Рішення

від 02.02.2015 по справі 922/5239/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р.Справа № 922/5239/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Звенигородський сироробний комбінат", м. Звенигородка доТовариства з обмеженою відповідальністю "МТК", м. Луганськ про стягнення 140 857,27 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Звенигородський сироробний комбінат", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТК" (надалі - Відповідач) суми у розмірі 140 857,27 грн. (де: 82 000,00 грн. - основний борг; 51 000,24 грн. - пеня, 7 857,03 грн. - три відсотки річних). А також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився, у наданому клопотанні позовні вимоги підтримує, просить суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглядати справу без участі уповноваженого представника за наявними матеріалами. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, надав до суду відзив на позовну заяву, де позовні вимоги визнає в частині: основного боргу у розмірі 82 000,00 грн., пені в розмірі 7 916,93 грн. та трьох відсотків річних у розмір 984,00 грн. Просить суд відстрочити виконання рішення в частині основного боргу у розмірі 82 000,00 грн. терміном на шість місяців з дня винесення рішення.

Також від Відповідача надійшла заява у якій просить суд розглядати справу без участі уповноваженого представника.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Звенигородський сироробний комбінат» (Продавець/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТК» (Покупець/Відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 102 (далі - Договір).

Відповідно до положень пункту 1.1. Договору Продавець зобов'язується продати, доставити та відвантажити за власний рахунок молочну продукцію (далі - Продукція) Покупцю, вид, асортимент та кількість якої зазначається в накладних документах, що є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2., п. 5.1. Договору).

Покупець в свою чергу зобов'язується прийняти Продукцію по накладним на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (п. 2.1., п. 3.1. Договору).

Пункт 4.1. Договору передбачає договірну ціну продажу Продукції, яка відображається у накладних і зазначається з урахуванням ПДВ (п. 4.1.1. Договору).

Згідно п. 4.2. та п. 4.3. Договору, розрахунок за кожну отриману Покупцем партію Продукції, що визначена відповідною накладною, Покупець здійснює не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати отримання Продукції, шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок або в касу Продавця, де датою її отримання вважається дата зазначена в накладних документах.

Перехід права власності на Продукцію відбувається в момент передачі Продукції, після підписання накладних згідно п. 5.3. Договору.

З 10.06.2013 p., на підставі Додаткової угоди до Договору, Сторони погодили проводити розрахунок за Продукцію не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання Продукції, де датою отримання вважається дата зазначена в накладних документах.

У червні 2014 року, Продавець поставив Покупцю Продукцію на загальну суму 118 738 (сто вісімнадцять тисяч сімсот тридцять вісім) гри. 57 коп. Поставка підтверджується Видатковими накладними (а.с. 20 - 21): № 9000014597 від 02.06.2014 р. на суму 8 463, 36 грн.; № 9000014834 від 09.06.2014 р. на суму 110 275, 21 грн.

В цей же період Покупцем було здійснено оплату за поставлену Продукцію, що підтверджуються Платіжними дорученнями (а.с. 22 - 25): № 1941 від 12.06.2014 р. на суму 8 463, 36 грн.; № 2078 від 18.06.2014 р. на суму 10 000, 00 грн.; № 2126 від 19.06.2014 р. на суму 2 000,00 грн.; № 2164 від 20.06.2014 р. на суму 5 000,00 грн.

30.06.2014 р. Продавець та Покупець здійснили звірку взаєморозрахунків шляхом підписання відповідного Акту, згідно якого Покупець підтвердив свій борг перед Продавцем у розмірі 93 275 (дев'яносто три тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 21 коп. (а.с. 36).

На протязі липня 2014 року Покупець здійснив наступні часткові оплати за поставлену Продукцію, що підтверджується Платіжними дорученнями (а.с. 26 - 35): № 2403 від 01.07.2014 р. на суму 3 275,00 грн.; № 2458 від 02.07.2014 р. на суму 3 000,00 грн.; № 2470 від 03.07.2014 р. на суму 1 000,00 грн.; № 2564 від 07.07.2014 р. на суму 1 000,00 грн.; № 2587 від 08.07.2014 р. на суму 500,21 грн.; № 2644 від 10.07.2014 р. на суму 500,00 грн.; № 2687 від 11.07.2014 р. на суму 500,00 грн.; № 2759 від 15.07.2014 р. на суму 500, 00 грн.; № 2826 від 16.07.2014 р. на суму 500,00 грн.; № 2851 від 17.07.2014 р. на суму 500,00 грн.

