Рішення

від 09.02.2015 по справі 756/5799/14-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

09.02.2015 Справа № 756/5799/14-ц

унікальний номер 756/5799/14-ц

справа № 2/756/133/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Шумейко О.І.,

при секретарях - Острянко В.В., Мишковець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У квітні 2014 року позивач звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з грудня 2012 року позивач працює на посаді головного бухгалтера ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція». Відповідно до штатного розкладу заробітна плата позивач складає 3000 грн. на місяць, у період з грудня 2012 року по 31 березня 2014 року заробітна плата відповідачем не виплачувалася, що в цілому призвело до порушення права позивача на оплату праці. Тривала невиплата заробітної плати стала підставою для звільнення позивача за власним бажанням із займаної посади у березні 2014 року.

Позивач вказує, що заборгованість по виплаті заробітної плати становить 47142,86 грн., також відповідачем не виплачена компенсація за невикористану відпустку у сумі 3539,33 грн. До того ж, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, позивач посилається на положення ст. 625 ЦК України та вважає, що відповідач має сплатити три проценти річних та інфляційні витрати у зв'язку простроченням виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 50682,19 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 6750,00 грн., 4064,32 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник позивача уточнила позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, просила стягнути середній заробіток за весь час затримки до дати ухвалення рішення суду.

Представник відповідача у судовому засіданні частково заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що за розрахунками відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку перед позивачем становить 2337,72 грн. Проти задоволення решти позовних вимог представник відповідача заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу від 11 грудня 2012 року № 2012-22 позивача прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція» за сумісництвом. (а.с. 6)

Відповідно до штатного розпису заробітна плата позивача становила 3000 гривень на місяць.

14 березня 2014 року позивач звернулася на ім'я директора товариства із заявою про звільнення за власним бажанням з 31 березня 2014 року. Заяву відповідач отримав 19 березня 2014 року. (а.с. 8-9)

З вказаної дати позивача було звільнено із займаної посади, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

У відповідності до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

У відповідності до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи по суті, з грудня 2012 року позивач як сумісний працівник займала посаду головного бухгалтера ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція», з роботи позивач звільнилася 31 березня 2014 року. Такі обставини сторонами не заперечувалися.

Позивач стверджує, що протягом усього часу роботи заробітна плата їй не сплачувалася.

Представник відповідача, частково заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, вказав, що заробітна плата позивачу виплачувалася, про що свідчать результати позапланової перевірки, проведеної Територіальною державною інспекцією з питань праці у Миколаївській області, та відомості про виплату грошей, в яких наявний підпис позивача.

Судом позивачу було роз'яснено право про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим позивач просила призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання, чи виконаний підпис у відомостях про виплату грошей за період з червня по вересень 2013 року позивачем. Таке клопотання позивача судом було задоволено.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16 грудня 2014 року підписи від імені ОСОБА_1 у графі 6 вставних аркушах до додатка № 9 відомості на виплату грошей № 9 за червень 2013 року, додатка № 16 відомості на виплату грошей № 16 за липень 2013 року, додатка № 17 відомості на виплату грошей № 17 за серпень 2013 року, додатка № 18 відомості на виплату грошей № 18 за вересень 2013 року, виконані рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів не ОСОБА_1, а іншою особою з ретельним наслідування її підпису. (а.с. 95-98)

Клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи в частині підписання позивачем відомостей на виплату грошей за інші періоди позивачем заявлено не було.

Оцінюючи докази, наявні у матеріалах справи, суд доходить наступних висновків. Виплата позивачу заробітної плати за період з грудня 2012 року по травень 2013 року включно підтверджується відомостями на виплату грошей, на яких міститься підпис позивача. В цій частині позивачем не долучено належних та допустимих доказів того, що остання заробітну плату не отримувала або відомостей не підписувала.

У період з жовтня 2013 року по березень 2014 року заробітна плата разом з компенсаційними виплатами позивачу була частково виплачена 10 вересня 2014 року у сумі 15861,08 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача. (а.с. 66-67)

За результатами судової почеркознавчої експертизи встановлено, що відомості про виплату грошей за період з червня по вересень 2013 року позивачем не підписувалися. Інших доказів на підтвердження отримання позивачем заробітної плати за вказаний період відповідачем не надано.

