листопад 2011 року на суму 8119 грн., за грудень 2011 року на суму 5421 грн., за квітень 2012 року на суму 3500 грн.

На підставі акта перевірки та за результатами розглянутих заперечень позивача податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення ДПІ в Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 10 жовтня 2014 року № 0004302205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 38172,00 грн., у тому числі за основним платежем на суму 25448,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 12724,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року № 0004312205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 147100,00 грн. за основним платежем.

Крім цього, 19.09.2014 відповідачем було складено щодо посадових осіб позивача протоколи про адміністративне правопорушення № 37 та № 38.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 19 вересня 2014 року № 37 посадовою особою відповідача при перевірці ПП «Кетер» встановлено ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, а саме: порушення п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, абз.4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, 198.6 ст.198 ПК України. Відповідальність за вказане порушення передбачена ч.1 ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначене порушення допущено головним бухгалтером Скопець Н.В.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 19 вересня 2014 року № 38 посадовою особою відповідача при перевірці ПП «Кетер» встановлено ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, а саме: порушення п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, абз.4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, 198.6 ст.198 ПК України. Відповідальність за вказане порушення передбачена ч.1 ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначене порушення допущено директором ОСОБА_6

Вважаючи акт перевірки, протоколи про адміністративне правопорушення та податкові повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року № 0004302205 та № 0004312205 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами: ТОВ «Санабрія», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Техноторг-Ком» в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру, не підтверджуються первинними документами, що супроводжують господарські операції такого роду, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним. Стосовно позовних вимог про скасування акта перевірки та протоколів у справі про адміністративне правопорушення суд першої інстанції зазначив, що вказані акти не породжують для позивача прав та обов'язків, а тому не підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в частині про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ «Санабрія», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Техноторг-Ком» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а первинні документи, підписані сторонами на їх виконання, не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Стосовно здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Санабрія» з матеріалів справи вбачається, що відповідачем за наслідками проведення перевірки ТОВ «Санабрія» встановлено відсутність у вказаного суб'єкта господарювання за результатами аналізу податкової звітності основних та виробничих фондів, трудових ресурсів, що унеможливлює ведення господарської діяльності.

Згідно відомості по рахунку 631 за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 року вбачається здійснення взаєморозрахунків позивача з цим контрагентом.

Щодо здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Арабескале», в матеріалах справи міститься лише відомість по рахунку 631 за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 року на підтвердження здійснення взаєморозрахунків. Інших документів, які б могли підтвердити здійснення господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, позивачем суду не надано.

Перевіряючи здійснення господарських операцій з ТОВ «Еліт Консалт» судом встановлено наступне.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Еліт Консалт» (продавець) укладено договір від 21.03.2011 року № 21/03, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар партіями, згідно накладних, у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору. Купівля-продаж кожної партії здійснюється на підставі накладної, згідно замовлення покупця, оформленої продавцем згідно замовлення покупця. Загальна вартість даного договору не регламентується і становить суму всіх накладних на відпуск товару.

Зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає продавцю замовлення, в якому зазначає кількість, асортимент та бажану дату поставки. Замовлення передається продавцю шляхом заповнення бланку замовлення електронною поштою, факсимільним зв'язком. Погоджене замовлення зміні в односторонньому порядку не підлягає. Асортимент, кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору. Якість товару, що відпускається, повинна бути підтверджена відповідними документами, має відповідати стандартам та технічним умовам виробника і наданим зразкам. Разове замовлення покупця має складати не менше 3000,00 грн. Товар поставляється транспортом продавця за рахунок покупця або само вивозом зі складу покупця.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій в рамках вказаного договору позивачем долучено копії видаткових накладних від 01.04.2011 року № РН-0000172 на суму 1150,04 грн., від 01.04.2011 року РН-0000173 на суму 2430,00 грн., від 13.04.2011 року № РН-0000174 на суму 2275,00 грн., від 26.04.2011 року № РН-0000175 на суму 2000,00 грн., від 12.05.2011 року № РН-0000333 на суму 2777,60 грн., від 01.06.2011 року № РН-0000529 на суму 1683,00 грн., від 01.06.2011 року № РН-0000530 на суму 1101,06 грн., від 25.10.2011 року № РН-0001058 на суму 1453,00 грн., які не кореспондуються з умовами договору від 21.03.2011 року № 21/03, оскільки згідно умов даного договору сума заявки має складати не менше 3000,00 грн., а також видаткових накладних від 01.04.2011 року № РН-0000170 на суму 75703,20 грн., від 29.04.2011 року № РН-0000241 на суму 5200,32 грн., від 17.05.2011 року № РН-0000343 на суму 37720,00 грн., від 05.05.2011 року № РН-0000332 на суму 8049,60 грн., від 30.05.2011 року № РН-0000344 на суму 31680,00 грн., від 30.05.2011 року № РН-0000440 на суму 31680,00 грн., від 15.06.2011 року № РН-0000533 на суму 11580,00 грн., від 14.06.2011 року № РН-0000535 на суму 31680,00 грн., від 09.06.2011 року № РН-0000534 на суму 149040,00 грн., № РН-0000532 від 08.06.2011 року на суму 18860,00 грн., від 08.06.2011 року № РН-0000531 на суму 5555,16 грн., від 05.07.2011 року № РН-0000635 на суму 20928,88 грн., від 07.07.2011 року № РН-0000634 на суму 11880,00 грн., від 26.08.2011 року № РН-0000835 на суму 13253,70 грн., від 10.08.2011 року № РН-0000834 на суму 28679,99 грн., від 20.09.2011 року № РН-0000978 на суму 5362,00 грн., від 16.09.2011 року № РН-0000977 на суму 3150,00 грн., від 03.10.2011 року № РН-0001057 на суму 5802,75 грн., від 28.10.2011 року № РН-0001060 на суму 11550,00 грн., від 25.10.2011 року № РН-0001059 на суму 8910,00 грн., від 01.11.2011 року № РН-0001255 на суму 12376,00 грн., від 01.11.2011 року № РН-0001254 на суму 5549,00 грн., від 07.11.2011 року № РН-0001256 на суму 3079,00 грн., від 25.11.2011 року № РН-0001258 на суму 5190,00 грн., від 25.11.2011 року № РН-0001257 на суму 6331,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури на підтвердження здійснення замовлення позивачем на перелічені вище видаткові накладні, крім видаткових накладних від 01.04.2011 року № РН-0000172 на суму 1150,04 грн., від 13.04.2011 року № РН-0000174 на суму 2275,00 грн., від 01.04.2011 року № РН-0000170 на суму 75703,20 грн., від 29.04.2011 року № РН-0000241 на суму 5200,32 грн., від 26.04.2011 року № РН-0000175 на суму 2000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліт Консалт» виписано позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Крім того, позивачем долучена до матеріалів справи відомість по рахунку 631 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року на підтвердження здійснення взаєморозрахунків з контрагентом.

Проте в матеріалах справи відсутні докази переміщення товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Видаткові накладні не містять прізвищ та посад осіб, які їх підписали.

Стосовно господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Ньюмодуль» судом встановлено наступне.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Ньюмодуль 2011» (продавець) укладено договір б/н від 01 листопада 2011 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця сировину (згідно до специфікації № 1) - надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору. Кількість товару, яки й передається за умовами цього договору, встановлюється сторонами в окремому порядку, в тому числі усно і може встановлюватись у грошовому вираженні, у відповідних накладних, рахунках-фактурах, специфікаціях. Підтвердженням кількості товару з боку продавця є відповідні товарно-розпорядчі документи. Якщо інше не передбачено угодою сторін, передача (постачання) товару здійснюється на умовах EXW/DDP у відповідності з правилами INCOTERMS в редакції 2000 року склад продавця чи третьої особи в м.Києві.