Покупцем було здійснено оплату за поставлену Продукцію на загальну суму 36 738 (тридцять шість тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 57 коп.

З дати останнього платежу Покупець за поставлену Продукцію розрахунків не здійснював, особистого вручення Акту звірки уникав, звірку взаєморозрахунків не проводив, сплачувати заборгованості відмовлявся.

На дату подачі позову борг Покупця перед Позивачем склав 82 000 (вісімдесят дві тисячі) грн.

Позивачем при зверненні з позовом було також нараховано пеню, відповідно до п. 7.2.1. Договору передбачена відповідальність Покупця за порушення строків проведення розрахунку у вигляді пені в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочення оплати, починаючи з наступного дня, що йде за днем, коли Покупець повинен був провести таку оплату.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Також Відповідач посилається, що Позивачем неправильно нараховано суму пені та трьох відсотків річних, де посилання Позивача на п. 7.2.1. Договору купівлі-продажу №102 укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "МТК" та публічним акціонерного товариства "Звенигородський сироробний комбінат" передбачає відповідальність Покупця: «за порушення строків проведення розрахунку Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі 1 % від суми не виконаного зобов'язання, за кожен день прострочення оплати, починаючи з наступного дня, що йде за днем, коли Покупець повинен був провести оплату.» суперечить інформаційному листу Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.12 р., де значено: яким би способом не визначали в договорі розмір пені, він не може перевищувати розмір, установлений законом як граничний. Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»; від 22.11.96 р. № 543/96-ВР.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує обчислену на підставі подвійної облікової ставки НБУ, що складає: 7 916,93 грн. за період 24.06.2014-16.11.2014 від суми заборгованості у розмірі 82000,00 грн.

Стосовно трьох відсотків річних суд вважає за доцільне стягнути з Відповідача суму у розмірі 984,00 грн. за період 24.06.2014-16.11.2014 від суми заборгованості у розмірі 82000,00 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ч. 1 ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з заявою Відповідача про відстрочку виконання рішення в частині основного боргу у розмірі 82 000,00 грн. терміном на шість місяців з дня винесення рішення, останній не надав жодного доказу в підтвердження наявності обставин, які б підтверджували ускладнення виконання рішення суду або зробили б його виконання неможливим та винятковість випадку у розумінні ст. 121 ГПК України, за наявності якого може бути надано розстрочку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» зазначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК України і ст. 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події).

Відповідачем не доведено, що скрутний стан Відповідача є винятковою обставиною у розумінні ст. 121 ГПК України, за наявності якої можливе надання відстрочки виконання рішення. Тяжкий фінансовий стан утворився внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об`єктивних обставин, що б унеможливило виконання договірних зобов`язань та рішення суду.

Стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Надання відстрочки на підставі тяжкого матеріального стану Відповідача не може вважатися підставою для застосування положень ст. 121 ГПК України, адже враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, Відповідач у випадку порушення грошового зобов`язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Крім того, відповідно до п. 7.2. Пленуму Вищого Господарського Суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Надання відстрочки виконання рішення суду негативно вплине на матеріальні інтереси Позивача, який тривалий час не отримуватиме кошти по даному договору та не матиме можливості використати їх у своїй господарській діяльності, що може привести до тяжкого фінансового стану Позивача.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо наявної загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також щодо наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим без надання відстрочки.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 173, 174, 179, 180, 193 ГК України та ст.ст. 6, 14, 509, 510, 525 - 527, 530, 546, 548 - 552, 598, 599, 610, 611, 626 - 647, 649, 651 - 654 ЦК України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49,82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, б. 10-б, оф. 5; 91042, м. Луганськ, Жовтневий район, вул. Возрожденія, б. 2А, код ЄДРПОУ 31595065) на користь Публічного акціонерного товариства «Звенигородський сироробний комбінат» (20200, Черкаська обл., м. Звенигородка, вул. К. Маркса, 35-А, ЄДРПОУ 00447818) заборгованість у розмірі основного боргу 82 000, 00 грн., пені - 7 916,93 грн. грн., 3 % річних - 984,00 грн., а також суму судового збору у розмірі - 1 818,02 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 09.02.2015 р.

Суддя І.П. Жигалкін