Відповідно до відомостей по виплаті грошей розмір заробітної плати позивача становив 2458,20 грн. на місяць.

Таким чином, на час ухвалення рішення по справі заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати на користь позивача становить 9832,80 грн.

Згідно з довідкою від 10 липня 2014 року № 101, виданої ТОВ «Тилігульська вітрова електростанція», середньоденна заробітна плата позивача складає 98,56 грн.

Відтак, сума компенсації за невикористану відпустку становить 3449,60 грн., з яких 10 вересня 2014 року на користь позивача виплачено 1111,88 грн., невиплачений залишок компенсації за невикористану відпустку - 2337,72 грн.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати у загальній сумі 9832,80 грн. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2337,72 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у листі Верховного Суду України від 01 лютого 2014 року «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.» згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 3 липня 2013 р. у справі N 6-60цс13; від 20 листопада 2013 р. у справі N 6-114цс13).

Судом встановлено, що при звільненні позивача із займаної посади з нею не був проведений повний розрахунок в день звільнення. Заробітна плата за період з жовтня 2013 року по березень 2014 року у загальній сумі 14749,20 грн. виплачена у вересні 2014 року.

На час ухвалення рішення заборгованість по виплаті заробітної плати за періоди з червня 2013 року по вересень 2013 року становить 9832,80 грн. Така невиплата сталася з вини відповідача, оскільки грошові кошти за відомостями на виплату коштів не були отримані позивачем.

Затримка розрахунку про звільненні на день постановлення рішення становить 310 днів, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку дорівнює 30553,60 грн.

Враховуючи те, що позов в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає частковому задоволенню, суд, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку, враховує реальний розмір заборгованості відповідача за виплаті заробітної плати, частку такої заборгованості, яку вона становила в заявлених позивачем вимогах, істотність такої частки порівняно із середнім заробітком, сплату відповідачем безспірної суми заборгованості по заробітній платі у добровільному порядку. За таких обставин, суд вважає за доцільне зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, до 5000 грн.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд погоджується з тим, що затримка по виплаті заробітної плати призвела до душевних страждань позивача, вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Разом з тим, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, те, що позивач працювала за сумісництвом, що у свою чергу, не могло призвести до повної втрати ОСОБА_1 засобів до існування, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у сумі 500,00 грн., які підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з листом Верховного Суду України від 01 липня 2014 року «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних витрат в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, задоволенню не підлягають з підстав, наведених вище.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, вирішує стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року у загальній сумі 9832,80 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2337,72 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 грн., моральну шкоду у сумі 500 грн., що у загальній сумі складає 17670,52 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд вирішує відмовити з підстав, наведених вище.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до складу яких, зокрема, включені витрати на правову допомогу.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За правилами ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач просила стягнути витрати на надання правової допомоги у сумі 2000 грн., які вона сплатила на користь адвоката ОСОБА_3

Правова допомога надавалася позивачу на підставі угоди на представництво інтересів в суді від 05 червня 2014 року № 116, ордеру на надання правової допомоги, серія ПТ № 055873. ОСОБА_3 має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 04 січня 2012 року. (а.с. 15-17)

Розмір мінімальної заробітної плати з грудня 2013 року становить 1218 грн. (40% = 487,20 грн./год.)

Адвокат ОСОБА_3 була присутня у судових засіданнях під час розгляду справи загальною тривалістю 2 години. Максимальний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах становить 974,40 грн.

Приймаючи до уваги, що позов позивача був задоволений частково, сума витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача, дорівнює 263,08 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача в дохід держави судовий збір у загальній сумі 487,20 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція», код ЄДРПОУ 36288020, на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з червня 2013 року по вересень 2013 року у загальній сумі 9832 (дев'ять тисяч вісімсот тридцять дві) гривні 80 копійок, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2337 (дві тисячі триста тринадцять сім) гривень 72 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, моральну шкоду у сумі 500 (п'ятсот) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція», код ЄДРПОУ 36288020, на користь ОСОБА_1 витрати на надання правової допомоги у сумі 263 (двісті шістдесят три) гривні 08 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тилігульська вітрова електростанція», код ЄДРПОУ 36288020, судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок в дохід держави.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Шумейко