07 листопада 2011 року між ТОВ «Ньюмодуль 2011» (первісний кредитор) та ТОВ «Техноторг-КОМ» (новий кредитор) та ТОВ «Кетер» (боржник) укладено договір № 1011 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Ньюмодуль 2011» передало належне йому право вимоги згідно з договором від 01 листопада 2011 року, укладений між ним та позивачем на суму 21000,00 грн.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій в рамках зазначеного договору позивачем надано копії податкової накладної від 07.11.2011 року № 235 на поставку чаю чорного цейлонського та свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, довідку про взяття на облік платника податків ТОВ «Ньюмодуль 2011» на підтвердження наявності права виписувати податкові накладні в рамках укладеного договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано копії видаткової накладної від 07.11.2011 року № 07111 на суму 21000,00 грн. та рахунку фактури, відомість по рахунку 631 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року на підтвердження здійснення взаєморозрахунків.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Ньюмодуль 2011» виписано позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо переміщення товару, проведення оплати за договором, специфікації.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Техноторг-Ком позивачем надано копії видаткової накладних від 14.09.2011 року № 140903 на суму 21000,00 грн. та рахунку фактури та відомість по рахунку 631 за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 року на підтвердження здійснення взаєморозрахунків

Оплата за надані позивачу контрагентами товари здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки по особовому рахунку.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду доказів використання власного чи орендованого транспорту для перевезення товарів, довіреностей на підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей. Крім того, видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження виконання спірних господарських операцій не містять таких обов'язкових реквізитів, як назви посад осіб, які їх підписали, та прізвищ зазначених осіб, не відображають зміст господарської операції

Тобто, по суті позивачем не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.

На підтвердження використання у власній діяльності та подальшої реалізації придбаних у ТОВ «Санабрія», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Ньюмодуль», ТОВ «Техноторг-Ком» товарів позивачем надано реєстр документів - калькуляцію на виробництво готової продукції, відомості по рахункам 281, 26, 23, 311,37, 68, 631, 361, оборотно-сальдову відомість за 2011 рік, договори купівлі-продажу, поставки, поставки та надання послуг, видаткових накладних, що виписані контрагентам-покупцям у зв'язку з придбанням товару у позивача.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме придбаний у ТОВ «Санабрія», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Ньюмодуль», ТОВ «Техноторг-Ком» товар був реалізований контрагентам - покупцям позивача.

Позивачем та не надано інших доказів, які прямо чи опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.

У той же час, обізнаність позивача відносно наявності у контрагентів відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється характером та специфікою угод (обумовлених операцій) та звичайною діловою практикою.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентом позивача), з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Санабрія», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Техноторг-Ком», не мали реального характеру, оскільки в сукупності не підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Санабрія», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Техноторг-Ком», у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, з видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження виконання спірних господарських операцій не містять обов'язкових реквізитів.

Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на формування власних податкових зобов'язань за наслідками таких господарських операцій.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Санабрія», ТОВ «Еліт Консалт», ТОВ «Арабескале», ТОВ «Ньюмодуль 2011», ТОВ «Техноторг-Ком» не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення посадових осіб контрагентів позивач щодо здійснення фіктивного підприємництва з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення посадових суб'єктів господарювання, на які посилається відповідач при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст.ст. 70 та 72 КАС України, оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Колегія суддів критично оцінює посилання на акти перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, оскільки при зловживанні в системі оподаткування конкретним суб'єктом господарювання, відповідні заходи повинні застосовуватися саме до цього суб'єкта.

Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до позивача відповідальності згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог адміністративного позову про скасування акта перевірки ДПІ та протоколів у справі про адміністративне правопорушення, складених посадовими особами контролюючого орану, зважаючи на ту обставину, що вказані акти є лише носіями доказової інформації, не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС України та не породжують самі по собі для суб'єкта, щодо якого вони складені, прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Кетер» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 09.02.2015 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.