Рішення

від 03.02.2015 по справі 287/119/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/119/13-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 55 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Галацевич О.М., Матюшенка І.В.

з участю секретаря

судового засідання Мишаковської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Олевська центральна районна лікарня» Олевської районної ради Житомирської області про стягнення недоплаченої заробітної плати та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2014 року, -

встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом та після уточнення позовних вимог остаточно просив стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату за період 2000 - 2010 років за роботу в святкові, неробочі дні, в надурочний і нічний час в розмірі 100 000 грн., за роботу в святкові і неробочі дні та роботу в понадурочний час, моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.. Зобов'язати відповідача надати довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 2000 року по даний час. Зобов'язати відповідача надати довідку - розрахунок заробітної плати з урахуванням роботи у святковий і неробочий час, та нічний час за період з 01.01.2000 року по даний час згідно подорожніх листів . Зобов'язати відповідача надати суду для огляду подорожні листи на автомобіль Тойота Хай Ейс НОМЕР_1 за період з 2000 року по даний час. Зобов'язати відповідача надати до суду для огляду журнал реєстрації подорожніх листів на вищевказаний автомобіль.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 1995 році він був прийнятий на роботу до комунальної установи «Олевська центральна районна лікарня» водієм 1-го класу. За час роботи він сумлінно виконував покладені на нього посадові обов'язки за що його поважали колеги та працівники. Як водій працював у святкові і вихідні дні, а також у нічний час, однак заробітна плата виплачувалась згідно графіку роботи, тобто з 08.00 годин до 17.00 годин по ставці. Він неодноразово звертався до керівництва лікарні, та отримував відповідь, що у зв'язку з недостатнім фінансуванням доплата у святкові і неробочі дні, а також у нічний час припинена.

Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, пов'язаних з визнанням його неповноцінності, як утримувача родини. В зв'язку із зайнятістю на роботі у святкові, вихідні дні, нічний час він не міг достатньо приділяти уваги дружині та дітям. Все це у сукупності змушувало його здійснювати додаткові зусилля для організації свого життя.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд ухвалив рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи, не надав належної оцінки зібраним по справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів в обгрунтування позовних.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна виходячи із наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 15 грудня 1995 року на підставі наказу № 254 ОСОБА_2 був зарахований на посаду водія першого класу Олевського територіального медичного об'єднання (далі Олевське ТМО) на автомобілі «РАФ», «Тайота Хай Єйс», з посадовим окладом згідно штатного розпису (т.2 а.с. 110-111).

01 червня 2003 року Олевське ТМО було реорганізоване в Олевську центральну районну лікарню. Позивача 31.08.2013 року було звільнено з посади водія по переводу до КУ«Олевська центральна районна лікарня»(далі КУ «ЦРЛ») (т.2 а.с. 212-213).

Відповідно до пп.4.1 п.4, пп.4.2 п.4 Положення «Про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 року № 18, облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табелю, дорожніх листів та інших документів. Робочий час водіїв, які працюють щоденно в певні години, що встановлені правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності, обліковуються щоденно.

Положеннями ст. 50 КЗпП України передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу тривалість робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Судом встановлено, що робочий час та час відпочинку працівників КУ «ЦРЛ» встановлений Колективним договором, укладеним між адміністрацією і трудовим колективом, який діє з 01.01.2006 року по 01.01.20111 року. Облік фактично відпрацьованого робочого часу працівниками лікарні ведеться у табелях обліку використання робочого часу.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № СЕ-5-1-005/14 від 28 грудня 2014 року, нарахування заробітної плати ОСОБА_2 у 2009-2010 роках проводилося згідно посадового окладу, встановленого штатним розписом та встановлених надбавок за години роботи, які відображені у табелях обліку робочого часу, тобто по 8 годин в день та місячній нормі часу.

За даними шляхових листів за 2009-2010 роки, які були надані на експертизу, позивач працював понад встановлену законодавством тривалість робочого дня, а також у святкові, вихідні та неробочі дні, у нічний час.

За 2009 рік ОСОБА_2 відпрацьовано понад норму - 311 годин 30 хвилин, робота в святкові та неробочі дні склала - 77 годин, а в нічний час - 21 годину (т.2 а.с. 332-334).

За 2010 рік позивач відпрацював понад норму 325 годин 30 хвилин, робота у святкові та неробочі дні склала - 47 годин, у нічний час - 3 години (т.2 а.с. 335-336).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час) встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України і є мінімальними державними гарантіями.

Положеннями ст. ст. 52, 53, 61 КЗпП України передбачено, що надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, місяця. Будь-яке перевиконання норми робочого часу, визначеної на обліковий період, дає підстави вважати роботу впродовж відповідної кількості годин надурочною.

Згідно ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (ч. 4. ст. 73 КЗпП України) оплачується у подвійному розмірі.

Оплата роботи у нічний час проводиться у розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (ст. 108 КЗпП України).

Як убачається із висновку судово-економічної експертизи, відповідачем за період 2009 - 2010 років не було виплачено ОСОБА_2 заробітну плату за ненормований робочий день у розмірі 4365 грн. 06 коп., за роботу у нічний час, святкові та неробочі дні в сумі 1229 грн. 84 коп., а всього 5594 грн. 90 коп. (т.2 а.с. 331).

Таким чином, вказана сума заборгованості по заробітній платі повинна бути виплачена відповідачем позивачу без врахування податків та обов'язкових платежів.

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст. 11 ЦПК України).

Вимогами ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК України).

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення недоплаченої заробітної плати за період 2000-2008 років і такі докази не були встановлені в судовому засіданні. При таких обставинах підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається.

Згідно положень ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, колегія суддів, приймаючи до уваги моральні страждання позивача у зв'язку з недоплатою заробітної плати, термін часу протягом якого ОСОБА_2 відновлюючи своє порушене право змушений звертатися до судових органів, а також враховуючи вимоги розумності і справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди на суму 1000 грн.

Згідно ст. 88 ЦПК України, із відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати пов'язані із проведенням судової експертизи у розмірі 7000 грн., які підтверджуються наданою квитанцією про оплату, а також судовий збір в дохід держави в сумі 487.2 грн. (дві вимоги - майнового та немайнового характеру: 243,60+ 243,60=487.2).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову, в порушення вимог ст. 215 ЦПК України не були належним чином з'ясовані обставини справи та досліджені докази, внаслідок чого прийняте рішення не відповідає обставинам справи та встановленим правовідносинам, порушені норми матеріального права, тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 липня 2014 року скасувати і ухвалити нове.

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з Комунальної установи «Олевська центральна районна лікарня» Олевської районної ради Житомирської області, код ЄДРПОУ: 01991872, недоплачену заробітну плату за період 2009 - 2010 років за ненормований робочий день у розмірі 4365 грн. 06 коп., за роботу у нічний час, святкові та неробочі дні в сумі 1229 грн. 84 коп., а всього 5594 грн. 90 коп. без врахування податків та обов'язкових платежів, у відшкодування моральної заподіяної моральної шкоди - 1000 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 7000 грн.

Стягнути з Комунальної установи «Олевська центральна районна лікарня» Олевської районної ради Житомирської області 487 грн. 20 коп. судового збору в дохід держави.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді