Постанова

від 03.02.2015 по справі 816/4210/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р. Справа № 816/4210/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДПК-ЛТД" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2014р. по справі № 816/4210/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДПК-ЛТД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Компанія "ДПК-ЛТД" (далі-позивач) звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 20.10.2014 р. №0005182201/2002, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 33 013,50 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 р. та винести нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального права, неврахування доказів, неповне та неправильне з'ясування обставин, у зв'язку із чим справа розглянута невірно.

Кременчуцька ОДПІ (далі відповідач) подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглянута в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Компанія "ДПК-ЛТД" з питань взаємовідносин з ПП "Максалін" за період квітень, травень 2014 р., за результатами якої складено акт перевірки від 03.10.2014 №2334/16-03-22-03-08/37748543 (а.с. 12-19).

За висновками акту перевірки ТОВ "Компанія "ДПК-ЛТД" порушено п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 ПК України по взаємовідносинам з ПП "Максалін", в результаті чого платником занижено ПДВ в розмірі 22 009,00 грн. за квітень 2014 року.

20.10.2014 р. Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0005182201/2002, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 33 013,50 грн. (22 009,00 грн. - за основним платежем та 11 004,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 20).

Підставою донарахування позивачу податкових зобов'язань та призначення штрафів слугували висновки податкового органу про відсутність реального характеру господарської операції поставки, з якої позивачем сформовано податковий кредит квітня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що при винесенні оскаржуваного ППР відповідач діяв в межах повноважень, в порядку, спосіб передбачених законом, позивачем не доведено виконання договору, а отже висновки податкового органу про безтоварність господарської операції та формування по ній податкового кредиту є вірними.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 28.04.2014 р. позивач (покупець) уклав з ПП "Максалін" (продавець) договір купівлі-продажу № к 28042014, за умовами якого позивач придбав обладнання (фільєра для виготовлення панелей з ПВХ 1,5 м).

В підтвердження виконання умов договору позивачем як до податкової перевірки так і до суду першої інстанції надано рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, копію договору та додаткової угоди до нього, товарно-транспортну накладну, що підтверджується актом перевірки та матеріалами справи. (а.с. 22-28, 29, 31).

Фізичне переміщення товару здійснено з м. Києва до м. Кременчука на склад позивача по вул. Котлова, 2, вантажним автомобілем Volkswagen, державний знак НОМЕР_1, водій та власник авто ОСОБА_1, що підтверджується реєстраційною карткою ТЗ, посвідченням водія, виданого на ім'я зазначеної особи, копією товарно-транспортної накладної (а.с. 110, 113).

Розрахунок за придбаний товар здійснено в безготівковій формі, через розрахунковий рахунок, що сторонами визнається та підтверджується актом перевірки.

Придбаний товар позивачем використано у власній господарській діяльності, а саме, встановлено у складі Екструзійної лінії SJSZ-65\132 YF-300, придбаної у ЗАТ "Інвестиційно-Кредитно-будівельна спілка" згідно договору купівлі-продажу від 20.12.2012 р. № 36 та введено в експлуатацію., що підтверджується відповідним актом від 24.12.2012р. (а.с. 34, 59-64).

На час вчинення господарських операцій позивач та його контрагент були платниками податку на податку на додану вартість.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накиданих , які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даними декларації з ПДВ за квітень 2014р.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, що надані позивачем податкові накладні не є належною підставою для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, а інші первинні документи лише формально відображають правочин поставки без його реального виконання.

Надані позивачем податкові накладні не містять недоліків форми, змісту або походження, тому є належною підставою для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Витрати, понесені позивачем при сплаті вартості товару, правомірно враховані ним при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів фізичної відсутності товару у натурі, а так само використання його не в господарській діяльності позивача, відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у покупця.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи, що дають змогу ідентифікувати товар, його кількість, сторони поставки, та вартість. Також надано докази відвантаження, переміщення, отримання товару, оплати та використання його в господарській діяльності.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що позивачем доведено реальність поставки товару і виконання умов, необхідних для формування податкового кредиту.

Висновки суду першої інстанції та податкового органу про безтоварність господарської операції через не надання позивачем сертифікатів якості та паспорту на фільєру для виготовлення панелей колегія суддів вважає помилковими, оскільки відсутність таких документів не свідчать про фіктивність поставки.

Відповідно до пп. 2.1.7 договору № к28042014 від 28.04.2014 продавець зобов'язується гарантувати відповідність наданого товару паспорту якості заводу виробника.

Зазначене положення договору не передбачає безумовної передачі покупцю паспорту якості на товар.

Тому суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про обов'язкову наявність у покупця паспорту якості.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу, в підтвердження безтоварності операції, на акт Кременчуцької ОДПІ від 13.08.2014 №689/10 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП "Максалін" з платниками податків за період квітень 2014 року, згідно якого діяльність контрагента позивача, пов'язана з проведенням транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є фактичне виконання господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують фактичні обставини.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Сторонами по справі не спростовується, що позивач, та його контрагент на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, були платника ПДВ .

Крім того, якщо безпосередній контрагент або інші особи по ланцюгу, не виконали свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, допустили інші порушення закону, відповідальність та негативні наслідки у вигляді збільшення податкових зобов'язань, призначення штрафних фінансових санкцій тощо, застосовуються індивідуально виключно щодо особи-порушника, оскільки згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не надано судових рішень, які набрали законної сили, про визнання угод позивача недійсними, удаваними, фіктивними.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09.09.2008 р. у справі №21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10, від 29.10.2010 р. у справі № 21-14а10.

Отже, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Максалін" за спірним договором, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем безпідставно було донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 20.10.2014 р. №0005182201/2002 підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено порушення позивачем вимог податкового закону та правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 3 ст. 198, п. 1,3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ДПК-ЛТД" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2014р. по справі № 816/4210/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 20.10.2014 р. №0005182201/2002.

Стягнути з Державного бюджету Украхни на користь ТОВ"Компанія ДПК-ЛТД" витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги 1096, 20грн. (одна тисяа девяносто шість гривенб 20 копійок.)

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б. Судді (підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В.