Постанова

від 30.01.2015 по справі 826/19730/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2015 року № 826/19730/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФМВ "Фарфор-Фаянс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01 грудня 2014 року №0016612206 та №001662206.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентом позивача виніс податкові повідомлення - рішення про визначення грошових зобов'язань по податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення по зазначеному податку, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеним договором покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентами. Крім того, представник відповідача зазначив про помилковість направлення на адресу позивача податкового повідомлення - рішення від 01 грудня 2014 року №0016622206, у зв'язку з чим у платника податків жодних грошових зобов'язань по податку на додану вартість на підставі зазначеного рішення не виникло.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У період з 29 жовтня 2014 року по 04 листопада 2014 року згідно з нормами підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу №1550 від 29 жовтня 2014 року, працівником відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» (код за ЄДРПОУ 33501398) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Тріумф+» (код за ЄДРПОУ 39197565) за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складений Акт від 06 листопада 2014 року № 1609/26-59-22-06/33501398 (далі - Акт перевірки).

Під час проведення вказаної перевірки працівником відповідача використано документи, перелік яких зазначений на сторінці 3 Акту перевірки, зокрема: декларація з податку на додану вартість з додатком №5 за липень 2014 року, податкова інформація складена ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24 вересня 2014 року 4660/7/26-50-22-08, протокол допиту свідка ОСОБА_1, який згідно ІС «Податковий блок» являється єдиною посадовою особою ТОВ «Тріумф+».

Так, відповідно до протоколу допиту ОСОБА_1 зазначив, що жодного відношення до діяльності ТОВ «Тріумф+» не має, будь-яких документів на реалізацію господарської діяльності зазначеного товариства не підписував. За результатами аналізу даних податкової звітності, яку ТОВ «Тріумф+» подало до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві встановлено відсутність у субєкта господарської діяльності основних фондів та транспортних засобів.

На підставі вищевикладеного перевіряючий прийшов до висновку, що надані ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» до перевірки первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим не можуть бути взяті до уваги як первинні документи, що підтверджують проведення господарської операції між юридичними особами, а тому перевіркою не підтверджується реальність проведення такої операції та встановлено її документування і відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів такої операції в дійсності, а отже, правових підстав для формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Тріумф+» на користь товариства, що перевірялось, не має.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено порушення товариством вимог пунктів 198.3., 198.6. статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підлягає зменшенню залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації з податку на додану вартість) за період липень 2014 року на загальну суму 158464 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки позивач 20 листопада 2014 року подав письмові заперечення, за результатами розгляду яких листом від 27 листопада 2014 року №29330/10/26-59-22-06 ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у їх задоволенні відмовила.

01 грудня 2014 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 06 листопада 2014 року № 1609/26-59-22-06/33501398 прийняла спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0016612206, яким згідно з пунктом 54.3. статті 54 Податкового кодексу України за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України зменшила ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» розмір від'ємного значення суму податку на додану вартість у розмірі 158464,00 грн. за липень 2014 року;

№0016622206, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення підпункту 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 237696,00 грн., в тому числі 158464,00 грн. - основний платіж, 79232,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міндоходів України у задоволенні скарг платника податків відмовлено, а рішення залишені без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість, зазначеного у податковій декларації за липень 2014 року та збільшення суми грошових зобов'язань по зазначеному податку, ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що реальність здійснення господарської операції за договором поставки товару підтверджується видатковими та податковими накладними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства, а також перерахуванням грошових коштів за придбаний товар. Крім того, позивач посилається на презумпцію правомірності правочину, що, за відсутності рішення суду про визнання договору, укладеного з контрагентом, недійсним, свідчить про помилковість висновків податкових органів, викладених в актах.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки позивача є правомірними та сформованими з урахуванням встановлення за результатами перевірки контрагента позивача фактів декларування обсягів реалізації товарно-матеріальних цінностей без підтвердження їх придбання, тобто таке підприємство є вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання та здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що 07 липня 2014 року між ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» (одержувач) і ТОВ «Тріумф+» (фірма) укладений письмовий договір поставки товару за № 70714.

За умовами цього Договору фірма надає одержувачу товари народного споживання згідно специфікації.

Розрахунок за поставлений товар проводиться шлязом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок фірми через 120 днів з моменту отримання товару або 100% передоплати на рахунок фірми, або передачі простого векселя за поставлений товар, або за взаємною домовленістю сторін, іншою формою розрахунків, що не заборонена законодавством України.

Пунктом 2.2 договору закріплено, що одержувач зобов'язується отримати товар згідно накладної або акту прийомки та надати відповідні документи фірмі, надати по вимозі фірми право проведення перевірки фактичних залишків товару та нести відповідальність за цілісність упаковки та збереження товарного виду в разі проведення обміну чи повернення на фірму товару.

Якість, маркування, комплектність товарів, які реалізуються, повинні відповідати зразкам, які погоджені сторонами або відповідати вимогам фірм, які виробляють товар.

У той же час, пунктом 3.4 договору закріплено, що одержувач має право включити до ціни товару, поставленого згідно накладної, транспортні витрати. Поставка товару проводиться по взаємній домовленості в кожному випадку окремо.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копії наступних документів:

видаткові накладні №1407/050 від 14 липня 2014 року на суму 333952,00 грн., в тому числі ПДВ 55658,64 грн., №1507/044 від 15 липня 2014 року на суму 698007,38 грн., в тому числі ПДВ 116334,56 грн., №2507/058 від 25 липня 2014 року на суму 434653,76 грн., в тому числі ПДВ 73442,26 грн.;

податкові накладні №43 від 14 липня 2014 року на суму 333952,00 грн., в тому числі ПДВ 55658,64 грн., №51 від 15 липня 2014 року на суму 698007,38 грн., в тому числі ПДВ 116334,56 грн., №219 від 25 липня 2014 року на суму 434653,76 грн., в тому числі ПДВ 73442,26 грн.;

витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №14111519 на підтвердження проведення продавцем реєстрації податкових накладних;

платіжні доручення №436 від 28 липня 2014 року на суму 493000,00 грн., №447 від 04 серпня 2014 року на суму 275000,00 грн., №482 від 18 серпня 2014 року на суму 294000,00 грн., №487 від 26 серпня 2014 року на суму 78613,14 грн.

У той же час, на підтвердження реальності виконання договору поставки товару №70714 позивачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи судом не надано документів на підтвердження отримання товарів, придбаних у ТОВ «Тріумф+», зокрема, про їх прийняття на склад підприємства, здійснення обліку такого товару та, у разі наявності, розмір залишків товарів на складі або у разі проведення реалізації всього товару, придбаного у ТОВ «Тріумф+» документи на підтвердження такої реалізації.

Крім того, суд звертає увагу, що до матеріалів справи позивачем надано лист ПАТ «Інтеграл-банк», згідно з яким ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» здійснив перерахування грошових коштів ТОВ «Тріумф+» у розмірі 1466613,14 грн., у той час як в матеріалах справи містяться платіжні доручення, згідно з яким позивачем перераховано лише 1140613,14 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарської операції з придбання товарів від контрагента належними первинними документами, а тому віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких товарів до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність зменшення податковим органом від'ємного значення податку на додану вартість за липень 2014 року податковим повідомленням - рішенням від 01 грудня 2014 року №0016612206.

У той же час, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ФМВ «Фарфор-Фаянс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01 грудня 2014 року №0016622206 такими, що підлягають задоволенню.

Так під час розгляду справи судом, а також у письмових запереченнях на позовну заяву представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 01 грудня 2014 року №0016622206 направлено позивачу помилково, а тому у останнього не виникло будь-яких грошових зобов'язань у зв'язку з його винесенням.

Однак, враховуючи положення підпункту 5.1.1 пункту 5.1 розділу V Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2012 року за № 2135/22447, згідно з якими податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання, а також ненадання представником відповідача доказів на підтвердження прийняття такого рішення податковим органом, суд приходить до висновку про необхідність його скасування.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували висновки відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 01 грудня 2014 року №0016622206.

3. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник